23 жовтня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Карпенко С.О., Мазур Л.М.
Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 6 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 25 лютого 2013 року,
У квітні 2011 року публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 травня 2008 року з ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 150 000 доларів США строком до 17 травня 2013 року зі сплатою 16 % річних, розмір яких додатковою угодою від 8 жовтня 2008 року збільшено до 18 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 20 травня 2008 року з ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано нежитлове приміщення АДРЕСА_1. ОСОБА_3 неналежним чином виконував зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 15 березня 2011 року утворилась заборгованість у сумі 149 820,84 доларів США, що еквівалентно 1 188 843,35 грн. У подальшому до участі у справі як співвідповідача залучено ОСОБА_4 Змінивши та уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Брокбізнесбанк» остаточно просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у сумі 14 282,46 доларів США. У рахунок погашення заборгованості у сумі 149 820,84 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки, власником якого є ОСОБА_4
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 6 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 25 лютого 2012 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором від 20 травня 2008 року у сумі 14 282,46 доларів США.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 травня 2008 року у сумі 149 812,84 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення АДРЕСА_1, вартістю 1 263 700 грн, що належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу предмета іпотеки, передбаченої Законом України «Про іпотеку».
У іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 6 листопада 2012 року, ухвалу апеляційного суду Луганської області від 25 лютого 2013 року та ухвалити нове рішення про відмову у позові, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, ураховуючи рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 3 серпня 2011 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 135 530,38 доларів США, виходив із того, що з останнього підлягає стягненню різниця у сумі 14 282,46 доларів США. У рахунок погашення загальної суми заборгованості, яка складає 149 812,84 доларів США, суд звернув стягнення на предмет іпотеки.
Проте з такими висновками погодитись не можна.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.
Відповідно до ст. 577 ЦК України в силу застави, окремим видом якої є іпотека, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Судами встановлено, що 20 травня 2008 року між акціонерним банком «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Брокбізнесбанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 150 000 доларів США строком до 17 травня 2013 року зі сплатою 16 % річних, розмір яких додатковою угодою від 8 жовтня 2008 року збільшено до 18 % річних.
З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 20 травня 2008 року між акціонерним банком «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Брокбізнесбанк», та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано нежитлове приміщення АДРЕСА_1.
ОСОБА_3 належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 3 серпня 2011 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором від 20 травня 2008 року у розмірі 135 530,38 доларів США.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на час проведення ліквідації фізичної-особи підприємця ОСОБА_3) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у вказаній вище редакції) ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, приймає до свого відання майно боржника; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку передбаченому цим Законом.
Положеннями ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у вказаній редакції) передбачено, що усі види майнових активів банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявленні в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.
За приписами абзацу 2 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у вказаній редакції) майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у вказаній редакції) після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.
Вирішуючи позов, суд першої інстанції не врахував зміст постанови господарського суду Харківської області від 28 лютого 2011 року про визнання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 банкрутом, не встановив, чи існувало обтяження щодо спірного нерухомого майна на час його реалізації, які правовідносини склалися між позивачем та ОСОБА_4, що набув право власності на спірне нерухоме майно за результатами проведених у межах ліквідаційної процедури прилюдних торгів і дійшов передчасного висновку про задоволення вимог позивача за рахунок нерухомого майна, реалізованого на виконання постанови господарського суду.
Крім того, до матеріалів справи долучено рішення апеляційного суду Луганської області від 13 листопада 2012 року, проте обставини, встановлені цим рішенням, залишені судом першої інстанції поза увагою.
На зазначені недоліки і порушення не звернув уваги й суд апеляційної інстанції.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України, наведені вище норми матеріального права не врахував, обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не встановив, не з'ясував, чи припинена іпотека внаслідок реалізації майна з прилюдних торгів, яка сума зарахована на погашення заборгованості в межах процедури банкротства і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.
Оскільки допущені порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 6 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 25 лютого 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А.Макарчук
Судді: С.О.Карпенко Л.М.Мазур В.А.Нагорняк Г.В.Юровська