11 грудня 2013 року м. Київ К/800/19744/13
Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2013 року
у справі № 2а-15172/12/2670
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЕкспоШоу» (далі - позивач, ТОВ «Компанія ЕкспоШоу»)
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ «Компанія «ЕкспоШоу» звернулось у листопаді 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2013 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2013 року скасована та прийнята у справі нова постанова, якою позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.10.2012 року № 0011122208 та № 0011132208..
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає його таким, що прийняте з правильним застосуванням норм чинного законодавства.
Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі наказу № 1428 від 28.09.2012 року, направлення від 02.10.2012 року № 1591/22-08, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс» за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 15.10.2012 року № 853/22-08/32250056, яким встановлено порушення пп. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та винесені податкове повідомлення-рішення № 0011122208 від 26.10.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 100 954,00 гривні та податкове повідомлення-рішення № 0011132208 від 26.10.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 80 763,00 гривні.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «Компанія ЕкспоШоу» та ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс» 03.08.2010 року укладено договір за № 03-08-10.С. Предметом вказаного договору є зобов'язання зі сторони ТОВ «ТПК «Салтіс» надати послуги щодо виконання робіт з фотозйомки, обробки слайдів, розробки оригінал-макетів, комп'ютерну верстку текстів, макетів, розробка дизайн-проектів виставкових стендів.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
У свою чергу, згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
В силу пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат до складу валових витрат.
Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Аналізуючи норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс» виконані роботи, визначені умовами договору № 03-08-10.С. від 03.08.2010 року, що підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції та наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, додатками до вказаного договору.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем в підтвердження дійсності надання послуг та реальності здійснених господарських операцій надані суду первинні документи, що підтверджують придбання останнім виставкових стендів, а саме: договір з постачальником стендів, митні декларації, що підтверджують розмитнення цих стендів, а також податкові накладні, рахунки-фактури, договори банківські виписки по клієнтам позивача, які замовляли виставкові стенди для рекламних компаній своєї продукції, які були досліджені судом апеляційної інстанції.
При цьому, суд апеляційної інстанції вірно звернув увагу на те, що при здійсненні господарських операцій, контрагент позивача був зареєстрований в якості юридичної особи на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, перебував на податковому обліку, був платником податку на додану вартість, був включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та не був визнаний в судовому прядку банкрутом. Крім того, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, та відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.
Щодо посилання відповідача на відсутність за місцезнаходженням ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс», а також на відсутність у вказаного підприємства умов для досягнення результатів економічної діяльності через відсутність майна, трудових ресурсів, виробничого обладнання, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортного обладнання, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно не прийняв їх до уваги, оскільки, наявність вище перелічених ресурсів не визначено законодавством України як умови, необхідні для чинності договорів, натомість однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва.
Крім того, законодавство України не покладає на особу відповідальність за правопорушення, вчинені іншою особою, у тому числі не покладає обов'язку відповідати за господарську діяльність контрагентів.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що зобов'язання за договором між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом апеляційної інстанції доказами, з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання виконані належним чином, а тому вони не можуть розглядатись як нікчемні.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що доводи відповідача про те, що оспорювані господарські зобов'язання не були спрямовані на реальне здійснення господарських операцій та на реальне настання правових наслідків, належними доказами не підтверджуються.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність включення до складу податкового кредиту коштів, сплачених позивачем відповідно до умов договору укладеного між ним та його контрагентом.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2013 року у справі № 2а-15172/12/2670 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
І.В. Приходько