28 квітня 2009 р.
№ 2/210
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- не з'явився,
відповідача
- Рибак І.І.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
ТОВ "Дністер-Спецгідроенергомонтаж"
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2009
у справі
№2/210
за позовом
ТОВ "Дністер-Спецгідроенергомонтаж"
до
Новодністровської міської ради
про
визнання права власності на частку в об'єкті незавершеного будівництва
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.11.2008 (суддя Скрипничук І.В.) позов задоволено -на підставі ст.392 ЦК України визнано за позивачем право власності на об'єкт нерухомого майна "вбудовано-прибудованої будівлі", що розташований за адресою: буд.№15, мікрорайон "Діброва", м.Новодністровськ Чернівецької області в осях І-ІV та ІІІ-V на відмітці-3.00, в осях І-Аз та А1-І1 на відмітці-3.00, в осях І-Б2 та ІІІ-V на відмітці 6.00 загальною площею 807,5 кв.м.
Рішення мотивоване тим, що позивач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна за договорами купівлі-продажу частки в незавершеному будівництві від 18.12.2002 та від 21.12.2003, які відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація права власності.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2009 (судді: Кордюк Г.Т., Давид Л.Л., Мурська Х.В.) рішення скасовано, в позові відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог.
ТОВ "Дністер-Спецгідроенергомонтаж" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на неправильну оцінку апеляційним судом зібраних по справі доказів та неправильне застосування норм матеріального права, а саме ч.3 ст.331 ЦК України, ст.ст.13,22-29,34,35 Закону України "Про власність" та ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Зокрема, скаржник вважає, що законодавчої заборони на придбання у власність об'єктів незавершеного будівництва не існує. Згідно з ч.3 ст.331 ЦК України Міністерство юстиції України листом №19-32/1 від 10.05.2006 визначило порядок позасудової реєстрації права власності на об'єкти незавершеного будівництва і визначило перелік документів, які необхідно надати для здійснення такої реєстрації. Враховуючи, що в даному випадку предметом купівлі-продажу була тільки частина незавершеного будівництва, а не об'єкт незавершеного будівництва в цілому, товариство не може надати всі визначені у цьому листі документи, необхідні для реєстрації права власності, а саме: документи на землекористування, проектно-кошторисну документацію, дозвіл на виконання будівельних робіт і ін. Посилання апеляційного суду на можливість набуття права власності на об'єкт незавершеного будівництва тільки особою, яка проводила будівництво, не ґрунтується на чинному законодавстві.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Скасовуючи первісне рішення про задоволення позову та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що :
Як вбачається з договорів купівлі-продажу від 18.12.2002 та від 21.12.2003, позивач (покупець) придбав частину незавершених будівництвом вбудованих торгових приміщень загальною площею 807,5 кв.м., а в позовній заяві просить суд визнати за ним право власності на об'єкт нерухомого майна, як закінчений об'єкт будівництва (новостворене майно). Підставою позову визначає договори купівлі-продажу, а не факт будівництва ним об'єктів та прийняття їх в експлуатацію.
Підстави набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва встановлено ст.331 ЦК України (в редакції від 15.12.2005р.).
Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію.
Відповідно до п.1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
Відповідно до п.6 Тимчасового положення оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акту комісії про прийняття об'єкту і введення його в експлуатацію.
Належних та допустимих доказів в розумінні ст.34 ГПК України, які б свідчили про прийняття об'єкту нерухомості та введення його в експлуатацію, матеріали справи не містять та позивачем не подано.
Крім того, підставою визнання права власності позивач визначає договори купівлі-продажу, предметом яких є незавершені будівництвом вбудовані торгові приміщення в будинку №15 в мікрорайоні "Діброва" в м.Новодністровську, а не об'єкти нерухомого майна, що закінчені будівництвом та введені в експлуатацію.
Місцевий господарський суд на дану обставину уваги не звернув та дійшов до невірного висновку про підставність набуття позивачем права власності на об'єкт нерухомого майна, як закінченого будівництвом, на підставі договорів купівлі-продажу.
Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до абзацу 2 п.4 ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Зважаючи на те, що перехід до позивача права власності на частину об'єкта незавершеного будівництва (вбудовано-прибудовані торгові приміщення загальною площею 807,5 кв.м.) за договорами купівлі-продажу частки в незавершеному будівництві від 18.12.2002 та від 21.12.2003 відбувся до 01.01.2004р., та враховуючи звернення товариства до відповідача із заявою про державну реєстрацію права власності на це майно лише у квітні 2008 року та пред'явлення позову у даній справі в липні 2008 року, то до прав позивача, пов'язаних з оформленням права власності на придбане нерухоме майно, які продовжують існувати на даний час, застосовуються положення ЦК України від 16.01.2003р.
Дійсно, як вказує скаржник, законодавчої заборони на придбання у власність об'єктів незавершеного будівництва чи їх частин не передбачав як ЦК УРСР від 18.07.1963р., так і не передбачає чинний ЦК України.
Але, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, порядок та підстави набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва врегульовано статтею 331 ЦК України, що не заперечується позивачем, який з цього приводу посилається на лист-роз'яснення Мінюсту України від 10.05.2006 №19-32/1. У зв'язку з наведеним також не приймаються до уваги посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на положення ст.ст.13,22-29,34,35 Закону України "Про власність", оскільки згідно із Законом України №997 від 27.04.2007р. Закон України "Про власність" визнано таким, що втратив чинність з 20.06.2007 року.
Зокрема, ч.3 ст.331 ЦК України передбачено набуття права власності на об'єкт незавершеного будівництва за договором та подальшу державну реєстрацію цього права за умови надання набувачем документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Колегія враховує ту обставину, що позивач у касаційній скарзі визнає факт неможливості надання вищевказаних документів з причин придбання ним за договорами купівлі-продажу тільки частини об'єкта незавершеного будівництва (недобудовані торгові приміщення загальною площею 807,5 кв.м. в будинку №15 в мікрорайоні "Діброва" в м.Новодністровську).
Окрім того, таке обгрунтування скаржником причин неподання документів, визначених п.2 ч.3 ст.331 ЦК України, спростовується положеннями ст.ст.356,357, 361,363 ЦК України, якими регулюються питання набуття права спільної часткової власності.
Водночас у листі Мінюсту України від 10.05.2006 №19-32/1, на який посилається скаржник в обґрунтування своїх заперечень, також зазначено, що якщо об'єкт незавершеного будівництва належить на праві власності двом або більше особам, в заяві про реєстрацію прав власності вказуються відповідні частки кожного із співвласників.
Оскаржувана постанова не містить вказівок суду щодо можливості набуття права власності на об'єкт незавершеного будівництва виключно особою, яка проводила будівництво, чим спростовується бездоказове твердження скаржника про зворотне.
Натомість з матеріалів справи вбачається, апеляційним судом встановлено та позивачем не спростовано ті обставини, що за умовами договорів купівлі-продажу частки в об'єкті незавершеного будівництва від 18.12.2002 та від 21.12.2003 товариство придбало саме незавершені будівництвом торгові приміщення певної площі, а в позовній заяві просить суд визнати право власності на нерухоме майно, як закінчений будівництвом та введений в експлуатацію об'єкт (новостворене майно).
Проте, доказів добудови об'єкта незавершеного будівництва та введення його в експлуатацію матеріали справи не містять та позивачем не надано.
Окрім того, підставою позову є відмова Новодністровського міськвиконкому в оформленні позивачу свідоцтва про право власності на придбаний об'єкт нерухомого майна. Проте, оскарження рішень, дій чи бездіяльності міськвиконкому чи місцевого БТІ, як суб'єктів владних повноважень, щодо видачі свідоцтва чи державної реєстрації права власності на частку в незавершеному будівництві відноситься до компетенції адміністративних судів (ст.17 КАС України).
Отже, позивач не позбавлений можливості захистити свої права в порядку адміністративного судочинства.
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2009 у справі №2/210 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Дністер-Спецгідроенергомонтаж" -без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун