Ухвала
11 грудня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ступак О.В.,
суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,
Карпенко С.О., Олійник А.С.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2013 року, -
У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що за договором кредиту від 1 серпня 2006 року ОСОБА_3 отримав кошти у розмірі 11 035, 70 грн зі сплатою 25, 08 % річних строком до 1 лютого 2010 року. Внаслідок порушення відповідачем строку та порядку погашення кредиту станом на 16 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 111 841, 84 грн, яку банк просив стягнути із боржника.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 61 065, 94 грн заборгованості за кредитом, з яких 10 872, 55 грн - за тілом кредиту, 39 193, 39 грн - за процентами, 11 000 грн - пеня. В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду у частині зменшення розміру пені та відмови у позові про стягнення штрафу, ухвалити нове рішення про задоволення позову у цій частині.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, що 1 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, який складається із заяви позичальника на отримання кредиту та умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), за змістом яких позичальник отримав кошти у розмірі 11 035, 70 грн зі сплатою 25, 08 % річних з кінцевим терміном повернення 1 лютого 2010 року.
Задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив із того, що початок перебігу строку позовної давності за вимогами банку почався із 1 лютого 2010 року - дня закінчення строку кредитного договору. Крім того, умовами кредитного договору передбачено два види санкцій за порушення одного зобов'язання, що суперечить принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме правопорушення.
Із такими висновками погодитися не можна.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Судами встановлено, що внаслідок порушення відповідачем строку та порядку погашення кредиту станом на 16 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 111 841, 84 грн, з яких 10 872, 55 грн - за тілом кредиту, 39 193, 39 грн - за процентами, 55 973, 91 грн - пеня, 500 грн - штраф (фіксована частина), 5 301, 99 грн - штраф (процентна складова).
Разом з тим, із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду у межах строку позовної давності (ст. 256 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Статтею 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Згідно п. 5.5 умов надання споживчого кредиту, терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.
За правилами визначення початку перебігу позовної давності, визначеними ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до погодженого сторонами порядку погашення кредиту повернення коштів здійснюється частинами, щомісячні платежі приймаються банком в період з «21» по «28» число кожного місяця у розмірі 399, 40 грн, що зараховуються у рахунок погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та інших витрат. Відповідальність за порушення позичальником зобов'язань за кредитом передбачено п. 4.2., п. п. 5.1., 5.3. Умов.
Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Враховуючи те, що умовами договору передбачено, що сплата кредиту та процентів за ним здійснюється позичальником частинами кожного місяця з «21» по «28» число, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, яка прийнята за результатом перегляду судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, у справі № 6-116цс13, та в силу імперативних положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими у правозастосуванні.
У зв'язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 1 лютого 2010 року - визначеної дати закінчення дії кредитного договору та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Виходячи з аналізу зазначених статей, штраф є відповідальністю, яка залежить лише від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання й у часі визначається з настанням однієї з подій як невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Пенею ж є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто встановлює певні юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити певну суму, яка залежить не тільки від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а й від часу такого невиконання.
Тобто, пеня та штраф є різними видами неустойки як засобу юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій, як зазначав суд.
Штраф має разовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання.
Відповідно до п. 5.3 кредитного договору штраф застосовується у випадку порушення позичальником строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, більш ніж на 30 днів. Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.
Пеня ж, у свою чергу, відповідно до п. 5.1 кредитного договору сплачується при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених Заявою та п. п. 3.2.2, 3.2.3 Умов, у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочки платежу, але не менше 1 гривні.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині стягнення штрафу та відмовляючи у цій частині позову, у порушення ст. ст. 212 - 214, 303 ЦПК України, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, зокрема, що штраф та пеня відповідно до умов кредитного договору нараховуються за різних обставин порушення позичальником зобов'язання, тому є різними видами відповідальності за порушення зобов'язань боржником. У зв'язку з цим висновок апеляційного суду щодо подвійної відповідальності відповідача за одне і теж саме порушення зобов'язання є необґрунтованим.
Указані порушення норм матеріального та процесуального права апеляційним судом відповідно до ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого у справі рішення апеляційного суду та передачі справи на новий розгляду до апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах, -
Касаційні скарги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Ступак
Судді: В.П. Гончар
Т.П. Дербенцева
С.О. Карпенко
А.С. Олійник