Апеляційний суд міста Києва
Справа № 22-ц/796/14198/2013 Головуючий у 1-й інстанції - Бобровик О.В.
Доповідач - Кабанченко О.А.
19 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Кабанченко О.А.
суддів - Желепи О.В.,
Рубан С.М.
при секретарі - Онищенко О.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Солом'янського району м. Києва на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 липня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Головне управління юстиції в місті Києві, Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, прокуратура Солом'янського району м. Києва про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання особи спадкоємицею четвертої черги за законом, визнання недійсним заповіту та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги,
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 липня 2013 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання особи спадкоємицею четвертої черги за законом, визнання недійсним заповіту та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.
Встановлено факт проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, однією сім'єю понад п'ять років.
Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємицею за законом четвертої черги щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5.
Визнано за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,3 кв.м., житловою площею 28,9 кв.м. в порядку спадкування за законом.
Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори 04 травня 2005 року, реєстр №6-415.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі прокурор Солом'янського району м. Києва просить заочне рішення суду скасувати з підстав його незаконності, необґрунтованості, порушення норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду. Судом не досліджено належним чином обставин щодо проживання однією сім'єю спадкодавця ОСОБА_5 з позивачем ОСОБА_2 понад п'ять років. Визнавши заповіт недійсним, суд у рішенні не навів мотивів, з яких суд дійшов до такого висновку, а також доказів, якими підтверджується недійсність заповіту.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка с. Вишеньки Бориспільського району Київської області, проживала в квартирі АДРЕСА_1, що їй належала на праві власності.
4 травня 2005 року ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 було складено заповіт на все належне заповідачу майно. Заповіт посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори 04 травня 2005 року, реєстр №6-415.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла.
Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1.
5 лютого 2007 року до нотаріальної контори звернувся відповідач ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини, а у 2013 році з такою заявою звернулась відповідач ОСОБА_3
На час розгляду справи свідоцтво про право на спадщину видане не було у зв'язку з втратою свідоцтва про право власності на спадкове майно.
У червні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем, визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом, визнання недійсним заповіту, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування. В обгрунтування своїх вимог посилалась на те, що в 2000 році познайомилась з ОСОБА_5, яка запросила позивача погостювати. Через декілька тижнів позивач запропонувала ОСОБА_5 переїхати до м. Лубни на літо, на що остання погодилась, у Лубнах позивач разом із ОСОБА_5 проживали у ОСОБА_6 у приватному будинку до осені, після чого ОСОБА_5 запропонувала позивачу переїхати до неї, і з цього часу до 2006 року позивач проживала разом із ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1, вони вели спільне господарство, привозили продукти з Лубен продукти, придбавали побутову техніку. В 2005 році позивачу зробили операцію в зв'язку із грижою хребта, в 2006 році у неї виникли проблеми, пов'язані із станом здоров'я, у зв'язку з чим вона виїхала в Росію на тривале лікування, а повернувшись у 2013 році в Україну, позивач дізналась, що ОСОБА_5 померла. Позивач вважає, що вона має право на спадкування за законом щодо майна померлої ОСОБА_5 на підставі ст.. 1264 ЦК України. Заповіт ОСОБА_5, складений у 2005 році на ім'я ОСОБА_4, просила визнати недійсним з тих підстав, що заповіт викликає сумніви у його дійсності, оскільки у ньому не зазначені паспортні дані заповідача, на час посвідчення заповіту заповідач знаходилась у м. Лубни, під час проживання позивача з ОСОБА_5 у останній родичів не було, у ОСОБА_4 є у власності приватний будинок у м. Києві, місцезнаходження ОСОБА_4 позивач не встановила, а його сусіди повідомили, що він зловживав алкогольними напоями, лікувався у психоневрологічному диспансері.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності.
До такого висновку суд дійшов на підставі пояснень позивача, наданих нею гарантійного сертифікату на телевізор від 06 січня 2002 року та гарантійного талону на мікрохвильову піч від 09 жовтня 2004 року, фотокарток, а також пояснень свідків: ОСОБА_7, який одружений з дочкою позивача, ОСОБА_6, яка пояснила, що позивач все життя прожила в м. Лубни, а у 2000 році у Києві позивач познайомилась з жінкою Домінікією, з якою позивач приїхала до свідка у м. Лубни на літо, після чого позивач поїхала до цієї жінки у Київ, де вони проживали до 2006 року. Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 пояснили, що зі слів позивача їм відомо про те, що остання проживала з одинокою жінкою у м. Києві, а літом - у Лубнах, декілька разів свідки були на дні народження позивача, яке вона святкувала разом з Домінікією.
Визнаючи недійсним заповіт, суд першої інстанції зазначив у рішенні, що спірна квартира перебуває у занедбаному стані, існує борг по квартплаті, що викликає сумнів у дійсності заповіту. На час посвідчення заповіту ОСОБА_5 був 81 рік, вона погано бачила, носила окуляри, на час посвідчення заповіту заповідач, відповідно до пояснень позивача, перебувала у м. Лубни., волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало її волі. При цьому суд керувався ст. ст. 203, 230 ч. 1 ЦК України.
Зазначені висновки суду ґрунтуються на поясненнях позивача, якою будь-які докази на підтвердження вказаних обставин не подавались.
Судова колегія не погоджується з такими висновками суду, вважає, що вони не відповідають обставинам справи, наданим доказам та вимогам закону.
Як встановлено судом, ОСОБА_5 був складений та нотаріально посвідчений заповіт на ім'я відповідача ОСОБА_4, яким в установленому законом порядку було прийнято спадщину шляхом звернення до нотаріуса з відповідною заявою в строки, визначені ст. 1270 ЦК України.
Обставини, на які посилалась позивач, як на підставу для визнання заповіту недійсним, не підтверджені будь-якими доказами.
Посилання суду на те, що спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, спірна квартира перебуває у занедбаному стані, не сплачується квартплата, не є підставою для визнання заповіту недійсним. Відповідно до ст. 1298 ЦК України строк видачі свідоцтва про спадщину починається після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини і не обмежений у часі.
Крім того, положення ст. 230 ч. 1 ЦК України не можуть бути застосовані щодо визнання недійсним одностороннього правочину, яким є заповіт.
Судова колегія вважає, що також відсутні підстави для задоволення інших вимог позивача, якою не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту проживання із спадкодавцем однією сім'єю, факту прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_5
До того ж, відповідно до пояснень позивача, на час відкриття спадщини вона не проживала з ОСОБА_5 у зв'язку з тим, що виїхала у 2006 році на лікування до Росії, отже не може бути визнана спадкоємцем четвертої черги за законом, зважаючи на положення ст. 1264 ЦК України.
Оскільки для визнання заповіту недійсним відсутні підстави, то і встановлення факту проживання позивача однією сім'єю із спадкодавцем, навіть за умови доведеності цих вимог, не тягне таких наслідків як визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом і визнання за нею права на спадкове майно.
З огляду на наведене, рішення суду, як постановлене з порушенням вимог матеріального та процесуального закону, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Солом'янського району м. Києва задовольнити.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 липня 2013 року скасувати.
Ухвалити в справі нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Головне управління юстиції в місті Києві, Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, прокуратура Солом'янського району м. Києва про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання особи спадкоємицею четвертої черги за законом, визнання недійсним заповіту та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування відмовити.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: