Справа № 1618/2426/12
Номер провадження 22-ц/786/4176/2013
Головуючий у 1-й інстанції Чабаненко В. О.
Доповідач Лобов О. А.
16 грудня 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі
головуючого судді Лобова О.А.,
суддів Акопян В.І., Петренка В.М.
при секретарі Цилюрик М.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 жовтня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання позики спільним боргом подружжя і стягнення боргу, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргових зобов'язань спільним сумісним майном подружжя, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,
У червні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, просив ухвалити рішення, яким визнати автомобіль ВАЗ 2115, д.н.з НОМЕР_1, садибу АДРЕСА_3, квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя і визнати за ним право власності на ? частину спільно нажитого майна.
Заявлений позов мотивований тим, що після розірвання шлюбу у добровільному порядку він та колишня дружина не можуть поділити спільно нажите майно.
У липні 2012 року ОСОБА_3 пред'явила у суд позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2 просила ухвалити рішення, яким визнати спільним боргом колишнього подружжя кошти отримані у позику згідно договорів від 30 червня 2005 року, 16 червня 2007 року і 04 березня 2008 року, стягнути з відповідачів на її користь по 220 042 грн. 34 коп. з кожного позичених коштів.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що у 2005, 2007 і 2008 роках вона згідно укладених з її дочкою ОСОБА_2 договорів позики передала відповідачам на їхні сімейні потреби грошові кошти на загальну суму 440 084 грн. 68 коп., які останні використали в інтересах сім'ї.
У липні 2012 року ОСОБА_2 пред'явила у суд позов до ОСОБА_1, просила ухвалити рішення, яким визнати спільним сумісним майном подружжя боргові зобов'язання ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за договорами позики, укладеними з ОСОБА_3 30 червня 2005 року, 18 червня 2007 року і 04 березня 2008 року.
Позов мотивований тим, що вказані договори позики укладені позивачкою за спільною згодою з відповідачем в інтересах сім'ї, позичені кошти витрачені на придбання автомобіля, квартири та садиби.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 липня 2012 року позови об'єднані в одне провадження.
У вересні 2012 року ОСОБА_1 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, просив ухвалити рішення, яким визнати недійсними договори позики, укладені 30 червня 2005 року, 18 червня 2007 року і 04 березня 2008 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3
Вимоги мотивовані тим, що позивач про укладені його колишньою дружиною договори позики нічого не знав, своєї згоди на позичання грошей не давав.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 вересня 2012 року зустрічний позов об'єднаний в одне провадження з іншими позовами.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 жовтня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволений частково:
Визнані спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 садиба АДРЕСА_3 і квартира АДРЕСА_2. За кожним з них визнане право власності на ? частину вказаного нерухомого майна. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? частину автомобіля ВАЗ 2115 д.н.з. НОМЕР_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_3 задоволений: стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на її користь по 220 042 грн. 34 коп. з кожного заборгованості за договорами позики.
Позов ОСОБА_2 задоволений: визнані спільним сумісним майном подружжя боргові зобов'язання ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за договорами позики, укладеними з ОСОБА_3 30 червня 2005 року, 18 червня 2007 року і 04 березня 2008 року і розподілені порівну між ними.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договорів позики відмовлено.
Вирішене питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовів і про задоволення заявлених ним позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що висновки суду по заявленим ОСОБА_3 і ОСОБА_2 вимогам суперечать фактичним обставинам та не узгоджуються з нормами матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що з 09 січня 1999 року по 24 березня 2011 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 червня 2012 року встановлено, що фактично ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини з 01 грудня 2010 року.
За час перебування у шлюбі на ім'я ОСОБА_2 згідно укладених договорів зареєстроване право власності на садибу АДРЕСА_3 (21 квітня 2005 року), на квартиру АДРЕСА_2 (04 березня 2008 року) і автомобіль ВАЗ 2115 д.н.з. НОМЕР_1 (19 червня 2007 року).
Вартість придбаного майна згідно правовстановлюючих документів: садиби - 11 088 грн., квартири - 21 129 грн., автомобіля - 44 038 грн. 67 коп. сторонами не заперечується.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 продала автомобіль ВАЗ 2115 д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_4
30 червня 2005 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (її дочкою) укладений договір позики, згідно умов якого перша передала останній грошові кошти у сумі 67 000 грн. для погашення боргу за придбання будинку по АДРЕСА_3 та для проведення його капітального ремонту. Позичальник зобов'язався повернути отримані кошти протягом трьох місяців після пред'явлення вимоги. За користування коштами сторонами встановлена сплата 10% річних.
На підтвердження факту отримання грошей ОСОБА_2 написала розписку.
18 червня 2007 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно умов якого перша передала останній грошові кошти у сумі 50 000 грн. для придбання автомобіля і сплати витрат, пов'язаних з його реєстрацією. Позичальник зобов'язався повернути отримані кошти протягом трьох місяців після пред'явлення вимоги. За користування коштами сторонами встановлена сплата 10% річних.
На підтвердження факту отримання грошей ОСОБА_2 написала розписку.
04 березня 2008 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно умов якого перша передала останній грошові кошти у сумі 14 500 Євро для купівлі квартири АДРЕСА_2 і здійснення інших витрат, пов'язаних з її придбанням. Позичальник зобов'язався повернути отримані кошти протягом трьох місяців після пред'явлення вимоги. За користування коштами сторонами встановлена сплата 10% річних.
На підтвердження факту отримання грошей ОСОБА_2 написала розписку.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив надані сторонами докази, належно їх оцінив, дав правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і дійшов обґрунтованого висновку про те, що договори позики між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладалися в інтересах і на користь сім'ї ОСОБА_1 і ОСОБА_2
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо фіктивності укладених договорів позики, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя має бути подана письмово.
Законодавче визначення терміну «цінне майно» відсутнє, отже воно є оціночним. При вирішенні спору щодо укладення одним із подружжя угоди стосовно певного майна, крім тих його видів, які конкретно визначені законом, наприклад нерухоме майно, суд має приймати до уваги усю сукупність обставин і фактів, зокрема, реальну вартість майна, розмір грошових коштів, матеріальний стан сім'ї, подружжя, якому таке майно належить або належало, тощо.
Аналізуючи відповідно до вимог ст.212 ЦПК України надані сторонами докази у їх сукупності, зокрема матеріальний стан подружжя ОСОБА_2, їхнє місце проживання, роботи, розмір отриманих грошових коштів - 67 000 грн., 50 000 грн. і 14 500 Євро (т.1 а.с.22-30, 51, 68, 195-198), колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх підстав розцінювати як цінне майно грошові кошти, отримані ОСОБА_2 30 червня 2005 року, 18 червня 2007 року і 04 березня 2008 року згідно договорів позики.
Отже, письмова згода ОСОБА_1 на отримання цих коштів не була обов'язковою.
На користь того, що ОСОБА_1 був обізнаний та не заперечував щодо отримання у позику грошей свідчать також його заяви нотаріусу (т.1 а.с.140,142).
Посилання в апеляційній скарзі на висновки судово-технічної та судово-почеркозначвої експертизи (т.2 а.с.20-42) не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не містять тверджень про встановлені підробки укладених договорів позики. Не відповідає фактичним обставинам також твердження апеляційної скарги про ненадання експертам усіх необхідних вихідних матеріалів для проведення дослідження - згідно листа судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2013 року (т.2 а.с.9) ОСОБА_3 і ОСОБА_2 надали дозвіл на вирізання фрагментів паперу і штрихів рукописних записів у документах, крім правовстановлюючих документів. При цьому у експертному висновку не стверджується про те, що відсутність у розпорядженні експертів фрагментів паперу і штрихів рукописних записів з правовстановлюючих документів певним чином унеможливила дати відповіді на певні питання.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання автомобіля спільною сумісною власністю і визнання за ним права власності на ? його частину, колегія суддів виходить з наступного.
Як роз'яснено у абзаці першому пункту 24, абзаці другому пункту 30 Постанови Пленуму ВСУ №11 від 21 грудня 2007 року, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Якщо при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, таке майно або вартість враховується при поділі.
Разом з тим, за приписами ст.11 ЦПК України суд не вправі при вирішенні спору вийти за межі заявлених вимог.
Стверджуючи у позові про те, що спільно нажитий автомобіль відчужений ОСОБА_2 та те, що вартість відчуженого автомобіля має бути врахована при поділі майна, ОСОБА_1, разом з тим, не заявив вимоги про зарахування вартості автомобіля при визначенні частки кожного із співвласників або про стягнення половини його вартості з відповідачки.
Не дивлячись на тривалий розгляд справи, ОСОБА_1 не скористався своїми процесуальними правами (ч.2 ст.31 ЦПК України) та продовжував наполягати на визнанні за ним права власності на ? автомобіля.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаної вимоги.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.1, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.А. Лобов
Судді В.М. Петренко
В.І. Акопян
З оригіналом згідно: суддя О.А. Лобов