11 грудня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Горелкіної Н.А.,
суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,
Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, Державного комітету телебачення та радіомовлення України в особі Державного підприємства «Житловий комплекс» про визнання права власності за набувальною давністю, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року,
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, Державного комітету телебачення та радіомовлення України в особі Державного підприємства «Житловий комплекс» про визнання права власності за набувальною давністю, посилаючись на те, що з 1990 року проживає в АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_7, з якою він проживав у квартирі.
У 1994 році ОСОБА_7 квартиру приватизувала.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.
З часу його проживання в квартирі він здійснив капітальний ремонт, постійно підтримував квартиру у належному стані.
У 1995 році з дозволу виконкому Радянської районного ради народних депутатів вони здійснили добудову еркера.
Він не приховував, що вільно, безперервно та відкрито володіє майном, своєчасно сплачував комунальні платежі, як за життя ОСОБА_7, так і після її смерті, фактично володіє квартирою майже 15 років. За життя ОСОБА_7 не оскаржувала його право на користування квартирою.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року, позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Наведеній нормі ухвалені в справі судові рішення не відповідають.
Установлено, що в 1990 році ОСОБА_7 отримала за місцем роботи (Державний комітет телебачення та радіомовлення України) однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Обслуговування будинку здійснює державне підприємство «Житловий комплекс».
Цього ж року ОСОБА_3 та ОСОБА_7, які перебували у фактичних шлюбних відносинах, вселилися до квартири.
23 березня 1994 року ОСОБА_7 приватизувала спірну квартиру.
На підставі рішення виконкому Радянської районного ради народних депутатів від 11 січня 1995 року № 11/11 вони здійснили добудову еркера.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.
Розпорядженням державного підприємства «Житловий комплекс» від 12 січня 2012 року № 26 ОСОБА_3 дозволено сплачувати за комунальні послуги.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення, посилався на те, що позивач з 1990 року до сьогодні тривало, добросовісно, відкрито та безперервно користується квартирою; володіння є відкритим та очевидним для всіх; ОСОБА_7 не оскаржувала його право користування та володіння квартирою. На підставі ст. 344 ЦК України суд задовольнив позов.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи та які повинен довести саме позивач (ч. 1 ст. 60 ЦПК України), є: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.
Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником. Тобто, виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння.
Наведені положення закону суд, ухвалюючи рішення, залишив поза увагою та враховуючи, що спірне майно постійно перебувало у володінні власника майна - ОСОБА_7 до 01 січня 2012 року, ОСОБА_3 користувався цим майном з її дозволу, про що знав, а повністю володіти міг лише з 02 січня 2012 року, помилково застосував до спірних правовідносин ст. 344 ЦК України та задовольнив позов за відсутності на те підстав, визначених законом як обов'язкових.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задовленні позову ОСОБА_3 до Київської міської ради, Державного комітету телебачення та радіомовлення України в особі Державного підприємства «Житловий комплекс» про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.А. Горелкіна
Судді: Є.П. Євграфова
О.І. Євтушенко
В.І. Журавель
Ю.Г. Іваненко