21 квітня 2009 р.
№ 3/66
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Овечкін В.Е.,
Чернов Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянувши касаційну скаргу
Комунального підприємства "Аптека № 121"
на постанову
від 20 січня 2009
Львівського апеляційного господарського суду
у справі
№ 3/66 господарського суду Закарпатської області
за позовом
Комунального підприємства "Аптека № 121"
до
Виконавчого комітету Мукачівської міської ради
Управління комунальної власності виконавчого комітету Мукачівської міської ради
ТОВ "Фарм"
про
визнання недійсними результатів конкурсу з надання права оренди, визнання договору оренди комунального майна недійсним
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 13.10.2008 (суддя В.Мокану) позов про визнання недійсними результатів конкурсу з надання права оренди, визнання недійсним договору оренди комунального майна від 20.05.2008 між Управління комунальної власності виконавчого комітету Мукачівської міської ради та ТОВ "Фарм", спонукання продовжити договір оренди майна між Управління комунальної власності виконавчого комітету Мукачівської міської ради та КП "Аптека № 121"" на новий строк задоволено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач орендував спірне майно за договором та неодноразово звертався з пропозиціями продовжити дію договору оренди, тоді як відповідач не надав доказів, що позивач неналежним чином виконував умови договору оренди, тому за приписами ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" позивач мав переважне право на продовження договору на новий строк.
При проведенні конкурсу на право оренди спірного майна та укладенні договору оренди з іншим орендарем відповідачі переважне право позивача на продовження дії договору оренди на новий строк не врахували, чим допустили порушення передбаченого ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" права позивача.
Крім того, судом зроблено висновок, що дії відповідачів по здачі в оренду спірного майна суперечать Постанові Кабінету Міністрів України від 19.01.1998 № 40 щодо нормативів забезпечення населення державними та комунальними закладами охорони здоровця, що здійснюють реалізацію лікарських засобів.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2009 (судді: Г.Гнатюк, Н.Кравчук, О.Мирутенко) рішення господарського суду першої інстанції скасовано. В позові відмовлено повністю.
Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.04.2007 встановлено, що договір оренди у позивача закінчився та зобов'язано позивача звільнити спірне приміщення, тому такий договір, що закінчився більше як рік тому, не може бути продовжений. Новий договір оренди укладено з переможцем конкурсу, оскільки той запропонував кращі умови, ніж позивач.
Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Скаржник вважає, що апеляційна інстанція неправильно застосувала ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо переважного права позивача на продовження договору на новий строк. Так, скаржник зазначає, що суд не врахував, що переважне право позивача закінчується лише у випадку пропозиції укласти договір на новий строк та не досягнення сторонами згоди по умовах договору, однак такої пропозиції позивач не отримав, а обставин не досягнення згоди по умовах договору відповідачі не довели. Переважне право позивача на укладення договору на новий строк виникало після закінчення строку попереднього договору, а тому висновок про неможливість продовження договору, що закінчився, невірний. Наявність судового рішення про виселення позивача не заперечує його переважного права. Апеляційна інстанція не надала оцінки іншим обставинам, а саме що дії відповідачів по здачі в оренду спірного майна суперечать Постанові Кабінету Міністрів України від 19.01.1998 № 40 щодо нормативів забезпечення населення державними та комунальними закладами охорони здоровця, що здійснюють реалізацію лікарських засобів.
Сторони не скористалися правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції відповідно до рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2007 встановлено, що договір оренди у позивача закінчився та зобов'язано позивача звільнити спірне приміщення.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін.
Тобто, поняття переважного права орендаря означає надання йому переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб'єктів, що містять умови рівні з умовами особи, що наділена переважним правом.
Як вбачається із оскаржуваного протоколу конкурсної комісії з надання права оренди від 03.04.2008 позивач був учасником конкурсу, однак його пропозиції по орендній платі були гіршими, ніж запропоновані іншим учасником, зокрема, тим, що визнаний переможцем конкурсу.
За таких обставин переважне право позивача не було порушено, оскільки запропоновані ним умови не були рівними з тими, яким надано перевагу.
Посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з огляду на порушення його переважного права на продовження договору оренди, відхиляються, оскільки переважне право на продовження (укладення) договору оренди на новий термін може бути реалізоване лише перед іншими претендентами на оренду і за інших рівних умов. Фактично за оскаржуваним протоколом пропозиція позивача не влаштувала орендодавця, що слід розцінювати як недосягнення згоди щодо умов договору, тому переважне право позивача на укладення договору на новий термін припиняється.
За приписами ст. 777 Цивільного кодексу України наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
За змістом ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" продовження правовідносин може відбутися протягом місяця після закінчення строку договору.
Як встановлено та зазначалося вище, судовим рішенням правовідносини оренди визнані припиненими та зобов'язано орендаря спірне майно звільнити.
Таким чином, за встановлених обставин припинення договору оренди та обов'язку, визначеного судовим рішенням, про звільнення спірного майна, твердження позивача про правомірність вимог щодо продовження договору на новий термін з огляду на наявність переважного права відхиляються, оскільки не відповідають зазначеним приписам права.
Крім того, слід зазначити, що переважне право, на яке посилається позивач, стосується саме укладення договору на новий термін, а не права продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах. Відтак, обраний позивачем спосіб захисту щодо зобов'язання продовжити договір не відповідає порушеному переважному праву, на захист якого подано позов.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Твердження скаржника про необхідність направлення йому пропозиції на укладення договору та доведення орендодавцем обставин недосягнення згоди по умовах договору відхиляються, оскільки такої процедури укладення договору оренди законом не передбачено. Такі твердження зводяться до необхідності встановлення інших обставин та оцінки доказів, що за приписами ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2009 у справі № 3/66 господарського суду Закарпатської області залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун