"26" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/37086/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.
при секретарі: Сватко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року
у справі №2а-4301/11/1070
за позовом Приватного акціонерного товариства «Епос» (надалі - ПАТ «Епос»)
до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - Білоцерківська ОДПІ Київської області)
про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
В вересні 2011р. позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №1001/0000020035 від 21.04.2011р.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2011р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р., позовні вимоги задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ Київської області №1001/0000020035 від 21.04.2011р.
Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, ПАТ «Епос» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегії суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.
В результаті проведеної перевірки було складено акт №2263/23-2/24221705/92 від 05.04.2011р., у висновках якого визначені порушення позивачем п.п.7.8.2 п.7.8. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства», внаслідок чого ПАТ «Епос» не нараховано та не виплачено дивідендів з чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку в розмірі не менше тридцяти відсотків.
Висновок відповідача про заниження позивачем сум авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів, зроблений у зв'язку з застосуванням п.11 розділу IIV Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», який набрав чинності 30.04.2010р. та внесення змін до Закону України «Про акціонерні товариства» щодо обов'язку сплати товариствами суми дивідендів з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше тридцяти відсотків.
На підставі вказаного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №1001/0000020035 від 21.04.2011р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та другої інстанцій цілком вірно та обґрунтовано виходили з наступного.
Так, в силу приписів пп.7.8.1 та пп.7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства-емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.
Емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам, нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі встановленої ставки нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.
Таким чином, прийняття платником податку рішення про виплату дивідендів акціонерам - передумова для здійснення нарахування та сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток.
Статтею 30 та частиною 2 статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. До виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням передбачених законом вимог.
Учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку - дивіденди. Право на отримання частки прибутку пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Дані положення регулюються ст.10 Закону України «Про господарські товариства».
Отже, виплата дивідендів - це право, а не обов'язок учасника.
Наявним в матеріалах справи документами підтверджено, що 29.02.2008р., 10.03.2009р. та 20.03.2010р. загальними зборами акціонерів ПАТ «Епос» прийняті рішення про направлення чистого прибутку за 2009р., 2008р. та 2007р. на розвиток підприємства, виробництва та оновлення техніки, що підтверджується протоколами зборів №2/08, №1/09 та № 3/10.
Таким чином, нерозподілений прибуток на кінець звітного періоду 2009р. включає в себе суми чистого прибутку, щодо якого прийняті рішення про направлення його на розвиток виробництва та оновлення техніки.
Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Білоцерківською ОДПІ Київської області не було взято до уваги, що норма Закону України «Про акціонерні товариства» щодо обов'язку сплати дивідендів не менше тридцяти відсотків від прибутку акціонерного товариства була прийнята пізніше від дати прийняття позивачем рішення про порядок виплати дивідендів за 2009р. та попередні роки.
До того ж, протокол загальних зборів акціонерів ПАТ «Епос», яким прийнято рішення про направлення прибутку за 2009р. на розвиток підприємства та оновлення техніки, був підписаний 20.03.2010р., коли всі інші протоколи - ще раніше. Тобто, всі рішення про розподіл чистого прибутку були прийняті до 30.04.2010р.
Оскільки станом на той час діяла редакція ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008р., яка надавала можливість акціонерному товариству самостійно призначити виплату дивідендів та їх розмір, то вирішення питання щодо виплати дивідендів - розподілу чистого прибутку підприємства - є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів, а отже не може бути вирішено будь-яким іншим органом. Грошові кошти, якими мають бути виплачені дивіденди, в разі прийнятті загальними зборами рішення про виплату дивідендів, є майном акціонерного товариства і тільки товариство має право вирішувати питання щодо розпорядження своїм майном.
Враховуючи вищевикладене, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що обов'язок емітента корпоративних прав з нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток виникає у випадку прийняття рішення про виплату дивідендів, а тому податкове повідомлення-рішення №1001/0000020035 від 21.04.2011р. винесене протиправно та підлягає скасуванню.
Дана правова позиція також викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 09.10.2013р. К/9991/17967/12.
Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В.Вербицька
___________________ О.В.Муравйов