"06" грудня 2013 р. м. Київ К-39490/10
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Білуги С.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Тернопільської області про скасування наказу про звільнення з публічної служби за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року,
У липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що наказом в.о. прокурора Тернопільської області від 8 червня 2010 року №163-К позивача було звільнено з посади старшого помічника прокурора Монастириського району та органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури. Підставою для звільнення стало те, що під час розслідування кримінальної справи відносно громадянина ОСОБА_2, який обвинувачувався у розтраті ввіреного йому майна на суму 2956,5 грн з метою одержання хабара вступив з ним у позаслужбові відносини. Позивач вказує, що факт отримання ним від ОСОБА_2 хабара оперативними працівниками УСБ України в Тернопільській області не зафіксовано, викладені у заяві громадянина ОСОБА_2 від 3 березня 2010 року обставини за фактом вимагання позивачем хабара не підтвердились, а тому будь-яких дій, які зазначені у наказі про звільнення позивач не вчиняв та своїми не завдав шкоди авторитету органам прокуратури України. Позивач просив визнати неправомірними дії в.о. прокурора Тернопільської області щодо видання наказу від 8 червня 2010 року №163-К; скасувати зазначений наказ як незаконний; поновити позивача на посаді старшого помічника прокурора Монастириського району Тернопільської області з 8 червня 2010 року; стягнути з прокуратури Тернопільської області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 8 червня 2010 року; зобов'язати відповідача видати дублікат трудової книжки без зазначення запису на підставі наказу в.о. прокурора Тернопільської області від 8 червня 2010 року №163-К; в частині поновлення на посаді допустити рішення до негайного виконання.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2010 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції при розгляді справи по суті встановлено, що наказом в.о. прокурора Тернопільської області від 8 червня 2010 року №163-К ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури за статтею 8, пунктом 5 статті 9 (за вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури) Дисциплінарного статуту прокуратури України. Підставою для цього стала інформація про те, що під час проведення досудового слідства у кримінальній справі позивач, з метою одержання від обвинуваченого хабара, вступив з ним у позаслужбові відносини.
Судом першої інстанції також встановлено, що в провадженні позивача перебувала кримінальна справа по обвинуваченню громадянина ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу України. 3 червня 2010 року біля 17 год. у приміщенні прокуратури Монастириського району позивач за попередньою домовленістю зустрівся з обвинуваченим у кримінальній справі ОСОБА_2 Після нетривалої розмови ОСОБА_2 сів в автомашину під керуванням ОСОБА_1 і вони поїхали до автобусної станції, де відповідно до матеріалів СБУ відбулася передача грошей ОСОБА_1 Водночас факт передачі грошей працівниками СБУ не зафіксований, ОСОБА_1 з предметом хабара не затриманий (ОСОБА_1 від переслідування утік). При цьому факт спілкування з обвинуваченим ОСОБА_2 за приведених обставин позивачем не заперечується.
Частиною 3 статті 48 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.
Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.
Згідно з частиною 1 статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Статтею 9 Дисциплінарного статуту України прокуратури України передбачено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином встановив обставини справи, дав відповідну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам у справі, та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав, які свідчать про вчинення позивачем проступку, який порочить його як працівника прокуратури, та правомірність дій відповідача при звільненні позивача з органів прокуратури.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Білуга С.В.