ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
28 листопада 2013 року 18 год. 21 хв. м. Львів № 813/6516/13-а
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Кедик М.В., секретар судового засідання Харів М.Ю., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу 813/6516/13-а за адміністративним
позовомОСОБА_1, представник - ОСОБА_2
до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України, представник - Тістечко Ю.Я.
провизнання нечинним та скасування наказу та поновлення на роботі,-
ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Львівська митниця), з врахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати наказ № 276-о від 23.07.2013 про звільнення з посади та поновити її на посаді головного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів.
Позовні вимоги мотивує тим, що нею при прийняті на роботу була написана, як заготовка документа, заява про звільнення за угодою сторін без зазначення дати її написання. 15 серпня 2013 року перебуваючи на лікуванні, позивач отримала лист зі свого місця праці, яким її було повідомлено про звільнення, що відбулося начебто за її ініціативою. Вважає, що заява про звільнення не є належним документом, оскільки не містить обов'язкового реквізиту - дати підписання, а також не містить жодних ознак реєстрації. Звільнення вважає незаконним, з огляду на те, що були відсутні зазначені підстави для звільнення, а саме між позивачкою та працедавцем була відсутня згода про звільнення ОСОБА_1 саме з 23.07.2013 року.
У судовому засіданні представник позивача уточненні позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях та зазначив, що підставою для прийняття оспорюваного наказу стала заява позивача, подана добровільно, без будь-якого примусу в порядку ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Анулювання домовленості щодо припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України між працівником та роботодавцем може мати місце лише при взаємній згоді про це роботодавця та працівника. Можливість відкликання заяви про звільнення передбачена у випадку розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України). Оскільки між позивачем та Львівською митницею досягнуто згоди про розірвання трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України шляхом погодження відповідної заяви позивача вимоги ст. 38 КЗпП України не можуть застосовуватись. Вважає дії відповідача правомірними, а позов безпідставним, в задоволенні якого просить відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 568, 569 Митного кодексу України служба в митних органах є державною службою, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я, освітнім рівнем та віком громадян України, пов'язаній із створенням сприятливих умов для розвитку законної зовнішньоекономічної діяльності, забезпеченням безпеки суспільства та захистом митних інтересів України. Посадові особи митної служби України є державними службовцями.
Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII). Згідно ст. 9, 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.
Статтею 1 Закону № 3723-XII встановлено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Статтею 30 Закону № 3723-XII визначено підстави припинення державної служби.
Крім того, Законом України «Про державну службу» передбачено, що звільнення з державної служби може бути також проведено і з підстав, передбачених трудовим законодавством у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Так, згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на службі в митних органах України з 1998 року. Станом на 23.07.2013 року позивач обіймала посаду головного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів.
Львівською митницею 23.07.2013 року винесено наказ № 276-о, яким звільнено позивача із займаної посади 23.07.2013 року за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. Підстава звільнення - заява ОСОБА_1
Листом від 23.07.2013 року № 4/58-2157 Львіська митниця повідомила позивача про звільнення відповідно до наказу від 23.07.2013 року № 276-о на підставі особистої заяви за згодою сторін та про необхідність ознайомлення із наказом.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 ознайомлена із наказом про її звільнення та отримала трудову книжку 13.08.2013 року.
З дослідженої в судовому засіданні копії заяви про звільнення поданої позивачем в порядку п. 1 ст. 36 КЗпП України вбачається, що на ній відсутня дата її написання та дата з якої вона за угодою сторін, підлягала би звільненню з займаної посади, а лише є резолюція митниці «ВКР в наказ 23.07.13» та підписом уповноваженої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
Слід зауважити, що припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, з наступними змінами, передбачено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).
Отже, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення. Окрім того, предметом доказування у даному випадку є встановлення свідомого волевиявлення працівника щодо звільнення з підстав, передбачених ст. 36 п. 1 КЗпП України, оскільки відсутність такого належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін.
У п. 18 вищевказаної Постанови зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.
Аналіз зазначених норм трудового законодавства дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін, та строк, з якого договір припиняється.
Як вбачається з заяви ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади за угодою сторін вона не містить волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Резолюція відповідача, що знаходиться на вказаній заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.
Відповідачем у день звільнення за оскаржуваним наказом, тобто 23.07.2013 року повний розрахунок з позивачем проведено не було, трудова книжка видана не була, з наказом про своє звільнення ОСОБА_1 ознайомлена лише 13.08.2013 року, хоча 23.07.2013 року перебувала на роботі, що не заперечується самим відповідачем.
Таким чином, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди по умовам угоди про розірвання трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, зокрема, сторонами трудового договору взагалі не визначено та не погоджено строк припинення трудового договору.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу не з'ясував та не погодив з позивачем всі умови звільнення з урахуванням права позивача на участь у прийнятті рішення щодо звільнення за угодою сторін, а отже не забезпечив всіх прав працівника при звільненні.
Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнято (вчинено) воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно з положеннями ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлюється обов'язок доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку, що наказ № 276-о від 23.07.2013 року про звільнення позивача з займаної посади з 23.07.2013 року прийнятий не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення при звільненні за угодою сторін, без урахування права особи на участь у прийнятті рішення, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення.
Згідно ст. 256 КАС України постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.
Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167, 256 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Міндоходів № 276-о від 23.07.2013 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів з 24 липня 2013 року.
Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів звернути до негайного виконання.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.
Постанова складена у повному обсязі 03.12.2013 року.
Суддя Кедик М.В.