Ухвала
іменем україни
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Григор'євої І.В.,
суддів: Британчука В.В., Єленіної Ж.М.,
за участю прокурора Голюги В.В.,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Доманівського районного суду від 19 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 24 січня 2013 року.
Вказаним вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, раніше судимого: 17 листопада 2011 року Доманівським районним судом Миколаївської області за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від його відбуванням з випробуванням із встановленням іспитового строк тривалістю два роки,
засуджено за: ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки; ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_1 за сукупністю злочинів визначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за вказаним вироком та вироком Доманівського районного суду від 17 листопада 2011 року визначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки два місяці.
Відповідно до ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Доманівського районного суду від 17 листопада 2011 року та визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк три роки чотири місяці.
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянина України, неодноразово судимого,
останнього разу: 7 лютого 2008 року Доманівським районним судом за ч. 3 ст. 185 КК, на підставі ст. 71 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки десять місяців, звільненого за відбуттям покарання,
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2 - 4 ст. 76 КК.
Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК 1960 року.
За обставин, викладених у вироку ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у ніч з 19 на 20 та 23 на 24 травня 2011 року, а також у ніч на 14 червня 2011 року проник до домоволодіння ОСОБА_3 звідки з приміщення сараю та гаражу викрав майно останнього на загальну суму 1 340 грн.
Крім того, в ніч з 4 на 5 травня 2012 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 біля будинку ОСОБА_4 у с. Новолікарське Доманівського району викопали металеву трубу, вивезли її з села та розпорядились викраденим на власний розсуд. У подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засипали утворений на місці виритої водовідної труби рів, чим усунули негативні наслідки від її крадіжки.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 24 січня 2013 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вирок щодо ОСОБА_2 в апеляційному порядку не переглядався та у касаційному - не оскаржується.
У касаційній скарзі, за її змістом, засуджений ОСОБА_1, посилаючись на надмірну суворість призначеного йому покарання, порушує питання про зміну судових рішень. Вважає, що судами повною мірою не враховано всіх пом'якшуючих покарання обставин. Тому просить пом'якшити захід примусу, обравши його не пов'язаним із ізоляцією від суспільства.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та зміни судових рішень через неправильне застосування ч. 4 ст. 70 КК, яку слід виключити та знизити остаточне покарання до трьох років трьох місяців позбавлення волі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у інкримінованих йому злочинах, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за
ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі засудженим не оспорюються.
Проте, переглядаючи справу в обсязі, передбаченому ст. 395 КПК 1960 року, колегія суддів вважає необхідним вказати наступне.
Згідно зі ст. 323 КПК 1960 року вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Відповідно до вимог ст. 334 КПК 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину та його наслідків.
За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні визнали свою винуватість у вчиненні інкримінованих злочинів і не оспорювали встановлені органами досудового слідства фактичні обставини. У зв'язку з цим суд вирішив досліджувати докази у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК 1960 року.
Разом із тим суд, вирішуючи справу, всупереч вимогам кримінально-процесуального закону належно не з'ясував обставин, які мають значення для правильної юридичної оцінки дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2
З об'єктивної сторони кримінально каране діяння, передбачене ст. 185 КК відноситься до злочинів з матеріальним складом. Тому обов'язковою ознакою є позитивна матеріальна шкода, спричинена власнику викраденого майна, яка визначається його вартістю, а також причинний зв'язок між цією шкодою і таємним викраденням.
Однак під час судового слідства судом не досліджено та не встановлено вартості викраденого майна і розміру завданої потерпілому ОСОБА_4 шкоди по епізоду крадіжки в ніч на 5 травня 2012 року. Натомість, у вироку вказано про усунення засудженими негативних наслідків від цього діяння.
Допущені порушення кримінально-процесуального закону, в силу ст. 370 КПК 1960 року, є істотними і перешкоджають суду касаційної інстанції дійти однозначного висновку про правильність застосування кримінального закону.
Крім того, суд призначив ОСОБА_1 покарання за злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК, вчинений до постановлення вироку від 17 листопада 2011 року та злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК, вчинений після його постановлення. Проте, залишивши поза увагою законодавчі тлумачення й роз'яснення, суд при призначенні покарання за сукупністю злочинів та вироків вимог статей 70, 71 КК не дотримав.
Апеляційний суд на вказані порушення не зважив. Тому вирок та ухвала щодо ОСОБА_1 в силу пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд. Оскільки обвинувачення ОСОБА_1 пов'язане з обвинуваченням ОСОБА_2, постановлений щодо останнього вирок, також підлягає скасуванню в порядку ст. 395 КПК 1960 року.
В ході нового судового розгляду суду необхідно врахувати викладене, розглянути кримінальну справу з дотриманням положень глав 24-28 КПК 1960 року, перевірити інші доводи касаційної скарги засудженого та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15, розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Доманівського районного суду від 19 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 і, в порядку ст. 395 КПК 1960 року щодо ОСОБА_2, та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 24 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.
Судді:
І.В. Григор'єва В.В. Британчук Ж.М. Єленіна