Головуючий суду 1 інстанції - Архипенко А.В.
Доповідач - Ступіна Я.Ю.
Справа № 423/891/13-ц
Провадження № 22ц/782/4688/13
25 листопада 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого Ступіної Я. Ю.,
суддів: Коновалової В. А., Темнікової В. І.,
при секретарі Булгаковій М.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську апеляційну скаргу ДП "Сєвєродонецьке лісомисливське господарство" на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 22 серпня 2013 р. у цивільній справі за позовом ДП "Сєвєродонецьке лісомисливське господарство" до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,-
В травні 2013 р. позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на такі обставини. З 20.09.2011 р. відповідача прийнято на роботу на посаду майстра лісу Попаснянського лісництва, а з 18.01.2012 р. переведено на посаду лісничого того ж лісництва із укладенням з ним договору про повну матеріальну відповідальність. За результатами проведеної інвентаризації на 25.09.2012 р. не виявлено фактів недостачі товарно-матеріальних цінностей.
В зв'язку зі звільненням відповідача наказом № 163 від 11.04.2013 р. призначено перевірку, для проведення якої створено комісію, до складу якої включили відповідача, за результатами якої виявлено факт недостачі товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 5 802,78 грн., про що складено акт ревізії та інвентаризаційні описи, підписані відповідачем; з приводу недостачі відповідач в поясненнях не пояснив причин її виявлення.
22.04.2013 р. відповідача звільнено за згодою сторін. Оскільки відповідач відмовився від добровільного відшкодування суми недостачі, чим йому (позивачу) заподіяв шкоду, позивач просив суд стягнути з відповідача 5 802,78 грн. та суму судового збору.
В судовому засіданні позивач зменшив розмір позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача у відшкодування шкоди 4 321,38 грн. у зв'язку з частковим списанням суми недостачі.
Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 22.08.2013 р. у задоволенні позову відмовлено за необгрунованістю.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача Пройда А.О. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розглядові справи згідно ч.2 ст. 305 ЦПК України, оскільки про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відмовляючи в задоволені позову, суд виходив з того, що, оскільки позивачем не надано доказів щодо передачі відповідачу товарно-матеріальних цінностей при укладанні між сторонами договору про повну матеріальну відповідальність, то відсутні підстави для його задоволення.
Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, з 20.09.2011 р. відповідач працював у позивача майстром лісу Попаснянського лісництва, а з 18.01.2012 р. - на посаді лісничого того ж лісництва із укладенням з ним договору про повну матеріальну відповідальність.
22.04.2013 р. відповідача звільнено з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін наказом № 69-к від 22.04.2013 р.
Наказом позивача № 181 від 22.04.2013 р. створено комісію з передачі товарно-матеріальних цінностей Попаснянського лісництва у зв'язку зі звільненням відповідача та з метою належного обліку та зберігання товарно-матеріальних цінностей.
Згідно інвентаризаційного опису від 22.04.2013 р. (рахунок 20.22), за яким відповідач як лісничий здав, а ОСОБА_3 прийняв від нього товарно-матеріальні цінності на підставі наказу позивача № 181 від 22.04.2013 р., встановлено недостачу: дизпаливо (код 6808) - 282 л. за ціною 4,099 грн. на суму 1 155,79 грн. та дизпаливо (код 7121 - (бюджет) 1171) - 510 л. за ціною 6,207 на суму 3 165,59 грн.
Підстави, умови, порядок, межі і розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації встановлені Главою ІХ КЗпП України.
Відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Відповідно статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року N 447/24 (далі - Перелік).
Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29 грудня 1992 року N 14 роз'яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 1351 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Відмовляючи в позові суд на порушення наведених норм права не перевірив, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність.
Оскільки ні посада лісничого, ні роботи, які виконував відповідач як лісничий, не внесені до зазначеного вище Переліку, то укладання позивачем з відповідачем, як з лісничим, договору про повну матеріальну відповідальність, юридичної сили не має, а тому не може бути підставою для матеріальної відповідальності відповідача у повному обсязі на підставі п.1 ч.1 ст. 134 КЗпП.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.
Відмовляючи в позові суд правильно виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо передачі відповідачу товарно-матеріальних цінностей - дизпалива.
Доводи апелянта про те, що суд не взяв до уваги на підтвердження факту отримання відповідачем дизпалива як докази написані власноруч заяви відповідача на видачу йому дизпалива і накладну-вимогу на його видачу, є необґрунтованими, оскільки такі докази суду не надавилися; в матеріалах справи такі докази відсутні і до апеляційної скарги не додавалися.
Посилання апелянта як на доказ на письмові пояснення відповідача від 17.04.2013 р. щодо неможливості пояснити причину недостачі дизпалива є необґрунтованими, оскільки на підставі ч.2 ст. 59 ЦПК цей документ не є допустимим доказом на підтвердження факту отримання відповідачем дизпалива за разовими документами.
Крім того, позивачем не доведено сам факт недостачі дизпалива.
Згідно п.3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України наказом N 69 від 11.08.94 (далі - Інструкція № 69) проведення інвентаризації є обов'язковим: в) при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому-передачі справ); г) при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів).
Згідно п.11.1 Інструкції № 69 для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах, розпорядчим документом їх керівника створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівника структурних підрозділів, головного бухгалтера, які очолюються керівником підприємства або його заступником.
Згідно п.11.3 Інструкції № 69 постійно діючі інвентаризаційні комісії розглядають письмові пояснення осіб, які допустили нестачу чи псування цінностей або інші порушення, і свої пропозиції щодо регулювання виявлених нестач та втрат від псування цінностей, заліку внаслідок пересортиці відображають у протоколі. В протоколі мають бути наведені відомості про причини і про осіб, винних у нестачах, втратах і лишках та про вжиті до них заходи.
Згідно п.п.11.3, 11.8, 11.12 в,г, 12 Інструкції № 69 при інвентаризації складаються: інвентаризаційні описи, протокол інвентаризаційної комісії, який повинен бути у 5-денний термін розглянутий і затверджений керівником підприємства; затверджені результати інвентаризації відображаються в бухгалтерському обліку підприємства в тому місяці, в якому закінчена інвентаризація, але не пізніше грудня місяця звітного року; у примітках до фінансової звітності наводяться відомості про результати проведених у звітному році інвентаризацій за формою, що наведена у додатку N 3.
Згідно вимог Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ з додатками, затвердженої спільним наказом Міністерства фінансів України та Головного управління ДКУ N 90 від 30.10.98 (далі - Інструкція № 90), при інвентаризації складаються: інвентаризаційний опис, порівняльна відомість результатів інвентаризації, протокол інвентаризаційної комісії.
Наказом позивача № 163 від 11.04.2013 р. на підставі листа СБУ щодо проведення перевірки фактів створено комісію для проведення перевірки та контрольних ревізій майстерських дільниць та згідно якого необхідно до 22.04.2013 р. надати на затвердження директору акт ревізії.
Проте акт ревізії за результатами такої перевірки не складався, а відповідно суду не надавався.
Наказом позивача № 181 від 22.04.2013 р. створено комісію з передачі товарно-матеріальних цінностей Попаснянського лісництва та згідно якого старшому майстру лісу Бобровського лісництва ОСОБА_3 прийняти в підзвіт від лісничого Попаснянського лісництва ОСОБА_2 товарно-матеріальні цінності згідно акту ревізії від 22.04.2013 р.
Як зазначено вище акт ревізії від 22.04.2013 р. не складався.
Згідно п.1.17 Інструкції № 90 особи, відповідальні за збереження матеріальних цінностей, до початку інвентаризації дають розписку про те, що всі прибуткові та видаткові документи на товарно-матеріальні цінності здані в бухгалтерію, всі товарно-матеріальні цінності, що надійшли на зберігання, оприбутковані, а ті, що вибули - списані.
Суду надано інвентаризаційний опис від 22.04.2013 р. за рахунком 20.22, за яким відповідач як лісничий здав, а ОСОБА_3 прийняв від нього товарно-матеріальні цінності на підставі наказу позивача № 181 від 22.04.2013 р. та в якому зазначено про недостачу дизпалива.
Цей доказ суд оцінює як доказ здачі відповідачем товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з його звільненням, а не як доказ факту встановлення недостачі в результаті інвентаризації, оскільки цей опис не оформлений належним чином згідно вимог п.1.17 Інструкції № 90: в ньому відсутня розписка відповідача як особи, відповідальної за збереження матеріальних цінностей, до початку інвентаризації про те, що всі прибуткові та видаткові документи на товарно-матеріальні цінності здані в бухгалтерію, всі товарно-матеріальні цінності, що надійшли на зберігання, оприбутковані, а ті, що вибули - списані. Тому інвентаризаційний опис від 01.11.2012 р., сформований 06.11.2012 р., про зняття фактичних залишків станом на 31.10.2012 р., згідно якого недостачі не виявлено, не є допустимим доказом того, що саме за цим документом відповідач отримав від позивача дизпаливо.
Крім того, наказ про проведення інвентаризації позивачем не видавався, відповідні документи за наслідками інвентаризації не складалися.
Тобто, позивачем не надано суду згідно ч.2 ст. 59 ЦПК допустимих доказів на підтвердження факту встановлення 22.04.2013 р. недостачі дизпалива.
Таким чином у суду відсутні підстави для задоволення позову.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити з інших підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст. 134 ч.1 п.2 КЗпП України, Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, Інструкцією з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ, ст.ст. 303, 307, 309, 316, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ДП "Сєвєродонецьке лісомисливське господарство" задовольнити частково.
Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 22 серпня 2013 року скасувати.
В задоволені позову ДП "Сєвєродонецьке лісомисливське господарство" до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди відмовити за необгрунтованістю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: