іменем україни
11 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,
Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Березанський агробуд» до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним свідоцтва про право власності,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 27 серпня 2013 року,
У листопаді 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Березанський агробуд» (далі - ТОВ «Березанський агробуд») звернулося з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_3, в якому просив:
- визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 18 вересня 2001 року № 2 «Про дозвіл на прописку та видачу ордера»;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане 06 грудня 2001 року Виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на ім'я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що є правонаступником ПМК-18 тресту «Одесрадгоспвинбуд», яким у 1984 році було збудовано гуртожиток на 100 місць по вул. Степовій, 4 у с. Коблево Березанського району Миколаївської області. Вказав, що з 02 червня 1994 року вказаний гуртожиток знаходиться на балансі позивача як правонаступника підприємств, що утворювались у процесі реорганізації ПМК-18 тресту «Одесрадгоспвинбуд».
На підставі рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 12 грудня 2007 року позивачу 11 липня 2011 року видано свідоцтво про право власності на вищевказаний гуртожиток, крім кімнат та пекарні.
Позивач вказав, що окремі кімнати та пекарня не були отримані у його власність, оскільки на підставі рішення уповноваженої комісії по видачі пайових внесків і засновників були передані в якості майнових паїв працівникам підприємства.
Зазначив, що у квітні 2012 року у зв'язку із підготовкою до ремонту гуртожитку йому стало відомо, що у квартирі НОМЕР_1 проживає ОСОБА_3, яка на підставі рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 18 вересня 2001 року № 2 отримала 06 грудня 2001 року свідоцтво про право власності на вказану квартиру.
Вказав, що ОСОБА_3 була заселена у гуртожиток без дозволу підприємства, якому воно належало, сільська рада без будь-яких законних підстав передала у власність ОСОБА_3 спірне приміщення, а видача свідоцтва про право власності не відповідає вимогам закону і порушує його права як власника гуртожитку, тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Березанський агробуд» задоволено.
Визнано незаконним рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 18 вересня 2001 року № 2 «Про дозвіл на прописку та видачу ордера».
Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане Виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на ім'я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 27 серпня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із закінченням строку позовної давності.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що передачу у власність ОСОБА_3 квартири у гуртожитку було здійснено всупереч вимогам закону, оскільки відповідачами не надано доказів щодо зміни правового статусу спірного приміщення (з гуртожитку на житловий будинок).
При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ «Березанський агробуд» не пропустив строк позовної давності на оскарження рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради № 2 від 18 вересня 2001 року про видачу ОСОБА_3 ордера на квартиру АДРЕСА_1 і реєстрації останньої в цьому ж житловому приміщенні, а також свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на цю ж квартиру, виданого 06 грудня 2001 року Виконавчим комітетом Коблівської сільської ради, оскільки про порушення свого права позивач дізнався в 2011 році.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна, оскільки вони зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що гуртожиток на 100 місць по вул. Степовій, 4 у с. Коблево Березанського району Миколаївської області було побудовано у 1984 році трестом «Одесрадгоспвинбуд» та після затвердження акта Державної комісії щодо прийняття в експлуатацію передано на баланс ПМК-18 тресту «Одесрадгоспвинбуд», а після реорганізації ПМК-18 тресту «Одесрадгоспвинбуд» передано разом із іншим майном ТОВ «Березанський агробуд» (а.с. 123-125).
На підставі рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 12 грудня 2007 року позивачу 06 травня 2011 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: на окремі кімнати № 4, № 7, № 25, № 25а № № 30-32 в будинку № 4 по вул. Степовій у с. Коблево Березанського району Миколаївської області, а 11 липня 2011 року - на гуртожиток на 100 місць, крім кімнат та пекарні, за вказаною адресою (а.с. 263--270).
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 проживає у спірній квартирі з 1998 року (а.с. 77, 78).
Згідно із рішенням Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 2 від 18 вересня 2001 року «Про дозвіл на прописку та видачу ордеру» ОСОБА_3 видано ордер на житлову площу за адресою: АДРЕСА_1, та дозвіл на прописку (реєстрацію) її із сім'єю за вказаною адресою (а.с. 17).
06 грудня 2001 року на ім'я ОСОБА_3 Виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на підставі рішення Виконавчого комітету від 18 вересня 2001 року видано свідоцтво про право власності на квартиру НОМЕР_1 по вул. Степовій у с. Коблево Березанського району Миколаївської області (а.с. 18).
ТОВ «Березанський агробуд» звернулося 06 листопада 2012 року із позовом про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 18 вересня 2001 року № 2 та визнання недійсним свідоцтва про право власності, видане 06 грудня 2001 року Виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на ім'я ОСОБА_3, зазначивши, що дізналися про порушення свого права в 2011 році у зв'язку з отриманням в цьому році свідоцтва про право власності.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій суперечать вимогам закону та наявним у матеріалах справи доказам.
Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що ТОВ «Березанський агробуд» 06 травня 2011 року і 11 липня 2011 року отримало свідоцтва відповідно про право власності на гуртожиток на 100 місць, крім кімнат та пекарні, по вул. Степовій, 4 у с. Коблево та на окремі кімнати № 4, № 7, № 25, № 25а та № 30-32 в цьому ж гуртожитку.
Однак свідоцтво про право власності на гуртожиток по вул. Степовій, 4 у с. Коблево ТОВ «Березанський агробуд» отримувало також і 12 грудня 2007 року. Та обставина, що в цьому свідоцтві не було зазначено приміщень, на які вже видано правовстановлюючі документи, не може свідчити про необізнаність позивача стосовно наявності свідоцтв про право власності як відповідачки ОСОБА_3, так і інших осіб. До того ж, на зборах ТОВ «Березанський агробуд» ще в 2000 році (а.с. 8) вирішувалось питання про передачу у власність в рахунок майнових паїв кімнат у гуртожитку та про їх продаж, на які в подальшому і орган місцевого самоврядування видавав відповідні свідоцтва (а.с. 16).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 проживає у спірній кімнаті з 1998 року (а.с. 77, 78), а подані в 1997 році позови ТОВ «Березанський агробуд» про її виселення (а.с. 140, 141) залишено без задоволення.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів касаційного суду вважає, що суди попередніх інстанцій, не дали оцінки тій обставині, що ТОВ «Березанський агробуд» отримував свідоцтва про право власності в 2007 році; знав про незаконність проживання ОСОБА_3 в гуртожитку ще до отримання нею правовстановлюючого документа на квартиру, оскільки звертався із позовом про виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 (а.с. 140, 141), а тому позивач як балансоутримувач гуртожитку був обізнаний про оспорюване рішення виконкому від 18 вересня 2001 року та про видачу ОСОБА_3 у 2001 році свідоцтва про право власності на вказану квартиру.
Як вище встановлено, позивач звернувся до суду із позовом у листопаді 2012 року та оспорює рішення виконкому, прийняте в 2001 році.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що суди попередніх інстанцій мали об'єктивно врахувати надані у справу вищевикладені доводи та відповідні їм належні докази та, з урахуванням заяви про застосування строку позовної давності від 17 січня 2013 року, вирішити спір згідно із вимогами ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України.
Проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмета заявленого позову, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про невідповідність вимогам закону рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 27 серпня 2013 року, а тому вказані рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 27 серпня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана