"11" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/18566/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Чумаченко Т.А., Мироненка О.В., Сороки М.О.,
розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу громадської організації «Інститут Медіа Права» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року у справі за позовом громадської організації «Інститут Медіа Права» до Апарату Верховної Ради України про зобов'язання надати відповідь на запит, -
Громадська організація «Інститут Медіа Права» звернулась до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України про зобов'язання надати відповідь на запит.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2011 року залишено без змін.
Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, громадська організація «Інститут Медіа Права» звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Судами встановлено, що громадська організація «Інститут Медіа Права»
14 вересня 2010 року звернулась до Верховної Ради України із запитом про надання письмової інформації та доступу до офіційних документів стосовно діяльності газети «Голос України».
Даний запит був одержаний Верховною Радою України 16 вересня 2010 року.
Апаратом Верховної Ради України відповідь на запит позивача
від 14 вересня 2010 року не надавалася.
Вважаючи бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненадання відповіді на запит протиправною, громадська організація «Інститут Медіа Права» звернулась із позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що ненадання відповіді на запит відповідачем не є протиправним, оскільки позивач звертався із запитом до Верховної Ради України, а не до Апарату Верховної Ради України.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком судів з огляду на таке.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 7 Закону України «Про інформацію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава.
Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.
Згідно зі статтею 9 цього Закону всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Відповідно до положень статті 32 вищезазначеного Закону під інформаційним запитом (надалі - запитом) щодо доступу до офіційних документів у цьому Законі розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі.
Громадяни України, державні органи, організації і об'єднання громадян (надалі - запитувачі) подають запит відповідному органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб.
Статтею 33 вищенаведеного Закону передбачено, що термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів.
Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.
Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом.
Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про надання письмової інформації.
Як встановлено судами, позивачем було надано запит до Верховної Ради України. Не одержавши відповідь на запит, позивач оскаржив до суду бездіяльність Апарату Верховної Ради України, вважаючи, що відповідач є суб'єктом інформаційних відносин щодо даного інформаційного запиту.
Разом з тим, Положенням про Апарат Верховної Ради України, затвердженим розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 травня 2000 року № 459, та Інструкцією з діловодства у Верховній Раді України, затвердженою розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 березня 2002 року № 153, не передбачено обов'язку Апарату Верховної Ради України надавати відповіді на запити в порядку, передбаченому Законом України «Про інформацію», адресовані Верховній Раді України.
При цьому, інформаційних запитів від позивача, адресованих Апарату Верховної Ради України, до відповідача не надходило.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій дали правильну правову оцінку обставинам у справі.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
Постановлені у справі рішення судів є законними та обґрунтованими, і підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу громадської організації «Інститут Медіа Права» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року у справі за позовом громадської організації «Інститут Медіа Права» до Апарату Верховної Ради України про зобов'язання надати відповідь на запит - залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом
України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: