04 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ступак О.В.,
суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,
Карпенко С.О., Олійник А.С.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2013 року,
У лютому 2013 року ПАТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2008 року № Г80.024.70888. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що відповідач не виконує взятих за кредитним договором зобовўязань, у результаті чого утворилася заборгованість, яка станом на 12 лютого 2013 року становить 56 042 грн 95 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Ідея Банк» 53 432 грн 95 коп. заборгованості за кредитним договором. Вирішено питання судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що 16 липня 2008 року між ВАТ «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № Г80.024.70888, згідно з яким остання отримала у кредит 13 080 грн строком на 24 місяці, за умови сплати 19,90 % річних від залишкової суми кредиту та виплат на кредитне обслуговування у розмірі 0,90 % щомісячно від початкової суми кредиту.
Згідно з ордером-розпорядженням від 16 липня 2008 року № 1 «Про видачу кредиту» ОСОБА_3 отримала у ВАТ «Плюс Банк» кредит у сумі 12 491 грн 39 коп.
Згідно з умовами кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язана погашати кредит щомісячно згідно з графіком щомісячних внесків. У разі прострочення на суму простроченого кредиту нараховуються проценти за його користування за підвищеною процентною ставкою у розмірі 48 % річних. У разі порушення строків сплати платежів за кредитом банк має право нарахувати та стягнути з позичальника штрафні санкції у розмірі 0,5 % від простроченої суми за кожен день прострочення та віндикаційні витрати.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2008 року № Г80.024.70888 станом на 12 лютого 2013 року в ОСОБА_3 перед ПАТ «Ідея Банк» існує кредитна заборгованість у сумі 56 042 грн 95 коп., з яких: 12 183 грн 28 коп. - прострочений борг; 17 670 грн 05 коп. - прострочені проценти; 391 грн 12 коп. - строкові проценти; 6 239 грн 16 коп. - прострочена плата за обслуговування кредиту; 2 610 грн - віндикаційні витрати; 16 949 грн 34 коп. - пеня за несвоєчасне погашення платежів.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно
до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стягуючи з відповідача 53 432 грн 95 коп. заборгованості за кредитним договором, з яких прострочений борг складає 12 183 грн 28 коп., а розмір пені є непропорційно-великим порівняно з розміром наданої фінансової послуги та становить 16 949 грн 34 коп., суд вказував на те, що відповідачем не подано заяви про застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України.
З таким висновком суду погодився й апеляційний суд, проте дійшов його з порушенням вимог процесуального закону.
Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, зменшення розміру неустойки - це право суду.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком про те, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача.
Проте поза увагою судів залишено заперечення представника відповідача, надані в суді першої інстанції, щодо безпідставності вимоги про стягнення неустойки. Враховуючи такі доводи сторони відповідача, дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення неустойки, суд не позбавлений можливості відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України вирішити питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню, враховуючи при цьому, зокрема, занадто високий її розмір порівняно зі збитками споживача, ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу, оскільки подання заяви відповідачем про застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України можливе при визнанні останнім наявності підстав для стягнення неустойки, а в даному випадку сторона відповідача вказувала на безпідставність вимоги про стягнення неустойки взагалі.
Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Ступак
Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева
С.О. Карпенко
А.С. Олійник