І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
[2]
04 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Прокопчук Н.О., Росік Т.В.,
при секретарі: Мурзі М.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої майну юридичної особи та стягнення коштів, -
В липні 2013 року ОСОБА_1, вважаючи що його незаконно звільнено за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП, звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (далі - ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звільнення було здійснено відповідачем без звернення до МСЕК, щодо конкретизації визначення спеціальних умов праці; відповідачем не було вжито заходів щодо переведення позивача на легшу роботу та не було одержано відмови у такому переведенні. Крім того зазначив, що в наказі про звільнення та у трудовій книжці невірно зазначено підставу звільнення, оскільки диспозиція згаданого пункту передбачає дві альтернативні підстави для звільнення. Також вказав, що відповідачем порушено вимоги ст. 47 КЗпП, щодо ознайомлення з наказом про звільнення та видачі трудової книжки. За вказаних обставин, просив суд скасувати наказ відповідача про звільнення та поновити його на посаді керівника з організації роботи з дебіторською заборгованістю та проблемними активами ТОВ «ВіЕйБі Лізинг», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 20 517, 53 грн. та 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, уточненим в подальшому, про відшкодування шкоди завданої майну юридичної особи та стягнення коштів.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначив, що під час трудових відносин позивачу, з метою організації його робочого місця та матеріально-технічного забезпечення, для виконання трудових обов'язків було видано товарно-матеріальні цінності, частину яких на суму 2069,17 грн. позивачем не повернуто після звільнення. Також зазначив, що за заявою позивача в січні 2013 року останньому було виплачено 5 000 грн., які він зобов'язався повернути частками у строк до 30.03.2013 року. Однак у визначений сторонами строк грошові кошти не повернуто. Крім того, в лютому 2013 року позивачу внаслідок лічильної помилки зайво виплачено 7 893,91 грн. За вказаних обставин відповідач просив стягнути з позивача на його користь 15 055,51 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» задоволено, стягнуто з позивача на користь відповідача 15 055,51 грн. 51 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважав, що рішення є незаконним та необґрунтованим з підстав неповноти з'ясування обставин справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
Посилаючись на те, що рішення суду не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, просив рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги та відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Представники відповідача - Михайловський І.В., Мазаєв С.О. в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просили оскаржуване рішення залишити без змін.
Позивач, належним чином, відповідно до ч. 6 ст. 74 ЦПК України, повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 29 вересня 2009 року ОСОБА_1 працював на посаді керівника з організації роботи з дебіторською заборгованістю та проблемними активами ТОВ «ВіЕйБі Лізинг».
31 травня 2013 року, у зв'язку з виявленою невідповідністю керівника з організації роботи з дебіторською заборгованістю та проблемними активами виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи та неможливістю перевести його (в тому числі за його згодою) на іншу роботу у ТО«³ЕйБі Лізинг», ОСОБА_1 на підставі наказу № 14-ОС від 31.05.2013 року було звільнено згідно п. 2 ст. 40 КЗпП.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що звільнення працівника відбулось відповідно до вимог Кодексу законів про працю України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним, оскільки такий висновок суду в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам матеріального закону.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Судом встановлено, що позивач в лютому 2013 року переніс другий інфаркт, йому була зроблена хірургічна операція та він тривалий час знаходився на лікарняному.
На підставі акту МСЕК №1 від 30.05.2013 року за № 623б ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності загального захворювання.
В довідці до Акту огляду МСЕК Серія 10 ААА № 810878 зазначено, що ОСОБА_1 може працювати у відповідно створених умовах.
На запит ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» Спеціалізована кардіологічна МСЕК № 1 м. Києва поінформувала відповідача, що не вважає можливим за станом здоров'я продовження роботи інваліда ІІ групи ОСОБА_1 на посаді керівника з організації роботи з проблемними активами і дебіторською заборгованістю та зазначила, що ОСОБА_1 може працювати інженером у спеціально створених умовах.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
При цьому, судом вірно було проаналізовано всі зібрані по справі докази та з'ясовано, що факт невідповідності стану здоров'я ОСОБА_1 займаної посади встановлений компетентним спеціалізованим фаховим медичним органом - Спеціалізованою кардіологічною медіко-соціальною експертною комісією № 1 м. Києва (далі - МСЕК), за висновком якого інвалід II групи ОСОБА_1 не може працювати на посаді керівника з організації роботи з дебіторською заборгованістю та проблемними активами.
31 травня 2013 року, враховуючи повідомлення керівника з організації роботи з дебіторською заборгованістю та проблемними активами ОСОБА_1 щодо встановлення йому інвалідності, на підставі наданих документів: листка непрацездатності та копії довідки до акту огляду МСЕК, листа від Спеціалізованої кардіологічної МСЕК № 1 м. Києва з метою захисту соціальних та трудових прав ОСОБА_1 та у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді, виконуваній роботі, внаслідок стану здоров'я, генеральним директором ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» видано розпорядження № 31/05/2013-1, яким зобов'язано та надано повноваження менеджеру з роботи ОСОБА_5 запропонувати ОСОБА_1 переведення, з метою продовження роботи з легшими умовами праці, на посаду інженера 0,5 ставки з посадовим окладом 1150 грн.; взяти письмову згоду або відмову ОСОБА_1 на переведення його з посади керівника з організації роботи з дебіторською заборгованістю та проблемними активами на легшу роботу - інженера на 0,5 ставки за станом здоров'я; у випадку надання згоди - підгодовувати проект змін штатного розпису з введенням нової посади інженера; у випадку відмови підгодовувати проект наказу про звільнення ОСОБА_1
Судом встановлено, що на виконання вказаного розпорядження менеджером з персоналу було запропоновано позивачу переведення на легшу роботу інженера за станом здоров'я, проте ОСОБА_1 відмовився від переведення.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП власник не може залишати працівника на попередній роботі, яка відповідно до висновку МСЕК протипоказана йому за станом здоров'я, і за відсутності згоди працівника на переведення зобов'язаний звільнити його на підставі вказаної норми.
Відтак, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про дотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.
Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо незаконності рішення в частині задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки вирішення спору в цій частині проведено судом з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та відповідних норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в повному обсязі з'ясував обставини, на які посилались сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та дав належну оцінку згідно зі ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Всі висновки суду першої інстанції повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, відповідають обставинам справи та нормам матеріального закону.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов підлягає задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 753/11717/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/16566/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Басалаєва А.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.