11 грудня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А.,Маляренка А.В., Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_8, про визнання недійсним договору дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 30 липня 2013 року,
У березні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що їй на праві власності належало домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке вона мала намір подарувати своїм двом дітям - ОСОБА_7 та ОСОБА_9 - в рівних частках. Для оформлення договору дарування зверталася до нотаріуса, разом з нею була донька ОСОБА_7 Сам договір вона не читала, лише поставила підпис і була впевнена, що належний їй будинок подарувала обом дітям. Про те, що будинок нею подарований лише доньці вона дізналася у лютому 2013 року. Вказувала, що укладення договору лише на ім'я доньки сталося внаслідок безмежної віри останній та такий договір не відповідав її волевиявленню, а тому просила визнати його недійсним.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 30 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_6 зазначає, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, у процесі розгляду справи судом не порушені норми матеріального та процесуального права, а тому це судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення апеляційного суду вказаним вимог не відповідає з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_6 була власником житлового будинку по АДРЕСА_1. 13 травня 2006 року ОСОБА_6 належний їй будинок подарувала доньці ОСОБА_7
Допитана в судовому засіданні третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_8 суду пояснила, що у травні 2006 року до неї звернулися ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з приводу посвідчення договору дарування будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій він розташований. Вона витребувала всі необхідні документи, перевірила дієздатність та правоздатність сторін та їх волевиявлення. Ніяких сумнівів щодо здатності ОСОБА_6 розуміти свої дії та керувати ними у неї не було. Наміру дарувати будинок двом дітям позивач не висловлювала. Власноручно підписувала договір та заяву про те, що відчужувані об'єкти є її власністю.
Також суду надано оригінали листів написані ОСОБА_6 вже після підписання нею договору, що спростовує пояснення представника позивача те, що позивачка не могла читати підписані нею документи.
Таким чином місцевий суд відмовляючи у задоволені позову дійшов висновку, що під час укладання договору дарування позивач розуміла значення своїх дій, мала можливість прочитати договір дарування, нотаріусом роз'яснювалась суть даного договору дарування, що спростовує пояснення представника позивача, що ОСОБА_6 уклала договір дарування під впливом помилки.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що матеріалами справи, а саме показаннями свідків доведено дійсне волевиявлення позивача по справі при укладенні договору дарування належного їй домоволодіння - подарувати його двом своїм дітям, тому колегія суддів вважала доведеними твердження позивача про те, що вона під час укладення та підписання спірного договору дарування вважала та усвідомлювала, що вчиняє правочин на користь двох осіб - ОСОБА_7 та ОСОБА_9, своїх рідних дітей.
Однак, з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Визнаючи недійсною угоду з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України, апеляційний суд, у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України не зазначив, у чому саме полягала помилка та чи дійсно вона мала місце на момент вчинення правочину і чи мала вона істотне значення.
Статтею ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи надані сторонами докази, апеляційний суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує та оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи та заперечення сторін.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України при оцінці доказів суд повинен з'ясувати відношення всіх свідків до даної справи й стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, характер їх заінтересованості у справі, джерела проінформованості свідка про факти, які ним повідомляються (особисто чи з повідомлень інших осіб), правильність сприйняття ними обставин, що мають значення для справи, наявність протиріч у показаннях свідків та їх причини, підтвердження чи спростування цих показань іншими доказами.
Визнаючи недійсним оспорюваний договір дарування, апеляційний суд виходив із пояснень допитаних в засіданні суду першої інстанції свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, яким стало відомо зі слів позивача, що вона мала намір та подарувала будинок своїм дітям, при цьому вказувала, що вона дуже хворіє та боїться не встигнути порівну та по совісті поділити між дітьми будинок. Самі свідки не були присутні в момент вчинення спірного правочину.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 212 ЦПК України не дав оцінки доводам нотаріуса, наданим як у процесі розгляду справи в суді, так і викладеним у письмових запереченнях, щодо обставин посвідчення зазначеного договору як окремому доказу, так і в сукупності з поясненнями відповідача ОСОБА_7
Оскільки апеляційним судом допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то оскаржуване рішення апеляційного суду на підставі ч. 3 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 30 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана