73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
12.05.2009 Справа № 13/48-ПД-09
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова корпорація"
до Фермерського господарства "Аделаїда"
за участі представників сторін:
позивача - Пирожок Є.В. (ліквідатора),
відповідача -Рибалко С.В. (голови господарства), Меркулової О.В. (представника за дорученням),
про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.10.2006 р.
За змістом позовної заяви позовні вимоги, які підтримані в судовому засіданні представником позивача, ґрунтуються на недійсності спірного договору на підставі положень перших частин статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку позивача, продаж майна відбувся без проведення попередньої оцінки його ринкової вартості, що призвело до недоотримання позивачем прибутку від реалізації майна. Крім того позивач вказує на невідповідність спірного договору також положенням статті 229 того ж Кодексу, зазначаючи, що договір купівлі-продажу укладено внаслідок помилки, при цьому в чому полягає така помилка позивачем не зазначено.
Відповідачем зазначені вимоги не визнаються з посиланням на недоведеність тверджень позивача про дійсну вартість майна станом на час укладення договору, у зв'язку з чим відсутня будь-яка помилка при такому укладенні. Саме нотаріальне посвідчення вказує, що укладання договору відповідає усім вимогам закону і підстави у визнанні його недійсним відсутні.
Розгляд справи розпочато в судовому засіданні, яке відбулося 16 квітня з подальшим відкладенням до 12 травня. При цьому ухвалою суд зобов'язав позивача надати до суду докази формування ціни при укладенні спірного договору, а саме: за якою продане майно; а також балансової вартості, вказаної в договорі; та подати заяву про уточнення позовних вимог. Ці вимоги ним не виконані, в судове засідання представник позивача не з'явився, зв'язку з чим розгляд справи завершено за наявними в ній документами та без участі представника позивача. За результатами розгляду судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Крім викладеного з матеріалів справи слідує, що 25 жовтня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельно-промислова корпорація” та фермерським господарством „Аделаїда” укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач, виступаючи в якості продавця, реалізував відповідачу -як покупцю торгову базу, яка знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Гола Пристань, вул.. 1 Травня, буд. 296; та складається зі: складу-ангару, літера А, загальною площею 500,8 м2; кафе літера В, загальною площею 46,1 м2; будинку охорони літера Г, загальною площею 17,8 м2” споруд № 2-5. За змістом пункту 3 договору сторонами визначено ціну договору, яка складає 29963,39 грн, а в пункті 4 вказано, що загальна вартість об'єкту згідно до відомостей, викладених у Витягу прав власності, становить 104021,94 грн.
Ці обставини стали підставою для заявлення даного позову, у зв'язку з чим судом констатується, що характер правовідносин за договором свідчить, що він за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу, а тому такі правовідносини регулюються главою 54 ЦК України.
Зокрема, статтею 655 названого Кодексу встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 656 Кодексу визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому, а за статтею 657 договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Характеризуючи право продажу товару суд зазначає, що згідно до приписів статті 658 того ж Кодексу право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
В свою чергу, порядок укладення договорів між суб'єктами господарювання встановлений положеннями статті 180 Господарського кодексу України, за якою господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Таким чином, між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу, визначена ціна майна та порядок розрахунків, а тому договір є укладеним.
Безпосередньо недійсність правочинів встановлена положеннями статей 215 та 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, статтею 215 визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В свою чергу, статтею 203 встановлено фактичні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В даному випадку позивач вказує, що договір не відповідає положенням частини 1 статті 203 ЦК України, а саме зміст спірного договору суперечить ЦК України.
Проте, враховуючи викладені обставини суд доходить висновку про безпідставність заявлених вимог, оскільки спірний договір не суперечить названим вище положенням правових норм, а тому підстави для визнання його недійсним за статтями 203 та 215 ЦК України відсутні.
Що стосується визнання договору недійсним за статтею 229 ЦК України суд зазначає, що для визнання договору недійсним за цією статтею необхідним є факт наявності помилки відносно обставин, які мають істотне значення, а саме помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Проте, в даному випадку позивачем не наведено на не доведено наявності такої помилки та обставин, які мають істотне значення для такої помилки, а тому позовні вимоги в цій частині не є обґрунтованими.
Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, сплачене позивачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі зазначених правових норм та керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Дата підпису рішення -13 травня 2009 року
Суддя М.К. Закурін