05 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Журавель В.І., Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, третя особа: орган опіки та піклування Ворошиловської районної у м. Донецьку ради про визнання правочину недійсним, застосування наслідків недійсного правочину, витребування майна, визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2013 року,-
У січні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 31 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; витребувати із володіння ОСОБА_6 спірну квартиру та передати у її (позивача) володіння; визнати за нею право спільної сумісної власності на спірне жиле приміщення та визнати незаконними дії нотаріуса, що посвідчив оспорюваний правочин.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 17 липня 1998 року до 04 лютого 2009 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилась донька ОСОБА_11
За час шлюбу 25 грудня 2007 року була придбана за рахунок їх спільних з відповідачем грошових коштів двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належала їм на праві спільної сумісної власності.
У липні 2011 року вона дізналась, що заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 01 липня 2009 року за ОСОБА_5 було визнано право власності на спірну квартиру внаслідок поділу майна подружжя.
Ухвалою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 29 липня 2011 року зазначене вище рішення було скасовано, а позовну заяву при перегляді справи було залишено без розгляду ухвалою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 13 березня 2012 року.
Під час розгляду справи про поділ майна подружжя вона дізналась, що 31 липня 2009 року ОСОБА_5, не зареєструвавши своє право власності у встановленому законом порядку, на підставі заочного рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 01 липня 2009 року, яке в подальшому було скасовано, продав спірну квартиру ОСОБА_6
Враховуючи наведене, просила задовольнити позов.
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 30 липня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 31 липня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 й нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7
Визнано за ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на двокімнатну квартиру НОМЕР_1, що знаходиться за вказаною вище адресою.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
У касаційній скарзі, поданій через свого представника ОСОБА_9, ОСОБА_4 просить скасувати рішення та ухвалу судів першої й апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання недійсним оспорюваного правочину та визнаючи за нею право спільної сумісної власності на спірну квартирну, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, застосувавши до даних правовідносин положення ст.ст. 182, 203, 215, 369 ЦК України, ст.ст. 2-4, 17, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. 68 СК України, виходив з того, що ОСОБА_5 на час укладення з ОСОБА_6 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, власником вказаної квартири не був, оскільки своє право власності на неї в уповноваженому на те органі - бюро технічної інвентаризації не зареєстрував.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4, то при укладенні договору купівлі-продажу квартири необхідна була згода останньої на її продаж.
Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_4 в частині витребування майна з володіння ОСОБА_6, визнання дій нотаріуса щодо посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири та стягнення моральної шкоди, суди дійшли висновку, що права позивачки вже поновлені судом шляхом задоволення її позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання за нею право спільної сумісної власності на спірну квартиру.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.
Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшли висновку про часткове задоволення позову.
Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав вважати, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Згідно із частиною першою статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу в ОСОБА_4 відхилити, рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Журавель
Судді Н.А. Горелкіна
Є.П. Євграфова