іменем україни
11 грудня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,
Умнової О.В. Фаловської І.М.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Національного Києво-Печерського Історико-культурного заповідника, третя особа - генеральний директор Національного Києво-Печерського Історико-культурного заповідника Михайлина Любомир Павлович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року,
У червні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 31 січня 2002 року працювала на посадах юриста, начальника, а згодом заступника начальника юридичного відділу Національного Києво-Печерського Історико-культурного заповідника. 18 липня 2012 року її було звільнено з роботи, проте рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року її поновлено на роботі. 23 травня 2013 року її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Посилаючись на те, що звільнення проведено з порушенням трудового законодавства, зокрема фактичного скорочення штату не було, у визначений законом двомісячний термін її не було попереджено про наступне вивільнення, їй не запропоновано переведення на інші вакантні посади, які б вона могла зайняти, а також не враховано її переважне право на залишення на роботі, позивачка просила поновити її на роботі з 23 травня 2013 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивачки відбулось з дотриманням трудового законодавства, зокрема Міністерством культури і туризму України змінено штатний розпис Національного Києво-Печерського Історико-культурного заповідника, в якому відсутня посада заступника начальника юридичного відділу, яку займала позивачка, її було вчасно попереджено про наступне вивільнення, яке погоджено із профспілковим органом, а також їй були запропоновані для зайняття вакантні посади в установі відповідача, про згоду на які вона не повідомила, переважного права для залишення на роботі немає.
Такі висновки суду є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, які судами вірно встановлено, а доказам дана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України), до цих правовідносин правильно застосовані норми матеріального права.
Судами встановлено, що з 31 січня 2002 року ОСОБА_3 працювала на посадах юриста, начальника, а перед звільненням заступником начальника юридичного відділу Національного Києво-Печерського Історико-культурного заповідника. 23 травня 2013 року її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату, тобто посади, яку вона займала.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації (банкрутства) або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у п. 1 вказаної статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до абз. 1 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Враховуючи зазначені норми права та роз'яснення Верховного Суду України, суди з урахуванням вимог ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивачки відбулось з дотриманням трудового закону.
Зокрема, суди врахували, що згідно зі ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Відповідно до цього 17 грудня 2012 року Міністерство культури і туризму України видало наказ № 1533, яким затвердило новий штатний розпис Національного Києво-Печерського Історико-культурного, що введений в дію з 01 грудня 2012 року та реалізований генеральним директором цього заповідника 18 грудня 2012 року. Згідно з цим штатним розписом до складу юридичного відділу відповідача входять начальник відділу, провідний юрисконсульт та юрисконсульт першої категорії. Тобто посади заступника начальника юридичного відділу, яку займала позивачка не було і переважного права на залишення на роботі вона не мала.
При цьому на пропозицію переведення на посаду юрисконсульта першої категорії вона відмовила, що підтверджується письмовими попередженням і актом. Отримання такої пропозиції не заперечується і самою позивачкою (ч. 1 ст. 61 ЦПК України).
Отже, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату позивачку було звільнено з дотриманням КЗпП України.
Посиланням ОСОБА_3 щодо порушення вимог ст. 184 КЗпП України про заборону звільнення жінок, які мають дітей, та одиноких матерів, то ці доводи не є підставою для поновлення на роботі.
Так, зазначеною нормою права встановлені гарантії для окремих категорій працівників, а саме заборону звільнення і передбачено обов'язкове працевлаштування. Оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП України підставою для поновлення на роботі є звільнення працівника без законних підстав, то у випадку невиконання роботодавцем зобов'язання по працевлаштуванню звільненого працівника, у тому числі жінок, які мають дітей, або одиноких матерів, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов'язання щодо працевлаштування.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 21-303а13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Крім того, суди на підставі доказів, наданих сторонами дійшли до висновку, що позивачка не має повноважень на переоцінку доказів (ст. 335 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
В.М. Колодійчук
О.В. Умнова
І.М. Фаловська