Справа № 761/23410/13-ц
Провадження №2/761/7809/2013
іменем України
10 грудня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Пономаренко Н.В.
при секретарі Клим Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕОС Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрБорг» про визнання недійсним кредитного договору, суд, -
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним та зазначив, що 27 квітня 2012 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Альфа Банк» був укладений договір про надання кредиту № 500273049 у відповідності до якого позивач отримав грошові кошти в сумі 14900,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом 25% та кінцевим строком повернення до 28.04.2014 року. Позивач вважає, що кредитний договір укладений з порушенням вимог закону, що в договорі не в повній мірі зазначені істотні умови договору та не в повній мірі надана необхідна інформація. Також зазначила, що спірний договір не містить всіх обов'язкових умов, а саме порядок зміни і припинення його дії, річної відсоткової ставки, позичальника перед укладенням договору не було письмово повідомлено про інші уточнюючі обставини, банк неправомірно розширив коло своїх прав стосовно дострокової вимоги від позичальника виконання всіх зобов'язань, також позивач вважає, що третейське застереження, яке складає пункт 6 кредитного договору, суперечить положенням чинного законодавства та встановлює перешкоди для реалізації позивачем права на звернення до суду для захисту своїх прав та законних інтересів. Враховуючи викладене позивач просить визнати вищевказаний укладений кредитний договір недійсним з наведених підстав.
Представник позивача та позивач в судове засідання не з'явились про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, але звернулися з заявою, в якій просили розглядати справу без їх участі.
Представник відповідача, в судове засідання не з'явився про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, але звернувся з запереченням в якому зазначив, що позов не визнає та вважає його необґрунтованим так як в Кредитному договорі, Додатку до договору - розрахунку сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг погоджені з Позивачем, про що свідчить його підпис.
Представник ТОВ «Кредитекспрес Україна», в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи у свою відсутність не надав, проте звернувся з запереченням, в якому зазначив, що між ТОВ «Кредитекспрес Україна» та позивачем ніколи не існувало ніяких правовідносин, лише в період з 18.02.2013 року по 29.07.2013 року проводило за дорученням та від імені ПАТ «Альфа-Банк» досудово-претензійну роботу щодо погашення простроченої заборгованості за Договором кредиту № 500273049 від 27.04.2012 року, позичальник ОСОБА_1, що здійснювалось на законних підставах та з достатніми повноваженнями.
Представник ТОВ «ЕОС Україна», в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи у свою відсутність не надав.
Представник ТОВ «УкрБорг», в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи у свою відсутність не надав.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Нормами ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.
Так, перевіряючи обставини справи, судом встановлено, 27 квітня 2012 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Альфа Банк» був укладений договір про надання кредиту № 500273049 у відповідності до якого позивач отримав грошові кошти в сумі 14900,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом 25% та кінцевим строком повернення до 28.04.2014 року (а.с.13).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
Таким чином, кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача, оскільки позивач був обізнаний про умови договору і погодився з ними, отримуючи кредит на зазначених умовах.
Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку також посилається позивач, нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману.
З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів які мають істотне значення.
Також не вірним є твердження позивача про те, що в договорі не в повній мірі зазначені істотні умови договору чи позивачу не в повній мірі надана необхідна інформація. Так, в кредитному договорі, додатку до договору - розрахунку сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг які погоджені з Позивачем, про що свідчить його підпис - зазначено, зокрема: строк дії договору; остаточна дата повернення кредиту; сума кредиту; процентна ставка; абсолютне подорожчання кредиту; розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням всіх супутніх послуг; порядок повернення Кредиту; умови нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне повернення кредиту; основні переваги та недоліки тощо.
Стосовно порядку зміни і припинення дії вказаного договору, необхідно зазначити, що в п. 2.3 зазначена дата остаточного повернення кредиту, яка також є датою припинення нарахування відсотків та нарахування комісій за послуги, а саме 28.04.2014 року, що відповідає ст. 628 та п.1 ч. 1 ст. 530 ЦК України.
Відповідно до посилань позивача на те, що в договорі не встановлено фіксовану річну процентну ставку, необхідно зазначити , що п.2.2. визначає фіксовану процентну ставку за користування кредитом в розмірі 25 %.
Посилання позивача на те, що умови договору, а саме п.3 встановлюють дискримінаційні для споживача умови, стосовно дострокового виконання всіх зобов'язань, не підтверджуються належними і допустимими доказами.
Позовні вимоги відносно використання персональних даних, також можуть бути спростованими оскільки по своїй природі і значенню для даного договору містять лише оцінку фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за даним договором, а також ніяких порушень законних прав чи інтересів позивача не містять.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. У зазначеному Законі визначена процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.
Отже, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Стосовно посилання позивача відносно третейського застереження, що на його думку встановлює перешкоди для реалізації його права на звернення до суду для захисту своїх прав та законних інтересів, необхідно зазначити, що згідно ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарський правовідносин, крім випадків, передбачених законом, а відповідно ст. 11 цього закону Третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.
Статтею 12 Закону України «Про третейські суди», передбачено, що третейська угода можу бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
Пунктом 6 кредитного договору, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1., сторони домовилися, що судовий захист прав і законних інтересів, які мають сторони у зв'язку з цим договором, у тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні даного договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у відповідності до його Регламенту.
Відповідно до ст. 30. ЗУ «Про третейські суди» місцем проведення третейського розгляду справи у постійно діючому третейському суді є місцезнаходження цього третейського суду.
Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» місцезнаходженням даного третейського суду є м. Чернігів, проспект Перемоги, 62.
Відповідно до практики Верховного Суду України, де Ухвалою від 21 квітня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України встановила: «Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Одним зі способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин с звернення до третейського суду.
Таким чином, Третейське застереження у зазначеному Договорі було укладено з дотриманням усіх вимог, які передбачені ст. 12 Закону України «Про третейські суди» тому підстав для визнання його недійсним немає, крім того позивачем не наведено жодного конкретного факту, на підставі якого третейське застереження у договорі може бути визнано недійсним.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (§ 1. Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, має обов'язкову силу для самих сторін.
При цьому, згідно з ч.2 ст. 1056 ЦК України позивач мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.
Проте, в момент укладання договору про надання кредиту жодних зауважень, заперечень (письмових чи усних) позивачем не заявлялося та, як наслідок, укладено договір в чинній редакції.
Таким чином, суд вважає, що в момент укладання договору сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору, а позивач отримав усю необхідну інформацію та був всебічно ознайомлений з умовами кредитування та порядком виконання зобов'язань за кредитним договором.
Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до положень ст. 57 ЦПК України доказами є будь -які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вимоги позивача про визнання недійсним договору з підстав порушення вимог Конституції України, Закону України «Про захист прав споживача», не підлягають задоволенню, оскільки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Враховуючи викладене, на підставі: ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 11, 12, 30 ЗУ «Про третейські суди», ст.ст. 192, 203, 215, 230, 232, 233, 524, 533, 627, 1054, 1056 ЦК України та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 62, 64, 179, 208, 209, 212-215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд -
у задоволенні позовних вимог в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес України», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕОС Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрБорг» про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя