Головуючий у 1 інстанції - Трофименко Л.Р.
Доповідач - Осипчук О.В.
Категорія 5
„ 17" грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого-судді: Осипчук О.В.,
суддів: Смєлік С.Г, Соломахи Л.І.,
при секретарях: Мишко Д.О., Біляєві М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/6 частку квартири за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 05 листопада 2013 року, -
В липні 2013 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили припинити право спільної часткової власності ОСОБА_4 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1; визнати за ними в рівних долях (по ? від 1/6) право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_4; визнати за ними право власності на вказану квартиру на праві спільної часткової власності в рівних долях - по ? частині кожному; стягнути з ОСОБА_4 судові витрати, в тому числі за проведення експертного висновку у розмірі 1000 грн., та надання правової допомоги у розмірі 3000 грн.
При цьому позивачі посилалися на те, що на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 31 грудня 1998 року представником фонду державного майна України в м. Донецьку на праві спільної часткової власності їм належить кожному по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.12.2012 року спадкоємцями по ? частки від 1/3 частини квартири, що належала ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ОСОБА_2 належить ? частка спірної квартири, ОСОБА_3 належить - 1/3 частка, а відповідачці - ОСОБА_4 - 1/6 частка зазначеної квартири. Відповідачці пропонували за належну їй частку у спільному майні 4000 доларів США, але вона відмовилася. Відповідно до висновку експерта № 26/06-1 від 26.04.2013 року загальна ринкова вартість квартири складає 272 875 гривень, вартість 1/6 частки складає 45 479 гривень.
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 05 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/6 частку квартири відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги посилаються на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на висновок експерта № 26/06-1 від 26.04.2013 року щодо неможливості розподілу квартири. Крім того, вважають що судом порушено норми матеріального права в частині твердження щодо наявності дружніх стосунків між сторонами, оскільки це не відповідає дійсності. Також судом проігноровано та не надано ніякої оцінки про часткове відмовлення позивачів від своїх позовних вимог, а саме в частині витрат на ремонт, погодженням із остаточною вартістю квартири, з якої визначається виплата компенсації відповідачці ОСОБА_4 Під час подання позову ними на депозитний рахунок суду було покладено грошові кошти (вартість 1/6 частки квартири за відрахуванням ремонту ) у сумі 43 036 грн., але під час з'ясування обставин по справі суд не надав їм можливості внести додатково на депозит недораховану суму. На порушення норм процесуального права суд не досліджував матеріали справи.
В апеляційному суді ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представник ОСОБА_6 підтримали доводи скарги у повному обсязі.
ОСОБА_4 заперечувала проти скарги, але не заперечувала проти отримання грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України неправильне застосування або порушення норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Суд першої інстанції встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 31 грудня 1998 року представником фонду державного майна України в АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності по 1/3 частки кожному: ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_3.(а.с.10)
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.12.2012 року посвідченого державним нотаріусом Н.М. Васильєвою, спадкоємцями по ? частки від 1/3 частини квартири, що належала ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, є ОСОБА_2 та ОСОБА_4(а.с.11). Таким чином, позивачам належить ОСОБА_2 - 1/3 + 1/6 = ? частка спірної квартири, ОСОБА_3 - 1/3 частка, а відповідачці - ОСОБА_4 - 1/6 частка зазначеної квартири.
Згідно листа - пропонування (а.с.14) позивачка ОСОБА_2 запропонувала відповідачці за належну їй частку у спільному майні 4000 доларів США. Відповідно до висновку експерта № 26/06-1 від 26.04.2013 року загальна ринкова вартість квартири складає 272 875 гривень, вартість 1/6 частки складає 45 479 гривень (а.с. 19-24).
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачами доведено наявність лише двох підстав, а саме неподільність речі, що підтверджується висновком експерта № 26/06-1 від 26.04.2013 року (а.с.23) та те, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, оскільки відповідачка та члени родини мають інше житло.
Застосовуючи норми ст. 365 ЦК України суд дійшов висновку про те, що для задоволення позову суд має встановити наявність усіх чотирьох підстав, зазначених у даній статті. Відсутність хоча б однієї з них свідчить про неможливість задоволення позову.
Проте апеляційний суд не погоджується з такими висновками, оскільки суд дійшов їх внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
- частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
- річ є неподільною;
- спільне володіння і користування майном є неможливим;
- таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
За відсутності згоди співвласника про поділ спільного майна це питання вирішується судом.
Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених п. п. 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, а також попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду
Верховний Суд України неодноразово висловлював свою позицію із зазначеного питання, а саме те, що із змісту норми ст. 365 ЦК випливає, що припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (ухвала Верховного Суду України від 23 червня 2010 р. у справі № 6-22505св09; постанова від 16 січня 2012 р. у справі № 6-81цс11).
Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про необхідність наявності одночасно усіх чотирьох підстав, зазначених у статті 365 ЦК України і неправильно застосував норму матеріального права.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. N 7 (з відповідними змінами та доповненнями) роз'яснив, що розмір грошової компенсації за неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Невиконання позивачем цієї умови є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 внесла на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області 43036 грн. 91 коп., про що свідчить квитанція № 878/68169 ввід 04 липня 2013 року ( а.с.1) та 2444 грн., згідно квитанції № 472/72956 від 10 грудня 2013 року.
Факт знаходження вказаних грошових коштів на депозитному рахунку вказаної установи підтверджується довідкою ТУ ДСАУ в Донецькій області від 16 грудня 2013 року.
Апеляційний суд вважає, що недоплата позивачами на депозитний рахунок суду 2442,09 грн., на моменту ухвалення судового рішення не може бути підставою для відмови у задоволені позову, оскільки суд першої інстанції відповідно до ст. 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін повинен був відповідно до заявлених вимог роз'яснити позивачам, що вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а основною вимогою, на якій повинно ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди.
В апеляційному суді позивачі та їх представник наголошували на тому, що вони були згодні доплатити 2442,09 грн., але суд не надав їм можливості та часу для вчинення цієї дії. Також позивачі підтвердили, що гроші були внесені позивачем ОСОБА_2, але це їх сумісні кошти, які вносилися в інтересах обох позивачів.
Відповідач ОСОБА_4 в апеляційному суді підтвердила своє волевиявлення на отримання грошової компенсації належної їй частки у спільному майні у розмірі, визначеному у експортному висновку у сумі 45 479 грн., оскільки вона цю суму не оспорює, але заперечує проти стягнення з неї на користь позивачів понесених судових витрат.
Враховуючи те, що спільна квартира є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки сторони доброзичливих відносин не підтримують, між ними продовж тривалого періоду існують судові спори, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність припинення права ОСОБА_4 на частку у спільному майні.
При цьому таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки та членам її сім'ї, оскільки в квартирі АДРЕСА_1 вона та члени її родини ніколи не проживали, мають на праві власності особисте житло. Крім того попереднє депонування суми відшкодування належної їй частки у спільному сумісному майні виключає настання негативних економічних наслідків для ОСОБА_4
Апеляційний суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині припинення права ОСОБА_4 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 з виплатою на користь останньої з депозитного рахунку внесеної суми, визнання за ОСОБА_2 ОСОБА_3 право власності на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 за кожним.
Позовні вимоги про визнання за позивачами право власності на квартиру на праві спільної часткової власності в рівних долях - по ? частині за кожним задоволенню не підлягають, оскільки спір між позивачами з цього питання відсутній і вони не позбавлені можливості вирішити це питання в добровільному порядку.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з положенням ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ч. 2 ст. 84 ЦПК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (в редакції чинній на момент ухвалення судового рішення) затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних справ.
Відповідно до додатку до вказаної постанови встановлено, що розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Згідно до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Виходячи з аналізу ст. ст. 84 та 88 ЦПК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу у сумі 3000 грн., позивачами не надано суду ніяких доказів, а саме - документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку).
Посилання в договорі про надання правової допомоги ( а.с.62) на те, що клієнт ОСОБА_2 сплачує адвокату гонорар у розмірі 3000 грн., не є належним підтвердженням оплати правової допомоги.
З огляду на наведене апеляційний суд вважає, що вимоги позивачів про стягнення з відповідачки понесених витрат на оплату адвоката задоволенню не підлягають.
Також не можуть бути задоволені вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату експертного дослідження у сумі 1000 грн., проведену ОСОБА_2, оскільки у розумінні ст. 79 ЦПК України це не є судовими витратами.
Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги в частині припинення права ОСОБА_4 на 1/6 частку квартири вартістю 45 479 грн., задоволені, то розмір судового збору повинен складати 454 грн. 79 коп.
З наявної в матеріалах справи квитанції ( а.с.2) вбачається, що позивачкою ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у сумі 430 грн. 37 коп., який і підлягає стягненню з відповідачки на її користь.
Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.
Таким чином недоплата судового збору складає 24 грн. 43 коп., (454 грн. 79 коп.- 430 грн. 37 коп., = 24 грн. 43 коп.), які підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь держави.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 05 листопада 2013 року скасувати.
Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на квартиру задовольнити частково.
Припинити право ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1, виплативши ОСОБА_4 вартість 1/6 частки квартири в сумі 45 479 (сорок п'ять тисяч чотириста сімдесят дев'ять) гривень 00 коп. з депозитного рахунку 37317004001000 територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області.
Визнати за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_2), ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) право власності на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 за кожним.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору 430 (чотириста тридцять) гривень 37 коп. та на користь держави судовий збір в розмірі 24 (двадцять чотири) гривні 43 коп.
Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 3 000 грн. та витрат на отримання висновку про ринкову вартість квартири в розмірі 1 000 грн.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: