"28" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/12393/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)
СуддівМироненка О.В.
Мороз Л.Л.
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та бездіяльності, нечинними рішень, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2010 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року
У 2008 році ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в Окружному адміністративному суді м. Києва пред'явили позов до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та бездіяльності, нечинними рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
Просили:
- зобов'язати Кабінет Міністрів України вчинити дії для захисту і відновлення порушених основних невідчужуваних і непорушних Конституційних прав людини (права людини на свою приватну власність і права на володіння, користування і розпорядження своєю власністю);
- зобов'язати Кабінету Міністрів України вчинити дії для відновлення і приведення у заповідність вкладів Державного ощадного банку України до нової грошової одиниці України гривні та їх повернення вкладникам в зв'язку із закінченням договірного 8-ми річного строку;
- стягнути з Кабінету Міністрів України коштів на відшкодування шкоди, завданої його протиправними і незаконними рішеннями, діями і бездіяльністю;
- зобов'язати припинити протиправну бездіяльність Уряду України, щодо невиконання статті 41 Конституції України;
- зобов'язати Кабінету Міністрів України вжити заходи щодо приведення у відповідність до нової грошової одиниці України гривні з урахуванням початкової вартості і доходності, всіх вкладів позивача;
зобов'язати Кабінету Міністрів України внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України";
- визнати неправомірними, незаконними і антиконституційними Указ Президента України від 25 серпня 1996 року № 762/96 "Про грошову реформу в Україні" та постанову Кабінету Міністрів України від 26 серпня 1996 року № 1002 "Про переоцінку товарів (робіт, послуг) та механізм контролю за переглядом цін та формування вартісних показників в умов грошової реформи".
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено частково.
Змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2010 року у викладеній редакції, а резолютивну частину залишено без зміни.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вважають, що рішення судами постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у 1992 році для збереження і збільшення за рахунок річного і банківського відсотку внесли до Державного ощадного банку України під державні гарантії і зобов'язання на довгострокові восьмирічні вклади під 25 відсотків річних та на вклади до запитання особисті грошові заощадження.
Позивачі після закінчення договірного строку у 2000 році зверталися до Ощадбанку. У задоволенні вимог про приведення у відповідність до нової грошової одиниці України гривні їхніх заощаджень було відмовлено з тих підстав, що Урядом не визначено механізму їх відновлення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд вірно виходив з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" держава зобов'язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.
Статтею 6 даного Закону, визначено, що компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року та в інших формах відповідно до чинного законодавства.
Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються у Державному бюджеті України окремою статтею.
Порядок проведення компенсаційних виплат, у тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, порядок виплат громадянам України по грошових заощадженнях регулюється відповідними актами: постановами Кабінету Міністрів України на кожний рік в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на поточний рік.
Статтею 7 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" передбачено, що заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
Отже компенсація громадян втрат від знецінення грошових заощаджень здійснюється виключно після передбачення Кабінетом Міністрів України таких видатків у Законах України Про державний бюджет на відповідний рік.
Конституційним Судом України у рішенні від 10 жовтня 2001 року N 13-рп/2001 досліджувались питання щодо відповідності Конституції норм Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України". За змістом цього рішення стаття 7 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України" в частині поетапного повернення заощаджень у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, відповідає Конституції України (є конституційною).
Чинним законодавством України не передбачено обов'язку Кабінету Міністрів України при розробці проектів законів про Державний бюджет України закладати кошти для виплати заощаджень з компенсаційних рахунків громадян у повному обсязі.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З наведеного вище вбачається, що дії відповідача щодо передбачення у проектах законів про Державний бюджет на відповідний рік певних коштів для компенсації втрат від знецінених заощаджень громадян у відповідності до реального фінансового стану Держави, вчинені на підставі та здійснені у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та діючими нормативно-правовими актами України, а тому позивні вимоги в цій частини є необґрунтованими.
Відсутність в Державному бюджеті України коштів для виплати заощаджень виключає неправомірність діянь відповідача щодо не виплати заощаджень.
Крім того, позивачами при розгляді справи не надано судам попередніх інстанцій жодних доказів, які б вказали не незаконність Указу Президента України від 25 серпня 1996 року № 762/96 "Про грошову реформу в Україні" та постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 1996 року № 1002 "Про переоцінку товарів /робіт, послуг/ та механізм контролю за переглядом цін та формування вартісних показників в умовах грошової реформи".
Між тим, у відповідності до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Судове рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2010 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та бездіяльності, нечинними рішень, зобов'язання вчинити певні дії - без зміни.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді Горбатюк С.А.
Мироненко О.В.
Мороз Л.Л.