"11" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/74826/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.
та представників сторін: від позивача - ОСОБА_4,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 р.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 р.
у справі № 2а-5180/10/1770
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У листопаді 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач, ФО-П ОСОБА_5) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Дубенська ОДПІ), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.10.2010 р. № 0029221740/0, № 0029231740/0.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, у судове засідання не з'явився, письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 21.09.2010 р. по 04.10.2010 р. посадовими особами Дубенської ОДПІ була проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання СПД - ФО ОСОБА_5 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої складено акт від 14.10.2010 р. № 189/17-38/НОМЕР_1 та встановлено порушення позивачем вимог: - статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», у результаті чого, відповідно до пункту 7.1 статті 7, підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пункту «б» частини першої статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», донарахована сума податку на з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю по результатам перевірки становить 68 486,89 грн.; - підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 9.4 статті 9. підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого додатково донараховано податок на додану вартість в сумі 75 827 грн.; - пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 4.1 статті 4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість (затверджений наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 у редакції наказу від 15.06.2005 р. № 213, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.06.2005 р. за № 702/10982), підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 26.10.2010 р. винесені податкові повідомлення-рішення № 0029221740, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 68 486,89 грн. та № 0029231740/0, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 115 100,50 грн., з яких 75 827 грн. - основний платіж, 39 273,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Як вбачається з акту перевірки № 189/17-38/НОМЕР_1 від 14.10.2010 р., підставами для визначення позивачеві зазначених податкових зобов'язань, слугували наступні встановлені перевіряючими обставини.
Так, в ході перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем порядку оподаткування операцій з продажу транспортних засобів, внаслідок якого ним занижено базу оподаткування податком з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності. Відповідно до цього, податковий орган, врахувавши фактурну вартість автомобілів, констатував, що позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування, позаяк сума одержаної ним виручки перевищила встановлений рівень. Як результат, податковим органом з врахуванням даних про фактурну вартість реалізованих позивачем автомобілів, було визначено, що позивачем не оподатковано суму чистого доходу отриманого від реалізації транспортних засобів на загальній системі оподаткування.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що, позивач протягом 2009 року перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку НОМЕР_2, виданого податковим органом, на види діяльності - роздрібна торгівля новими та вживаними автомобілями, технічне обслуговування та ремонт автомобілів.
У 2007-2010 роках позивач здійснював купівлю транспортних засобів за межами митної території України, ввозив їх на митну територію України, де здійснював реалізацію.
Згідно акту податкової перевірки, у 2009 році позивач зняв з реєстрації у ВРЕР м. Дубно для наступної реалізації 23 транспортні засоби, загальна сума виручки від реалізації яких, виходячи з фактурної вартості згідно довідки Ягодинської митниці, складала 726 800,25 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки є обґрунтованими, а тому спірні податкові повідомлення-рішення були винесені відповідачем правомірно.
Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності» від 03.07.1998 р. № 727/98, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва як фізичні осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
При цьому, стаття 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності» передбачає, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Таким чином, для встановлення факту перевищення гранично допустимої межі виручки Дубенська ОДПІ зобов'язана була встановити розмір грошових коштів, що фактично були отримані позивачем на розрахунковий рахунок або готівкою.
Дані електронної бази даних АРМ «Митниця» та експертні висновки УДАІ, на які посилається відповідач, не є платіжними та розрахунковими документами та не свідчать про отримання ФО-П ОСОБА_5 сум виручки у розмірах, вказаних податковим органом у акті перевірки.
Згідно пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», дохід фізичної особи охоплює суму будь-яких коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Дохід з джерелом його походження в Україні, згідно підпункту «ж» пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із Законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України.
Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються в тому числі і частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11-12 цього Закону.
Згідно з пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою 15 відсотків від об'єкта оподаткування.
На відміну від визначеного підпунктом 11.1.3 статті 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» порядку оподаткування операцій з продажу нерухомості, згідно з яким дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства, при продажу рухомого майна вказаний Закон не містить вимог до визначення бази оподаткування не нижче оціночної вартості такого майна.
За таких обставин, висновок відповідача про визначення доходу від продажу рухомого майна виходячи з його оціночної вартості не ґрунтується на вимогах чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства про оподаткування, а відтак і визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна за даними ВРЕР УДАІ УМВС України в Рівненській області про зареєстровані та зняті позивачем з реєстраційного обліку транспортні засоби, вартість яких визначена податковим органом за митною або експертною оцінкою транспортних засобів, здійснено неправомірно.
Згідно з Правилами державної реєстрації і обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. № 1388, реєстрація транспортних засобів здійснюється на основі заяви власника, поданої особисто, і документів, посвідчуючи його особистість, правомірність набуття транспортного засобу, оцінку його вартості, яка проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС України, Мінюстом, Держпромполітики, Держмитслужбою і Фондом держмайна і що має відповідні документи. Відповідно такі дані є лише свідченням того, що той чи інший транспортний засіб має ту чи іншу оціночну вартість, але зовсім не є доказом того, що такий транспортний засіб був придбаний чи відчужений його власником саме за такою ціною, оскільки сторони договору купівлі-продажу рухомого майна вільні у визначені ціни і жоден нормативний акт не встановлює, що при укладанні договору купівлі-продажу транспортного засобу між фізичними особами договірна ціна не повинна бути меншою від оціночної вартості такого автомобіля.
Аналогічним чином, не можуть вважатися доказом ціни придбання чи відчуження транспортних засобів дані митних органів, отримані ними з вантажно-митних декларацій про ввезення таких транспортних засобів на територію України.
Фактично, при визначенні виручки позивача, відповідачем застосовано експертну або митну вартість транспортних засобів, яка, як вбачається з акту податкової перевірки, вважається податковим органом звичайною ціною.
Разом з тим, порядок визначення «звичайної ціни» визначений пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого звичайна ціна в першу чергу визначається виходячи з рівня справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку (території найближчій стосовно будь-якої із сторін договору) ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів.
Для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Якщо товари, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам, стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну, визначення звичайної ціни здійснюється із врахуванням таких факторів.
Відповідно до підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням таких норм, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна.
З акта перевірки від 14.10.2010 р. № 189/17-38/НОМЕР_1 та з долучених до матеріалів справи копій документів, які використовувалися відповідачем під час податкової перевірки позивача, слідує, що податковим органом не здійснювалися заходи щодо дослідження справедливих ринкових цін на ідентичні або однорідні товари.
Таким чином, відповідач, всупереч порядку визначення звичайних цін, обумовлених пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийняв за звичайну ціну відповідно митну вартість товарів, однак така вартість товару не є звичайною ціною в розумінні обумовленого закону.
Крім того, ні Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92, ні Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», взагалі не покладають обов'язку щодо застосування «звичайної ціни» під час продажу рухомого майна.
Згідно вимог пункту 12.4 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», застосування ставки податку до вартості рухомого майна, розрахованої за звичайними цінами, передбачено лише при обміні об'єктами рухомого майна. В той же час позивач операцій по обміну транспортними засобами в охопленому перевіркою періоді не здійснював.
Оскільки, як вже було зазначено раніше, за змістом пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід фізичної особи - це сума коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, то з урахуванням відсутності правової норми про визначення такого доходу при продажу рухомого майна, виходячи з ціни, яка є нижчою за його оціночну вартість, об'єкт оподаткування повинен визначатися із ціни продажу, обумовленої договором, або ж із суми коштів, яка фактично, а не ймовірно одержана такою фізичною особою.
Відповідач у ході проведення перевірки позивача об'єкт оподаткування визначив з джерел інших, ніж звітність або первинні документи, в тому числі, використовуючи дані митних декларацій при ввезені таких автотранспортних засобів на територію України.
Такий спосіб визначення суми податкових зобов'язань, згідно з підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є методикою непрямих методів. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін платнику податку, в силу вимог підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», також здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Порядок та підстави визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлено пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Підпункт 4.3.5 пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачає, що передумовою для застосування непрямих методів є рішення про застосування непрямих методів, яке приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Разом з тим, при розгляді даної справи встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб не приймалося.
Ні повідомлення митниці про митну вартість транспортних засобів, ні дані про експертну оцінку поставлених на облік транспортних засобів, попередньо зареєстрованих за ФО-П ОСОБА_5, не є належними і допустимими доказами в розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно вимог частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до пункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковому органу надано право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у тому випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Таким чином, донарахування податковим органом податкових зобов'язань допустиме лише у випадку підтвердження факту заниження суб'єктом господарювання суми зобов'язань, який, в свою чергу, підтверджено документально.
Оскільки твердження про необхідність нарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності ґрунтуються на тому, що позивачем занижено базу оподаткування таким доходом, то податковий орган мав право зробити вказані висновки, лише маючи у своєму розпорядженні документи, які б підтверджували факт настання такої події, як отримання позивачем доходу за відчужені транспортні засоби у розмірі, що дорівнює їх експертній оцінці чи митній вартості. Однак, жодного доказу на підтвердження отримання позивачем у охопленому перевіркою періоді такого доходу, відповідач не надав.
Враховуючи, що вказані висновки податкового органу, в їх сукупності, стали базисом для висновку про отримання позивачем виручки, сума якої І-ІІІ кварталу 2009 року перевищила 500 000 грн., а відтак і для висновків про те, що всі доходи позивача з IV кварталу 2009 року підлягають оподаткуванню на загальних підставах, з огляду на втрату права застосовувати спрощену систему оподаткування, суд касаційної інстанції вважає спірне податкове повідомлення-рішення від 26.10.2010 р. № 0029221740 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 68 486,89 грн. таким, що фактично винесене із застосуванням непрямих методів, з порушенням пунктів 4.2, 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
З цих же підстав колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, з яким погодились суди попередніх інстанцій, про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак вважає позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.10.2010 р. № 0029231740/0 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 115 100,50 грн. (75 827 грн. - за основним платежем, 39 273,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) таким, що підлягає до задоволення.
Крім того, відповідно до вимог пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», особа, яка не надсилає заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, у тому випадку, коли вона підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку, відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону (перевищення сумою виручки 300 000 грн.), несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Разом з тим, пункт 1 статті 1 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» надає фізичним особам право перебувати на спрощеній системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000 грн. і така спрощена система оподаткування звільняє суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість. Зазначеним Указом Президента визначено, що у разі перевищення граничної межі отриманої виручки, такі підприємці мають перейти на загальну систему оподаткування з подальшою реєстрацією платниками податку на додану вартість.
Отже, оскільки, відповідачем не доведено, що позивач в перевіряємий період отримав від реалізації транспортних засобів доходи в обумовлених актом перевірки розмірах, тобто досягнув граничного обсягу господарських операцій, що передбачають перехід на загальну систему оподаткування та реєстрацію платником податку на додану вартість, підстав для нарахування йому податкових зобов'язань з податку на додану вартість та застосування 50 відсоткової штрафної санкції з податку на додану вартість, у податкового органу не було.
Висновки відповідача про необхідність застосування до позивача штрафу за неподання до податкового органу декларацій з податку на додану вартість за період листопад 2009 року - червень 2010 року, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими та безпідставними.
Так, відповідно до підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Враховуючи зазначене, а також те, що до дати реєстрації платником податку на додану вартість особа (у тому числі і несвоєчасної реєстрації) не має права на подання податкової декларації, то штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість суб'єктом підприємницької діяльності, який не подав до органу податкової служби заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, не застосовуються.
Беручи до уваги вищезазначені правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для нарахування позивачу спірних податкових зобов'язань.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі, про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень від 26.10.2010 р. № 0029221740/0, № 0029231740/0, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 228, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити.
Скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 р. у справі № 2а-5180/10/1770.
Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.10.2010 р. № 0029221740/0 та № 0029231740/0.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) М.І. Костенко