28 листопада 2013 року м. Київ К/9991/18114/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011
у справі № 2а-1556/10/2370
за позовом Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської
області
до ОСОБА_3
про стягнення податкового боргу
Державна податкова інспекція у Черкаському районі Черкаської області звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення податкового боргу.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2010 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.04.2007 відповідачем самостійно подано до позивача декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2006 року або за інший період звітного року, в якій відповідач зазначив суму утриманого податку в розмірі 985, 60 грн. за отримання у спадок земельного паю.
На підставі даної декларації позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000931700/0 від 22.05.2007, яким відповідачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 985, 60 грн.
У 2006 році відповідачем від своєї колишньої дружини отримано спадщину у вигляді права на земельну частку (пай).
На час подачі позовної заяви земельна ділянка в натурі не виділена, до того ж її розмір при можливому майбутньому виділенні буде значно менший ніж зазначено у свідоцтві про право на спадщину, оскільки розпорядженням сільської ради розмір земельних паїв зменшено.
Відповідно до ст. 6 Закону України „Про систему оподаткування" об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції, майно фізичних і юридичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.
Згідно з п.17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельний часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів про право власності на землю.
З набуттям права на земельну частку (пай) його власник не набуває автоматично права на частку у статутному фонді господарської організації, яка використовує земельний пай, право власника земельного паю не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством й на отримання частки в його прибутках.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що право на земельну частку (пай) не є корпоративним правом і не підлягає оподаткуванню за ставкою 13% податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-1556/10/2370 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області відхилити.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-1556/10/2370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко