"11" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/11355/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Чумаченко Т.А., Мироненка О.В., Сороки М.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у Звенигородському районі Черкаської області про визнання відмови протиправною, -
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у Звенигородському районі Черкаської області про визнання відмови протиправною.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2010 року залишено без змін.
Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Судами встановлено, що 24 листопада 2009 року ОСОБА_4 придбав автомобіль
ЗАЗ Lаnos вартістю 78 884 грн.
При реєстрації автомобіля в органах ДАІ позивачем за вимогою працівників ДАІ сплачено збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні автомобіля 3% у розмірі 1972,10 грн.
Вважаючи, що при реєстрації автомобіля ОСОБА_4 не повинен був сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3 % вартості автомобіля, позивач у грудні 2009 року звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплачених коштів, у задоволенні якої відповідачем було відмовлено.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не має право на повернення сплаченої суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3 % вартості автомобіля.
З таким висновком судів колегія суддів не може погодитись з огляду на таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» визначено вичерпний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Згідно з пунктом 6 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, є вартість легкового автомобіля.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюється ставка збору у розмірі 3 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 6 статті 2 цього Закону.
Статтею 3 наведеного Закону встановлено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.
На виконання вимог вищезазначеної статті Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 затверджено Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (далі - Порядок), який регулює питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом: купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством); міни; дарування (безоплатної передачі); успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом); з інших підстав, передбачених законодавством.
Отже, на час виникнення спору положення Порядку суперечили вимогам Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» в частині регулювання правовідносин зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів.
Відповідно до частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З огляду на викладене, обов'язок сплати збору не може бути покладений на особу, яка набуває право власності у відповідності до Порядку, оскільки це суперечить акту вищої юридичної сили.
Разом з тим, при постановленні оскаржуваних рішень, суди не перевірили розмір суми, право на повернення якої має позивач.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з вимогами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судами неповно з'ясовані обставини справи, - а тому постановлені рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, та постановленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - поверненню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року у справі - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у Звенигородському районі Черкаської області про визнання відмови протиправною - повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: