іменем україни
11 грудня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В.,Коротуна В.М.,
Касьяна О.П.,Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД, приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», третя особа - ОСОБА_7, про стягнення матеріальної і моральної шкоди, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД на рішення апеляційного суду Луганської області від 16 липня 2013 року,
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД (далі - ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД), приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПАТ «СК «ПЗУ Україна») 15 774,76 грн матеріальної і 5 тис. грн моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 15 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 16 липня 2013 року рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 15 травня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ПАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_6 суму зниження ПДВ у розмірі 3 520,28 грн.
Стягнуто з ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД різницю вартості між страховим відшкодуванням та завданою матеріальною шкодою в сумі 12 897,65 грн, вартість втрат товарного вигляду розмірі 2 877,11 грн, 3 тис. грн моральної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Не погодившись із рішенням апеляційного суду, ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило змінити рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення зі страхової компанії недоплаченого страхового відшкодування, а зі скаржника - вартості втрат товарного вигляду, відмовивши у задоволенні позову в іншій частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, 11 квітня 2012 року на перехресті вулиць Шевченка та 11-ї Лінії у м. Луганську сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої транспортні засоби KT LTP 613, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7, та Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_6, зазнали технічних ушкоджень.
Також судом встановлено і не оспорювалось сторонами, що під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД.
Постановою Камянобідського районного суду м. Луганська від 30 травня 2012 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та накладено адміністративне стягнення, передбачене статтею 124 КУпАП (а.с. 6).
Зважаючи на те, що завдана ОСОБА_6 матеріальна та моральна шкода не була відшкодована у повному обсязі, він звернувся до суду з позовом про її стягнення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у разі незгоди з розміром виплаченого страхового відшкодування позивач спочатку повинен звернутися до МТСБУ, після чого мав право подати позов до суду. Крім цього, суд виходив із недоведеності вимог позивача про стягнення моральної шкоди.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, так як вважав, що позовні вимоги щодо стягнення з ПАТ «СК «ПЗУ Україна» суми зниження ПДВ, стягнення з ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД різниці вартості між страховим відшкодуванням і завданою матеріальною шкодою, вартості втрат товарного вигляду та моральної шкоди є обґрунтованими.
Висновок суду про те, що зменшення вартості відновлювального ремонту, встановлену висновком експертизи, на суму ПДВ не передбачено законодавством, є правильним, адже ПДВ включається до ціни товарів та послуг і, хоча сплачується платником податку, але за рахунок коштів покупця.
Проте з висновками апеляційного суду в іншій частині позову в повній мірі погодитися не можна, так як вони суперечать закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Збитками за нормами пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України, є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).
Частиною 1 статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 та «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, при вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діянь її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД була застрахована ПАТ «СК «ПЗУ Україна» на умовах обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за полісом № АА/548605 від 27 вересня 2011 року (а.с. 9).
Пунктом 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) у редакції, чинній на момент укладення договору обов'язкового страхування, передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25 500 гривень на одного потерпілого (пункти 9.1., 9.2. статті 9 Закону).
Згідно зі статтею 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Так, 18 травня 2012 року ПАТ «СК «ПЗУ Україна» на підставі звіту про оцінку вартості майнової шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу № 120412-20332 прийняло рішення про виплату ОСОБА_6 17 601,41 грн страхового відшкодування (а.с. 37-64).
Заперечуючи проти розрахунку збитків ПАТ «СК «ПЗУ Україна», позивач надав суду звіт № 0913 від 19 квітня 2012 року про оцінку розміру завданої шкоди, відповідно до якого розмір завданої йому майнової шкоди становить 33 376 грн (а.с. 88-116).
Разом із тим, частиною 2 статті 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами 1-3 статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не звернув уваги на те, що страховик відшкодовує оцінену шкоду відповідно до лімітів відповідальності, не перевіривши при цьому їх розмірів з огляду на те, що договором обов'язкового страхування встановлено ліміт відповідальності у розмірі 50 тис. грн за шкоду, заподіну майну, однак передбачений Законом ліміт відповідальності на момент укладення договору становив 25 500 грн.
Також суд апеляційної інстанції належним чином не з'ясував питання про розмір завданих позивачу реальних збитків, не зазначив в ухваленому рішенні про те, з яких підстав суд при розрахунку майнової шкоди надав перевагу звіту № 0913 про оцінку розміру завданої шкоди від 19 квітня 2012 року перед звітом про оцінку вартості майнової шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу № 120412-20332 від 19 квітня 2012 року.
Висновок суду про те, що різницю вартості між страховим відшкодуванням і завданою майновою шкодою має бути стягнуто з ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД суперечить вимогам статті 1194 ЦК України, адже обов'язок сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) має місце у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність.
Питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування. У разі відсутності такої згоди за її заявою до субсидіарної відповідальності залучається страховик.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що моральна шкода згідно із Законом підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала, однак задовольняючи позов у частині стягнення компенсації за заподіяну моральну шкоду, належним чином не мотивував рішення, а також не перевірив доводів ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_6 станом на 30 травня 2012 року повністю відремонтував пошкоджений транспортний засіб (а.с. 79).
За таких обставин суд неправильно застосував норми матеріального права, на порушення норм процесуального права не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалене в справі судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Луганської області від 16 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді:М.В. Дем'яносов
О.П. Касьян
В.М. Коротун
О.В. Попович