28 листопада 2013 року м. Київ К/9991/22632/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим
на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.11.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2011
у справі № 2а-11866/10/5/0170
за позовом Публічного акціонерного товариства «Бром»
до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Публічне акціонерне товариство «Бром» звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим про визнання протиправними дій та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.11.2010 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2011 постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.11.2010 залишено без змін.
Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи що відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2010 року за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у квітні 2010 року, травні 2010 року, за результатами якої був складений Акт № 922/23-4/05444552/98 від 18.08.2010.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог .п.7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість», а саме завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню за червень 2010 року на 42062,00 грн.
За наслідками висновків вищезазначеного акту відповідачем було прийнято повідомлення-рішення № 0001431502/0 від 04.08.2009, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 553063,42грн., в тому числі 368708,05грн. основного платежу та 184354,47грн. штрафних санкцій.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач згідно товарно-транспортних накладних № 46445293 від 04.05.2010, № 46445362 від 15.05.2010, № 46445399 від 21.05.2010 року, № 46445419 від 25.05.2010 року, № 46445456 від 31.05.2010, № 46445290 від 04.05.2010 року отримав певний товар, що також відображено у відповідних податкових накладних: № 63 від 30.04.2010 року, № 65 від 06.05.2010 року, № 69 від 13.05.2010 року, №72 від 18.05.2010 року, № 73 від 18.05.2010 року, № 77 від 26.05.2010 року, № 80 від 27.05.2010 року.
Встановлено, що наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 1657 від 06.05.2910 року, № 331 від 13.05.2010 року, № 1724 від 18.05.2010 року, № 1777 від 26.05.2010 року, № 1812 від 27.05.2010 року, позивач повністю розрахувався за поставлений товар.
Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано..
Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.
Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.
Судами попередніх інстанцій встаеновлено, що всі операції купівлі-продажу продукції позивачем здійснені відповідно до норм чинного законодавства, підтверджуються вищезазначеними товарно-транспортними накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями та включивши в травні 2010 року до свого податкового кредиту зазначені податкові накладні ТОВ "Дніпрохімальянс", в яких заповнений реквізит - місце розташування постачальника, позивачем не допущено порушення п.п.7.2.1 "д" Закону №168.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.11.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2011 у справі № 2а-11866/10/5/0170 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономної Республіки Крим відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.11.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2011 у справі № 2а-11866/10/5/0170 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко