іменем україни
11 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,
Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року,
та касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року,
У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив стягнути з відповідачки на його користь:
- за договором позики від 22 лютого 2010 року - 1 073 443 грн;
- за договором позики від 05 березня 2010 року - 53 600 грн;
- за договором позики від 15 квітня 2010 року - 118 66 грн 39 коп.;
- за договором позики від 03 червня 2010 року - 319 596 грн;
- стягнути з ОСОБА_4 на його користь 100 000 грн моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачка не виконує взяті на себе зобов'язання з повернення грошових коштів та сплаті відсотків за користування цими коштами, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за договором позики від 22 лютого 2010 року - 1 073 443 грн, за договором позики від 05 березня 2010 року - 53 600 грн 30 коп., за договором позики від 15 квітня 2010 року - 11 866 грн 39 коп., за договором позики від 03 червня 2010 року - 319 596 грн, а всього - 1 458 505 грн 70 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року в частині задоволення позову про стягнення заборгованості скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за борговою розпискою від 05 березня 2010 року в сумі 18 596 грн 66 коп., проценти за користування позикою у розмірі 4 679 грн 44 коп., заборгованість за борговою розпискою від 03 червня 2010 року у розмірі 319 596 грн, всього - 342 872 грн 10 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення місцевого суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить змінити рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з неї заборгованості за борговою розпискою від 03 червня 2010 року в розмірі 319 596 грн.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 лютого 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до умов якого остання отримала позику у розмірі 35 000 доларів США, які зобов'язалась повернути не пізніше 22 серпня 2010 року зі сплатою 7 % від суми позики щомісячно за кожен місяць користування грошима до повного повернення боргу (а.с. 7, 8).
Відповідно до п. 9 цього договору сторони домовились, що у випадку несвоєчасного повернення позичальником суми боргу, останній зобов'язується сплатити позикодавцеві неустойку у гривнях в сумі, що еквівалента 100 доларам США за кожен день прострочення.
Згідно із розпискою від 05 березня 2010 року ОСОБА_4 отримала у борг у ОСОБА_3 4500 євро строком на один місяць (а.с. 9), 15 квітня 2010 року - 1000 євро строком до 25 квітня (а.с. 10), а 03 червня 2010 року - 30 000 доларів США строком до 30 червня (а.с. 11).
Частиною 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 545 цього Кодексу прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Місцевий суд, ухвалюючи рішення про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 1 073 443 грн за договором позики від 22 лютого 2010 року, виходив із того, що відповідачка виконала зобов'язання щодо повернення відсотків за користування грошовими коштами за договором позики від 22 лютого 2010 року лише у розмірі 2 750 доларів США.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог і ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку, що примірник договору позики від 22 лютого 2010 року позичальника знаходиться у позикодавця, а примірник договору позики позикодавця знаходиться у позичальника, тому ОСОБА_4 виконала взяті на себе зобов'язання за договором позики від 22 лютого 2010 року.
Із долучених до матеріалів справи боргових розписок від 05 березня 2010 року та від 15 квітня 2010 року судом встановлено, що ОСОБА_4 здійснено записи про погашення у серпні боргу в сумі 2500 євро, 02 вересня - 250 євро та 250 євро, 30 грудня 2010 року - 500 євро, а 31 грудня 2010 року - 2 500 грн (а.с. 85).
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що частина боргу за борговими розписками повернута, але не у визначений у розписках строк, а тому позикодавець відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України має також право на одержання від позичальника процентів від суми позики за ставкою Національного банку України.
Стягуючи із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за розпискою від 03 червня 2010 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачкою повернення вказаних у розписці сум, оскільки оригінал розписки знаходиться у позичальника.
За викладених обставин колегія суддів касаційного суду, проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмета заявленого позову, дійшла висновку про відповідність вимогам закону рішення апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року.
Докази та обставини, на які посилаються заявники в касаційних скаргах, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи, наведені в касаційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
Доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана