11 грудня 2013 року м. Київ К/800/18566/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2012 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 р.
у справі № 2а-7910/12/2670
за позовом приватного підприємства «Ден»
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У червні 2012 року приватне підприємство «Ден» (далі - позивач, ПП «Ден») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.05.2012 р. № 0001312250.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 р., позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 11.05.2012 р. № 0001312250; вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 09.04.2012 р. по 13.04.2012 р. на підставі наказу від 06.04.2012 р. № 489/22-50П та згідно пункту підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 81.1 статті 81, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, посадовими особами ДПІ у Святошинському районі м.Києва була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Ден» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ніка Актів» за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р., ТОВ «Укрдрім» за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р., ТОВ «Український інвестиційний холдинг» за період з 01.05.2011 р. по 30.06.2011 р., ПП «Дніпрорембуд-сервіс» за період з 01.06.2011 р. по 31.08.2011 р., за результатами якої складено акт перевірки від 19.04.2012 р. № 121/22-50/31246688 та встановлено порушення позивачем вимог статей 203, 215, 216, 228, 236 Цивільного кодексу України, зокрема, правочини, здійснені між позивачем та вказаними контрагентами визнані нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення; підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим зазначено, що позивачем по взаємовідносинах з ТОВ «Ніка Актів» завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 145 548 грн., в тому числі за травень 2011 року на суму 145 548 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Укрдрім» завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 150 428 грн., в тому числі за січень 2011 року на суму 150 428 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Український інвестиційний холдинг» завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 203 835 грн., в тому числі за травень 2011 року на суму 138 280 грн., за червень 2011 року на суму 65 555 грн., по взаємовідносинах з ПП «Дніпрорембуд-сервіс» завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 397 356 грн., в тому числі за червень 2011 року на суму 114 649 грн., за липень 2011 року на суму 157 616 грн., за серпень 2011 року на суму 125 091 грн., в результаті чого, занижено грошові зобов'язання з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 897 167 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.05.2012 р. № 001312250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 967 845 грн., у тому числі 897 167 грн. сума основного платежу та 70 678 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій.
Як вбачається з акту № 121/22-50/31246688 від 19.04.2012 р., підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугувало, зокрема, твердження перевіряючих про порушення частини п'ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовленій ними по правочинах, здійснених між позивачем та зазначеними вище контрагентами.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів про надання послуг та поставки зі своїми контрагентами.
Так, 15.04.2011 р. між ТОВ «Союз-Інформ», як замовником та ПП «Ден», як підрядником, було укладено договір підряду № 15/4/11 на виконання будівельних робіт за адресою Білоруська, 2-а, згідно умов якого, підрядник зобов'язується виконати роботи по миттю фасадів, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити їх.
З метою належного виконання взятих на себе зобов'язань згідно вказаного договору, позивачем було укладено договір підряду № 10/5/11 від 10.04.2011 р. з ПП «Дніпрорембуд-сервіс» (субпідрядник), за умовами якого, субпідрядник зобов'язується виконати роботи по миттю фасадів, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити їх.
На виконання вказаних договорів було складено акти виконаних робіт між ПП «Ден» та ПП «Дніпрорембуд-сервіс» та між ПП «Ден» та ТОВ «Союз-Інформ», виписано видаткові та податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи. Оплата за вказаними договорами підтверджується банківськими виписками.
Крім того, було встановлено, що в процесі здійснення господарської діяльності та у зв'язку з укладенням договорів по миттю фасадів з ТОВ «Квадрат Гната Юри», ТОВ «Дніпро Девелопмент Партнерз», позивачем з метою виконання взятих на себе зобов'язань було укладено договір № 10/5-11 від 10.05.2011 р. з ПП «Дніпрорембуд-сервіс».
На виконання вказаних договорів було складено акти здачі-прийняття робіт та податкові накладні. Оплата за вказаними договорами підтверджується банківськими виписками.
Також, 02.06.2010 р. між АЕК «Київенерго» та ПП «Ден» було укладено договір № 668-10 по наданню послуг з прибирання приміщень, згідно з умовами якого, виконавець - ПП «Ден» зобов'язаний надати послуги прибирання будинків (приміщень) АК «Київенерго» згідно по-адресної програми комплексу будівель та споруд та додатку № 1 до договору.
З метою належного виконання взятих на себе зобов'язань за вказаним договором, позивачем було укладено договір № 06/11 від 10.01.2011 р. з підприємством ТОВ «Укрдрім». Згідно з умовами вказаного договору, ТОВ «Укрдрім» (постачальник) передає у власність ПП «Ден» (покупець) продукцію (засоби для прибирання), загальна кількість, асортимент якої визначається видатковими накладними.
На виконання умов вказаного договору постачальником, - ТОВ «Укрдрім», було поставлено товар (засоби для прибирання) на склад покупця за адресою проспект Повітрофлотський, 94-А. Вказане підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та товарно-транспортними накладними. Оплата за вказаними договорами підтверджується банківськими виписками.
Також позивачем було укладено договір поставки № 05/11-5 від 10.05.2011 р. з ТОВ «Український інвестиційний холдинг» (у договорі - постачальник).
На виконання умов вказаного договору ТОВ «Український інвестиційний холдинг» було здійснено поставку товару (засобів для прибирання). Поставка проводилась силами постачальника, що підтверджується видатковими накладними: №40 від 12.05.2011 р. № 110 від 27.05.2011 р. № 48 від 14.06.2011 р.; товарно-транспортними накладними: № 4 від 12.05.2011 р., № 5 від 27.05.2011 р., № 6 від 14.06.2011 р., відповідними податковими накладними, оплата, згідно вказаного договору, підтверджується банківськими виписками.
16.05.2011 р. між ПП «Ден» (покупець) та ТОВ «Ніка Актів» (постачальник) було укладено договір поставки № 5/11-3, за яким постачальник зобов'язується систематично поставляти і передавати товар (засоби для прибирання) у власність покупцю. Загальна кількість, асортимент товару визначаються видатковими накладними.
На виконання умов вказаного договору ТОВ «Ніка Актів» було здійснено поставку товару (засобів для прибирання), що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними. Оплата позивачем вказаному контрагенту підтверджується банківськими виписками.
Також, 11.07.2011 р. між ПП «Ден» (покупець) та ТОВ «Дніпрорембуд-сервіс» (постачальник) було укладено договір поставки товару № 11/7/11, згідно умов якого, постачальник зобов'язаний поставляти товар, (засоби для прибирання), найменування та кількість якого визначається видатковими накладними.
На виконання умов вказаного договору постачальником було здійснено поставку товару, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 006548, № 006546, № 006547, № 006541; податковими та видатковими накладними. Оплата позивачем вказаному контрагенту підтверджується банківськими виписками.
Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Таким чином, оскільки виписані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству, то з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами.
Враховуючи, що основним видом діяльності позивача за КВЕД є прибирання виробничих та житлових приміщень, устаткування та транспортних засобів, прибирання сміття, боротьба із забрудненням та подібні види діяльності, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що послуги та товари (засоби з прибирання), отримані позивачем від ТОВ «Укрдрім», ТОВ «Ніка Актів», ТОВ «Український інвестиційний холдинг», ПП «Дніпрорембуд-сервіс» були використані позивачем у власній господарській діяльності.
Крім того, встановлено що у позивача наявні відповідні виробничі ресурси, а саме: згідно договору № 201026А про оренду нежитлового приміщення від 01.08.2010р. між ВАТ «Дослідно-експерементальний завод № 20 цивільної авіації ПП «Ден» використовує нежитлові приміщення загальна площа яких становить 160 кв.м. за адресою: м. Київ, Повітрофлотський 94-а. Також, на балансі підприємства обліковуються транспортні засоби, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 105 та не заперечувалось відповідачем.
Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, щодо заперечення проти твердження відповідача, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 Цивільного кодексу України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.
Податкові органи, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.
Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.
Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними у акті податкової перевірки контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби - відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 р. у справі №2а-7910/12/2670 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) М.І. Костенко