Справа № 22ц - 196 /2008 рік Головуючий у І інстанції Чмель О.Л.
Категорія 18 Суддя-доповідач Козлов О.М.
іменем України
26 лютого 2008 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого: Ігнатоля Т.Г.,
суддів: Кочегарової Л.М. , Козлова О.М. ,
при секретарі Фік К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк" (далі ЗАТ КБ „ПриватБанк") про стягнення банківського вкладу, процентів за користування ним, відсотків за прострочення грошового зобов'язання та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою представника ЗАТ КБ «Приватбанк»ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 21 грудня 2007 року
В березні 2005 року позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказала, що 27.12.2000 року вона уклала договір з Маріупольською філією ЗАТ КБ „Приватбанк" про спеціальний строковий депозитний вклад №199 строком на 6 місяців з наступною пролонгацією по 3 місяця, з виплатою 18 % річних і передала банку відповідно до договору 31000 доларів США. Вклад їй не повернуто. Просила стягнути з відповідача суму вкладу, що становить 156550 грн. ($31000 х 5, 05 =156550 грн.), відсотки за його використання за період з 27.12.2000 року до 25.10.2007 року, що становить 192389 грн. 23 коп., 3% річних за прострочення зобов'язань за період з 27.09.2001 року до 25.10.2007 року, що становить 28565 грн. 01 коп., та відшкодування моральної шкоди, яку вона оцінює в суму 15000 грн..
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 21 грудня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Стягнуто з ЗАТ КБ „Приватбанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість по вкладу в сумі 156550 грн., проценти за користування вкладом у розмірі 27896 грн., 3% річних за прострочення зобов'язань - 22 337 грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн., а всього 211783 грн..
Стягнуто з ЗАТ КБ „Приватбанк" на користь держави судовий збір у розмірі 1700 грн. та 30 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи.
В решті частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, і посилаючись в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, представник відповідача в скарзі просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції, а в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення представників позивачки ОСОБА_1 -ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи у межах апеляційного оскарження і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, з таких підстав :
Згідно зі ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 27.12.2000 року між позивачкою та відповідачем було укладено договір №199 про спеціальний строковий депозитний внесок, за умовами якого позивачка ОСОБА_1 передала останньому 31000 доларів США терміном на шість місяців з виплатою банком 18% річних.
Постановляючи рішення, суд виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором. Встановлений п.1 договору №199 від 27.12.2000 року строк його дії мав закінчуватись 27.06.2001 року, але згідно п.3 вказаного договору він вважається продовженим, якщо протягом трьох місяців вкладник не витребує всю суму внеску, (т.1 а.с. 7)
Погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення втрат від інфляції, колегія суддів виходить з того, що такі висновки і рішення є законними і обґрунтованими тому, що індекси інфляції застосовуються лише відносно національної грошової одиниці України - гривни.
Таким чином, суд першої інстанції стосовно договору спеціального строкового депозитного внеску №199 від 27.12.2000 року правильно встановив обставини справи, наданим в цій частині доказам дав належну оцінку і дійшов правильного висновку, що між сторонами було укладено цей договір і за цим договором позивачка ОСОБА_1 виконала своє грошове зобов'язання, а відповідач свої грошове зобов'язання перед позивачкою не виконав і зазначений внесок з відсотками останній не повернув.
З доводами скарги про те, що цивільні права і обов'язки в даних випадках виникли лише між ОСОБА_5 і позивачем, а не між ЗАТ „Комерційний банк „Приватбанк" та позивачем погодитися не можна, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права і суперечать матеріалам справи, з яких вбачається, що спір виник щодо укладеного 27.12.2000 року між ОСОБА_1 та Маріупольською філією ЗАТ "Комерційний банк „ПриватБанк" договору, за яким позивачка внесла грошові кошти у сумі 31000 доларів США на строк шість місяців з виплатою 18% річних. Спірний договір від імені банку було підписано директором Маріупольської філії ЗАТ „Комерційний банк „ПриватБанк" ОСОБА_5 , яка відповідно до статутних документів та довіреності була уповноважена банком укладати та підписувати від його імені кредитні та інші договори. Цей договір не суперечить положенням ст. ст. 41, 42, 44, 153, 154 ЦК Української РСР.
Посилання в скарзі на те, що спірний договір є нікчемним та на недоведеність отримання ЗАТ КБ „ПриватБанк" від позивачки ОСОБА_1 грошового внеску спростовується договором №199 від 27.12.2000 року, і, що, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, депозитний договір реально сторонами укладено, підкріплено передачею позивачкою ОСОБА_1 коштів в сумі 31000 доларів США. Це твердження
відповідача спростовується договором №199 від 27.12.2000 року, прибутковим касовим ордером №11 від 27 грудня 2000 року, виданим позивачці (т.1 а.с. 8).
При цьому, доводи відповідача про те, що прибутковий касовий ордер не може бути доказом передачі коштів банку, оскільки не відповідає вимогам, встановленим НБУ до форми валютних прибуткових ордерів, колегія суддів не приймає до уваги тому, що прибутковий касовий ордер є документом бухгалтерського обліку, складається банком, і за його відповідність вимогам нормативних актів, а також відповідність типовим формам несуть відповідальність робітники банку.
З висновку почеркознавчої експертизи вбачається, що у прибутковому касовому ордері №11 від 27.12.2000 року є підпис головного бухгалтера Маріупольської філії ЗАТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_6, яка відповідно до п.7 ст. 8 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" несе відповідальність за бухгалтерський облік в установі.
Крім того, реальність укладення цього договору підтверджується обставинами, встановленими постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 03 березня 2005 року (т.2 а.с. 2-6), і підтверджені постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року (т.1 а.с. 38-41, 201-204), які вказують на те, що ЗАТ „КБ „ПриватБанк" внесок в сумі 31000 доларів США від ОСОБА_1 отримав. Це підтверджується також
Постановами про визнання ЗАТ „КБ „ПриватБанк" цивільним позивачем по кримінальній справі за звинуваченням директора Маріупольської філії відповідача ОСОБА_5 та головного бухгалтера філії ОСОБА_6 в скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 191ч.5, 365ч.3 КК України(в редакції 2001 року) і ст. 166 ч.3 КК України (в редакції 1960 року), а також розрахунком завданої шкоди, доданим до позовної заяви відповідача в рамках кримінальної справи, з якого видно, що до суми збитків ЗАТ КБ „ПриватБанк" входять і сума вкладу позивачки ОСОБА_1 з відсотками(справа №2-84/2003 а.с. 56-59).
При цьому, колегія суддів вважає, що Ленінський районний суд м. Донецька, ухвалюючи постанову від 07 червня 2007 року, мав, відповідно з п.11.1, 2 ст. 420 КПК України, право вирішувати питання про те, чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа і чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа, а тому вказані постанови правомірно, в рамках вимог ст. ст. 10, 11 ч.1, 59, 60 ЦПК України, прийняті судом першої інстанції, у сукупності з іншими доказами, як докази, що підтверджують обставини, які мають значення для ухвалення рішення у цій справі.
Та обставина, що Керівництвом по депозитним процедурам фізичних осіб, затвердженим наказом Голови правління ПриватБанку №1278 від 30 листопада 2000 року(а.с. 36-41), встановлені правила прийому вкладів, типи та їх види, а також типові форми депозитних договорів, не має правового значення, тому, що відповідно до ст. 57 Конституції України, кожному громадянину гарантується право знати свої права та обов'язки, а тому закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права та обов'язки громадян, повинні бути доведені до відома населення у порядку встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку встановленому законом, є недійсними. Вказаний наказ офіційно не опубліковано і в Єдиний державний реєстр нормативних актів його не включено.
Таким чином, суд на підставі наявних в справі доказів, обгрунтовано вважав встановленою ту обставину, що при укладанні договору про спеціальний строковий вклад від позивачки банк 27.12.2000 року отримав вклад в сумі 31000 доларів США по прибутковому касовому ордеру №11 від 27 грудня 2000 року, який має підпис працівника банку. Тобто, ця обставина встановлена письмовим документом і, у відповідності до вимог ст. 59 ЦПК України, є допустимим засобом доказування.
Що стосується доводів скарги відносно зменшення судом процентних ставок за спірними договорами, що відповідач вважає порушенням судом вимог ст. 11 ЦПК України, то, колегія суддів не приймає їх до уваги тому, відповідно до положень ст. ст. 5, 44 Закону України „Про банки і банківську діяльність", розмір відсотків по депозитним вкладам встановлюється комерційними банками самостійно.
З матеріалів справи вбачається, що згідно п. 3 „Положення про Маріупольську філію комерційного банку „Приватбанк" та наданої директору філії банку ОСОБА_5 довіреності №3878 від 26 жовтня 2000 року, остання повинна була в своїй діяльності керуватися як діючим законодавством, так і наказами Голови правління банку.
З наказу Голови Правління ЗАТ КБ „ПриватБанк" від 28 травня 2001 року №571 вбачається, що з 01 червня 2001 року відсоткова ставка по депозитним вкладам на строк шість місяців у доларах США була встановлена у розмірі 8% річних, при сумі першого внеску меншій за 50000 доларів США, тобто максимальний розмір процентів за вкладом ОСОБА_1 міг складати 8%.
Даних про те, що ЗАТ КБ „ПриватБанк" встановлював по депозитним вкладам більш високі відсотки колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що при визначенні відсоткової ставки по спірному депозитному вкладу, яка підлягає стягненню з відповідача, суд обгрунтовано виходив саме з розміру 8% річних, а не з 18% річних, як це зазначено в договорі, оскільки, стягнення більших процентів ніж офіційно встановив банк не відповідало б наведеним нормам Закону України „Про банки і банківську діяльність".
Позивачка погодилась з прийнятим рішенням, і, виходячи з вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає за неможливо втручатись в рішення в цій частині у відсутність скарги позивачки, а також у відсутність позовних вимог відповідача про визнання договору повністю, або частково недійсним будь з яких підстав, і , виходячи з цього, вважає, що суд не вийшов за межі заявлених вимог і ухвалив рішення у відповідності з наведеними нормами права.
Тому, посилання представника відповідача на незастосування судом положень ст. 63 ЦК Української РСР, не можуть бути прийняті до уваги, також і з огляду на те, що обставини перевищення службових повноважень, встановлені
Постановами Ленінського районного суду м. Донецька від 03 березня 2005 року та від 07 червня 2006 року, на які посилається представник відповідача, не стосуються розміру процентних ставок за договором.
Доводи скарги про незастосування судом строків позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачці в грудні 2001 року стало відомо не про порушення її прав, а про те, що відносно службових осіб Маріупольської філії ЗАТ КБ „ПриватБанк" має місце кримінальне переслідування (справа 2-84/2003 року, а.с. 3, справа №2-596, 2007 року т.1 а.с. 24). Після цього вона вирішила забрати свій вклад. Потім позивачка звернулась до каси банку, де довідалась, що рахунок на її ім'я не відкрито. Потім вона звернулась до виконуючого обов'язки. Даних про те коли позивачка звернулась до каси матеріали справи не містять. Кримінальну справу відносно директора і головного бухгалтера Маріупольської філії ЗАТ КБ „ПриватБанк" прокуратура Донецької області порушила 28 грудня 2001 року, тобто кримінальне переслідування розпочалося з вказаної дати (т.1 а.с. 25). Таким чином немає об'єктивних підстав вважати, що позивачці стало відомо про порушення її прав до 01 січня 2001 року. Право на позов у позивачки виникло після цієї дати, і, відповідно, строк позовної давності, встановлений ст. 71 ЦК Української РСР, за даним позовом на 01 січня 2004 року ще не сплив.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України,
правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК України.
Згідно з ч.3 ст. 267 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Заяви відповідача про застосування позовної давності матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції не мав нагоди для вирішення питання про відмову в позові з цих підстав.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм права, які призвели або могли призвести до неправильного рішення по справі.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення відшкодування моральної шкоди тому, що моральна шкода заподіяна позивачці не з вини відповідача. В провадженні суду мається кримінальна справа по звинуваченню конкретних посадових осіб відповідача. Тому рішення в частині стягнення з відповідача 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню, а в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без зміни.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21 грудня 2007 року в частині стягнення відшкодування моральної шкоди - скасувати.
В позові ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" м. Дніпропетровська про відшкодування моральної шкоди в сумі 15000 грн. відмовити.
В решті частини рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двох місяців з цього моменту шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.