"28" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/17116/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Смілянської обєднаної державної податкової інспекції Черкаської області
на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.01.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2011
у справі № 2а-6143/10/2370
за позовом Державного підприємства «Оризон-Навігація»
до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Державне підприємство «Оризон-Навігація» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області про скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06.01.2011 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2011 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.01.2011 залишено без змін.
Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Оризон-Навігація» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за вересень 2010 за рахунок від'ємного значення ПДВ, про що складено акт №2741/23/22794124 від 11.11.2010.
Перевіркою було встановлене порушення п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 та п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7, п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.11.2010р. №0001962301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2010р. на суму 9994,00грн.
Матеріали справи підтверджують факт укладання та виконання позивачем договорів поставки та оперативного лізингу, укладених з ТОВ «Російський прокат», ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Атон XXI» та ТОВ «Перший український промисловий альянс».
Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного рішення, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Російський прокат», ТОВ «Гранд Технолоджіс», ТОВ «Атон XXI» та ТОВ «Перший український промисловий альянс». При цьому відповідач посилається виключно на те, згідно з даними пошуково-довідкової системи ЦБД ДПА України на Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України подані за серпень 2010 року податкові декларації зазначених постачальників не подані до податкової інспекції, що свідчить про недекларування та несплату ними податкових зобов'язань з ПДВ по операціями з позивачем.
Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.
Так, доводи податкового органу про недекларування названими контрагентами у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом виконання поставок в адресу позивача, стосуються правопорушень, допущених цими контрагентами, тобто третіми особами, а відтак не можуть розглядатися як доказ недобросовісності позивача як платника податків.
Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.
Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Касаційну скаргу Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.01.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2011 у справі № 2а-6143/10/2370 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області відхилити.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.01.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2011 у справі № 2а-6143/10/2370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко