Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
від "23" грудня 2013 р. Справа № 906/1678/13
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: Грищенко О.М., довіреність від 02.01.2013р.;
від відповідача: Курилюк О.С., довіреність №852 від 23.12.2013р.;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Комунального підприємства теплозабезпечення (м.Коростень, Житомирська область)
до Комунального підприємства Комерційного виробничо-торгового підприємства "Коростеньхарч" (м.Коростень)
про стягнення 376589,29грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 376589,29грн., з яких: 182384,57грн. - основного боргу, який виник за період з жовтня 2010р. по серпень 2013р., 182384,57грн. - пені, 9298,51грн. - 3% річних, 2521,64грн. - інфляційних втрат.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав частково з підстав, викладених у позовній заяві. Разом з тим повідомив, що під час розгляду справи відповідач частково провів оплату боргу, в підтвердження чого надав копії банківських виписок від 29.11.2013р. та 06.12.2013р.
Представник відповідача подав в судове засідання заяву від 23.12.2013р., згідно якої відповідач визнає залишок заборгованості в розмірі 9127,66грн. та просить врахувати важке фінансове становище підприємства та зменшити розмір пені до 5000,00грн. (а.с.94). Також, представник відповідача подав в судове засідання копію завіреного акту звірки взаєморозрахунків від 20.12.2013р. (а.с.95).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство теплозабезпечення м.Коростеня (постачальник) уклало з Комерційним виробничо-торговим підприємством "Коростеньхарч" (споживач) договір про постачання теплової енергії №13 від 20.08.2002р., який діяв до лютого 2011р. на підставі п.31 договору (договір №1). 01.02.2011р. сторони уклали договір про постачання теплової енергії №13, який діяв до липня 2012р. (договір №2). 01.07.2012р. між сторонами укладено договір про надання послуг з централізованого опалення №13, який діє на даний момент (діючий договір).
За умовами вказаних договорів постачальник зобов'язався постачати теплову енергію в гарячій воді на протязі опалювального періоду, погодженого з місцевими органами виконавчої влади (п.1 договорів).
Пунктом 23 договору №1, пунктами 21, 22 договору №2, пунктом 7 діючого договору сторони погодили, що всі розрахунки по цьому договору проводяться через банківські установи до 20 числа місяця наступного за розрахунковим по платіжних документах, які виписуються постачальником. В разі неможливості споживача розрахуватись за отримані послуги, останній має право за попередньою домовленістю з постачальником ліквідувати заборгованість поставкою продукції, товарів, надання послуг по окремо укладеним договорам, а також провести взаємозалік у порядку встановленому чинним законодавством.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем по оплаті за надані послуги з теплопостачання в період з жовтня 2010р. по серпень 2013р. в сумі 182384,57грн.
17.04.2013р. на адресу відповідача позивачем надіслано претензію №721 від 17.04.2013р. з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 178651,41грн. в триденний термін (а.с.63, 64).
Відповідач залишив претензію позивача без відповіді та реагування, чим спонукав позивача звернутись з позовом до суду.
Під час розгляду справи в суді відповідач частково оплатив позивачу суму основного боргу у розмірі 172415,12грн. та провів взаємозалік на суму 841,79грн., що підтверджується довідкою від 23.12.2013р. та копією акту звірки взаєморозрахунків від 20.12.2013р. (а.с.91,95), тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 173256,91грн. (172415,12грн. + 841,79грн.) необхідно припинити за відсутністю предмету спору відповідно до ч.1 п.1-1 ст.80 ГПК України.
Матеріалами справи підтверджено, що несплаченою залишилась сума основного боргу за надані послуги з централізованого опалення у розмірі 9127,66грн. (а.с.95).
Приписами статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Приписами ч.1 ст.193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вже зазначалось, пунктом 23 договору №1, пунктами 21, 22 договору №2, пунктом 7 діючого договору встановлено, що всі розрахунки проводяться через банківські установи до 20 числа місяця наступного за розрахунковим по платіжних документах, які виписуються постачальником.
Відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне), розрахунків з позивачем за надані послуги в повному обсязі не провів.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи, що відповідач в порушення умов договору на постачання теплової енергії не провів розрахунки з позивачем, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 9127,66грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також, позивач просить стягнути з відповідача за прострочення виконання грошових зобов'язань на підставі пункту 26 договору №1, пункту 25.1 договору №2, пункту 12 діючого договору 182384,57грн. пені.
Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 26 договору №1, пункту 25.1 договору №2, пункту 12 діючого договору, сторони передбачили, що споживач несе матеріальну відповідальність перед постачальником у випадках: неоплати вартості використаної теплової енергії до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.
Згідно розрахунку позивача (а.с.10-18), розмір пені становить 237979,94грн.
Разом з тим, відповідач подав в судове засідання 23.12.2013р. заяву від 23.12.2013р., згідно якої просить зменшити розмір пені до 5000,00грн. враховуючи відсутність коштів на підприємстві (а.с.94).
Представник позивача не заперечив щодо зменшення розміру пені до 5000,00грн.
Здійснивши правову оцінку застосованих позивачем заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, господарський суд вважає за можливе застосувати приписи статті 233 Господарського кодексу України про випадки зменшення розміру штрафних санкцій.
Так, згідно частини першої цієї статті, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня згідно ст.230 ГК України) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2 ст.233 ГК України).
Згідно ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до пп.3.17.4 п.3 Постанови Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Оскільки позивачем не доведено факту завдання йому чи іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем коштів; нарахована пеня надмірно велика порівняно з сумою основного боргу; відповідач частково провів оплату боргу в значному розмірі; крім пені, нараховані річні та інфляційні, які не можуть бути зменшені, а також враховуючи згоду позивача на зменшення розміру пені до 5000,00грн., господарський суд, керуючись п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, вважає за можливе зменшити розмір пені до 5000,00грн.
Також позивач просить господарський суд на підставі ст.625 ЦК України стягнути з відповідача за прострочення грошового зобов'язання 2521,64грн. інфляційних та 9298,51грн. 3% річних.
Приписами частини 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.
Здійснивши перерахунок інфляційних та 3% річних, господарський суд вважає що інфляційні в сумі 2521,64грн. та річні в сумі 9298,51грн. нараховані обґрунтовано та підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач після порушення провадження частково сплатив суму основного боргу у розмірі 172415,12грн. та провів взаємозалік на суму основного боргу у розмірі 841,79грн., що підтверджується довідкою від 23.12.2013р. та копією акту звірки взаєморозрахунків від 20.12.2013р. (а.с.91,95), проти позову в частині стягнення решти основного боргу у розмірі 9127,66грн. не заперечив, розрахунків позивача не спростував.
Враховуючи викладене, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, на суму 376589,29грн., з яких: 182384,57грн. - основного боргу, який виник за період з жовтня 2010р. по серпень 2013р., 182384,57грн. - пені, 9298,51грн. - 3% річних, 2521,64грн. - інфляційних втрат.
Разом з тим, як зазначалось вище, суд зменшує розмір пені до 5000,00грн.
Таким чином, до стягнення підлягає сума 25947,81грн., з яких: 9127,66грн. - основного боргу, 5000,00грн. - пені, 9298,51грн. - 3% річних та 2521,64грн. - інфляційних.
При цьому суд враховує роз'яснення, надані в п.9.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення", згідно якого у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 ст.83 ГПК України, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.
Витрати, пов'язані з оплатою судового збору, покладається на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.
Керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, п.1.1 ч.1 ст.80, ст.82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства Комерційного виробничо-торгового підприємства "Коростеньхарч" (м.Коростень, вул.Грушевського, 41а, код 01549871)
на користь Комунального підприємства теплозабезпечення (11500, м.Коростень, вул.Кірова, 8а, код 31871157)
- 9127,66грн. - основного боргу;
- 5000,00грн. - пені;
- 9298,51грн. - 3% річних;
- 2521,64грн. - інфляційних;
- 7531,79грн. судового збору.
3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 173256,91грн. основного боргу.
4. В позові відмовити в частині стягнення 177384,57грн. пені.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.
Суддя Соловей Л.А.