Справа № 11/793/462/13Головуючий по 1 інстанції
Категорія : ч.2 ст.149,75, 76 КК України Дудніченко В.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Літвінцев В. М.
26 листопада 2013 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоЛітвінцева В.М.
суддівДемиденка А.І., Соломки І.А.
з участю прокурораСвищ Л.А.
засудженого ОСОБА_6
та його захисника -
адвоката ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси в порядку апеляції кримінальну справу за апеляцію старшого прокурора Звенигородського міжрайонної прокуратури Дзененка О.В. на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2013 року, яким
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Звенигородка та житель АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з середньою освітою, офіційно непрацюючий, одружений, в силу ст.89 КК України не судимий, -
визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, і йому призначено покарання у виді 5-и років позбавлення волі, без конфіскації майна.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п.2,3 ст.76 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_6 змінено з утримання під вартою на підписку про невиїзд до набрання вироком законної сили.
Цивільні позови по справі не заявлені.
Речові докази та судові витрати по справі відсутні.
Згідно до вироку, ОСОБА_6 09.03.2012 р. близько 10 год. 00 хв. діючи умисно, з корисливих мотивів знаходячись у дворі АДРЕСА_2 шляхом обману та використання уразливого стану, під приводом виконання сільськогосподарських робіт та робіт по господарству за винагороду та належні умови проживання і харчування, завербував ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, жительку АДРЕСА_3, яку в подальшому на автомобілі марки «ВАЗ» д.н. НОМЕР_1 білого кольору перемістив до АДРЕСА_5. Перебуваючи в зазначеному населеному пункті і ввівши в оману потерпілу, при цьому не утворивши заздалегідь обіцяних належних умов праці та харчування, передбачених усною домовленістю, і не переслідуючи мету оплати коштів потерпілій за виконану роботу, а маючи на меті примусово змусити її до виконання робіт безоплатно, застосував до ОСОБА_9 психологічний тиск, який виразився в залякувані та погрозах застосування до останньої фізичного насильства, також в застосуванні насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я, яке виразилось в нанесенні тілесних ушкоджень потерпілій дерев'яною палицею та кулаками ОСОБА_6, що призвело до крововиливу нижніх кінцівок та саден нижніх кінцівок у останньої і вказані тілесні ушкодження відповідно до висновку експерта 403/167 від 06.09.2012 р. відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Здолавши опір з боку потерпілої, яка не мала змоги повернутися додому за відсутності коштів, відразу обмежив її у вільному пересуванні по місцевості, шляхом постійного, пильного нагляду за нею для запобігання можливої втечі з місця проведення робіт, примусово змусив її протягом одного місяця до 13.04.2012 р. безоплатно виконувати сільськогосподарські роботи та роботи по господарству у нього в домоволодінні.
Він же, повторно, 26.03.2012 р. близько 20 год. 00 хв. діючи умисно, з корисливих мотивів знаходячись в с. Киданівка, Богуславського р-ну, Київської області, шляхом обману та використання уразливого стану, під приводом виконання сільськогосподарських робіт та робіт по господарству за винагороду та належні умови проживання і харчування, завербував ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, жителя АДРЕСА_4 якого в подальшому на автомобілі марки «ВАЗ» д.н. НОМЕР_1 білого кольору перемістив до АДРЕСА_5. Перебуваючи в зазначеному населеному пункті і ввівши в оману потерпілого, при цьому не утворивши заздалегідь обіцяних належних умов праці та харчування, передбачених усною домовленістю, і не переслідуючи мету оплати коштів потерпілому за виконану роботу, а маючи на меті примусово змусити його до виконання робіт безоплатно, застосував до ОСОБА_10 психологічний тиск, який виразився в залякувані та погрозах застосування до останнього фізичного насильства. Здолавши опір з боку потерпілого, який не мав змоги повернутися додому за відсутності коштів, відразу обмежив його у вільному пересуванні по місцевості, шляхом постійного, пильного нагляду за ним для запобігання можливої втечі з місця проведення робіт, примусово змусив його протягом всього часу до 01.06.2012 р. безоплатно виконувати сільськогосподарські роботи та роботи по господарству у нього в домоволодінні.
Він же повторно, в середині травня 2012 р. близько 22 год. 00 хв. діючи умисно, з корисливих мотивів знаходячись на автодорозі біля с. Буки, Черкаської області шляхом обману під приводом підвезти додому ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_7, користуючись уразливим станом останньої, проти її волі перемістив на автомобілі марки «ВАЗ» д.н. НОМЕР_1 білого кольору до АДРЕСА_5, при цьому обмеживши її можливість вільно залишити вказаний автомобіль, після чого під приводом виконання сільськогосподарських робіт та робіт по господарству за винагороду та належні умови проживания і харчування, завербував ОСОБА_11, в результаті чого, перебуваючи в зазначеному населеному пункті і ввівши в оману потерпілу, при цьому не утворивши заздалегідь обіцяних належних умов праці та харчування, передбачених усною домовленістю, і не переслідуючи мету оплати коштів потерпілій за виконану роботу, а маючи на меті примусово змусити її до виконання робіт безоплатно, застосував до ОСОБА_11 психологічний тиск, який виразився в залякувані та погрозах застосування до останньої фізичного насильства, також в застосуванні насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я, яке виразилось в нанесенні тілесних ушкоджень потерпілій дерев'яною палицею та кулаками но різним частинам тіла ОСОБА_6 Здолавши опір з боку потерпілої, яка не мала змоги повернутися додому за відсутності коштів, відразу обмежив її у вільному пересуванні но місцевості, шляхом постійного, пильного нагляду за нею для запобігання можливої втечі з місця проведення робіт, примусово змусив її протягом п'яти днів безоплатно виконувати сільськогосподарські роботи та роботи по господарству у нього в домоволодінні. (вирок, друк. текст - т.2 а.с.242-243).
При повному визнанні ОСОБА_6 своєї вини, суд за ініціативи самого підсудного і за згодою прокурора (прот. с/з - т.2 а.с.240зв.) роз'яснив їм наслідки застосування положень ст.299 КПК України, після чого встановив і провів спрощену процедуру судового розгляду справи, пославшись у протоколі судового засідання на ст.299 КПК України в цілому, а у власному вироку - на застосування ним положень ч.3 ст. 299 КПК України (вирок - т.2 а.с.242 зв.).
В апеляції від 25.04.2013 року прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, не оспорюючи правильності встановлених судом фактичних обставин вчиненого ОСОБА_6 злочину, кваліфікації його дій та доведеність вини, вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає повному скасуванню через невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого злочину і його особі внаслідок м'якості. Вважає, що суд безпідставно призначив ОСОБА_6 покарання із випробуванням на підставі ст.75 КК України, не врахувавши в повній мірі, що скоєний ним злочин відноситься до категорії особливо тяжких. Просить постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_6 за ч.2 ст.149 КК України до 5 років позбавлення волі (т.2 а.с.247-247зв.).
Інші учасники процесу, включаючи засудженого ОСОБА_6 та його захисника, з вироком погодилися і в апеляційному порядку його не оскаржують. Письмових заперечень на апеляцію прокурора до суду не надходило; змін чи доповнень до апеляції - теж.
Кримінальна справа надійшла до апеляційного суду Черкаської області 16 травня 2013 року. Вперше призначений місцевим судом на 23.07.2013 року апеляційний розгляд не відбувся та п'ять разів переносився: спочатку у зв'язку із заявою захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_12 про службове відрядження за межі Черкас, хворобою судді-доповідача і тривалим перебуванням його на лікарняному, 10.09.2013 року - неможливістю сформувати по закінченні робочого дня повного складу колегії суддів у відсутність одного з них, 11.09.2013 року - неявкою в судове засідання засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_12, а потім у зв'язку із перебування судді - доповідача у справі з 16.09. - по 26.10.2013 року у черговій щорічній відпустці. Із запізненням і черговим зривом 12.11.2013 року судового засідання стороною захисту апеляційний розгляд відбувся тільки 26.11.2013 року у визначеному судом місці і часі, за участі як сторони обвинувачення, так і сторони захисту (у повному їх складі).
По справі було призначено і проведено часткове судове слідство в частині дослідження даних про особу ОСОБА_6; вівся протокол судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, яка апеляцію свого колеги підтримала частково та просила вирок суду скасувати та направити справу в суд першої інстанції, в якому, на її думку, під час нового судового розгляду слід більш детального дослідити дані про особу ОСОБА_6 та вирішити питання про його осудність; засудженого ОСОБА_6 разом із захисником, які в поясненнях і останньому слові засудженого погодилися із зміненою позицією прокурора та просили їх задовольнити; перевіривши відповідно до вимог ст.ст.365,348 КПК України матеріали даної справи та обговоривши доводи апеляції прокурора, колегія суддів вбачає підстави для її часткового задоволення і скасування вироку місцевого суду через наступне.
Відповідно до вимог ст.323 КПК України вирок суду повинен бути законним та обгрунтованим.
Цим вимогам закону вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_6 не відповідає.
Суд першої інстанції безпідставно спростив процедуру судового розгляду даної справи, порушивши при цьому гарантовані Законом права учасників процесу. Що не могло не позначитися в кінцевому на законності і обґрунтованості самого судового рішення по ній.
Так, як видно з матеріалів справи, судовий розгляд відбувся у відсутність в суді всіх трьох потерпілих - ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, в т.ч. в судовому засіданні 11.04.2013 році, яке завершилося винесенням вироку по справі.
Даних про те, що зазначені особи повідомлялися про місце і час розгляду справи в суді, будь-яких заяв від них з цього приводу - матеріали справи не містять.
Відсутність потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в судовому засіданні, в свою чергу, фактично унеможливило суд першої інстанції перевірити дійсність їх розписок (т.2 а.с.238,245,246) про відсутність претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_6, що мало значення для правильного вирішення питання про покарання винного. Належність складення розписок саме цими особами за вказаних обставин не може не викликати в колегії суддів обґрунтованих сумнівів з цього приводу. Точка зору потерпілих щодо засудження ОСОБА_6 та правильності обраного йому покарання залишилася також нез'ясованою.
У відсутність потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд не мав можливості з'ясувати думку останніх та отримати їхню згоду на спрощений розгляд справи в порядку ч.3 ст.299 КПК України, через що дійшов передчасного висновку про можливість розглядати справу саме в такому режимі судового розгляду.
Невідомо, чи знають ці троє потерпілих про результати судового розгляду справи ОСОБА_6 в суді взагалі: копії вироку суду від 11.04.2013 року на їх адресу не направлялися, про надходження апеляції прокурора на вирок вони не повідомлялися (т.2 а.с.248). Цим, можливо, викликано те, що будь-яких заяв чи скарг від них, в т.ч. апеляційних, на судове рішення про засудження ОСОБА_6 із застосуванням положень ст.ст.75,76 КК України до суду не надходило.
Вимоги ч.3 ст.299 КПК України були порушені судом також по відношенню до інших учасників процесу.
Так, як вбачається з даних протоколу судового засідання, після оголошення обвинувального висновку прокурором, суд, з'ясувавши ставлення підсудного ОСОБА_6 до нього, яке полягало у розумінні суті пред'явленого обвинувачення, повному визнанні вини і бажанні давати суду показання, перейшов до порядку дослідження доказів і зовсім забув при цьому про захисника підсудного - повноцінного учасника процесу - адвоката ОСОБА_12, не з'ясувавши думку останнього з даного питання взагалі (прот. с/з - т.2 а.с.240зв - 241). Між тим, гарантована реалізація підсудним своїх прав може відбуватися тільки за обов'язкової участі (залучення до цього) захисника.
Окрім того, суд першої інстанції фактично вдався до роз'яснення учасникам процесу змісту статті 299 КПК України, як це зазначено в протоколі судового засідання (т.2 а.с.240зв.), а не ч.3 ст.299 КПК України (що далеко не одне і теж). Що не дає змоги зараз перевірити, чи дійсно суд додержався вимог закону при вирішенні питання про можливість розгляду справи за правилами ч.3 ст.299 КПК України, тобто за процедурою спрощеного дослідження доказів, чи ні. Оскільки диспозиція ст.299 КПК України складається з п'яти частин, перші з яких стосуються загальних положень щодо порядку та обсягу дослідження доказі, а фактично судом в даному випадку були застосовані інші.
Разом з тим, як було встановлено в ході апеляційного розгляду справи з наданих стороною захисту в ході часткового судового слідства в апеляційному суді додаткових документів (довідка Звенигородської районної лікарні від 22.07.2013 року №195 та виписка із Акта огляду МСЕК серії 10 ААВ № 343479 від 29.10.2013 року про встановлення ІІІ-ої групи інвалідності) та пояснень самого засудженого ОСОБА_6, він на сьогоднішній день страждає на певне психічне захворювання, має розлади психіки та поведінки. Що ставить під сумнів можливість визнання останнього суб'єктом інкримінованого йому злочину та повноцінним учасником кримінального процесу і потребує ретельної перевірки судом першої інстанції, який не зміг у повній мірі з'ясувати всі дані про особу підсудного ОСОБА_6
Застосування до ОСОБА_6 положень ст.75 КК України судом у вироку належним чином не вмотивоване, положень ст.76 КК України не вмотивовано взагалі, а положень ст.77 КК України щодо обов'язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна - вмотивовано неправильно.
Застосовуючи до засудженого ОСОБА_6 положення ст.ст.75,76,77 КК України і випускаючи його на волю, місцевий суд взяв на себе певну відповідальність за належну процесуальну поведінку цієї особи. Проте, довіряючи ОСОБА_6, суд першої інстанції змісту цих норм закону і наслідків їх невиконання, передбачених ст.78 КК України, засудженому не роз'яснив (прот. с/з - т.2 а.с.241зв.) і відповідної розписки у ОСОБА_6 не відібрав; належним чином (спосіб) явкою до апеляційного суду області на розгляд апеляції прокурора щодо можливого погіршення його становища за обов'язкової участі останнього (ст.ст.ч.4 ст.354; ч.2 ст.358 КПК України) - не зобов'язав. Що в подальшому стало однією з причин неодноразових зривів та перенесень апеляційного розгляду даної справи через неявку засудженого ОСОБА_6 з невідомих для суду причин.
Усувати всі ці недоліки суд апеляційної інстанції сам не взмозі і не вправі. Вони є явними і не дають можливості дійти єдино правильного висновку щодо доведеності пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення та законності і обґрунтованості засудження цієї особи, правильності обраного йому покарання, що являється головною складовою апеляційного звернення прокурора до суду апеляційної інстанції.
Тому, не входячи зараз в обговорення питань про наявність в діях ОСОБА_6 складу розглядаємого злочину, доведеності вини, правильності кваліфікації, призначеного йому покарання та зміни запобіжного заходу судом першої інстанції і звільнення з-під варти із зали суду, тощо, колегія суддів за наявності підстав, передбачених ст.370 КПК України, вважає за необхідне такий вирок місцевого суду скасувати, як про це просить прокурор, а справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Під час повторного розгляду місцевому суду необхідно не тільки уникнути повторення недоліків в організації і веденні судового процесу, забезпечити права потерпілих, провести повне і всебічне з'ясування даних про особу підсудного ОСОБА_6 з точки зору наявності (чи відсутності) психічного захворювання чи розладів у нього, які б унеможливлювали притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, але й ретельно дослідити доводи апеляції прокурора про надмірну м'якість призначеного ОСОБА_6 покарання із застосуванням до нього положень ст.ст.75,76 КК України та прийняти законне та обґрунтоване рішення, тощо.
Тому, виходячи з наведеного і керуючись ст.ст. 365, 348, 366 ч.1, 370, 374 ч.2, 377 КПК України (в ред. 1960 року), колегія суддів,-
Апеляцію старшого прокурора Звенигородського міжрайонної прокуратури Дзененка О.В. - задовольнити частково.
Вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2013 року про засудження ОСОБА_6 - скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд в той же суд першої інстанції, але в іншому його складі.
Головуючий :
Судді :