а
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
24 грудня 2008 р. Справа № 2-а-12149/08
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Сауляка Юрія Васильовича,
При секретарі судового засідання: Кащук С.В.
За участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1,
відповідача : ОСОБА_2
розглянувши матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону Повітряних Сил Збройних Сил України
про: визнання дій неправомірними та стягнення компенсації за продовольче забезпечення в розмірі 44143,99 грн. за період з 25.05.2001р. по 29.05.2006р.
до Вінницького окружного адміністративного суду подано позов ОСОБА_1 про визнання незаконним дій відповідача щодо відмови у виплаті грошової компенсації за продовольче забезпечення та стягнення вказаної грошової компенсації в сумі 44143,99 грн. за період з 25.05.2001 року по 29.05.2006 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 25.05.2001 року проходив військову службу на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 Військово-медичного центру ВПС Збройних Сил України, з 10.10.2003 року по 29.05.2006 року - на посаді ІНФОРМАЦІЯ_2 Військово-медичного центру Повітряних Сил Збройних Сил України, де і знаходився на фінансовому і продовольчому забезпеченні. ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за п. 63 п/п “А”(після закінчення строку контракту) наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 29.05.2006 року та направлений на військовий облік до Вінницького ОМВК. При звільненні зі служби позивач не отримав продовольче забезпечення або компенсацію його вартості. При цьому посилається на положення ст. 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”, Конституції України та Закон України “Про збройні сили України”, згідно з якими позивач має право одержати продовольче забезпечення або за бажанням грошову компенсацію. На свої неодноразові звернення щодо виплати йому грошової компенсації за продовольче забезпечення отримував відмову у свого керівництва. У зв'язку з цим вважає такі дії відповідача протиправними та просить відшкодувати йому грошову компенсацію за продовольче забезпечення в сумі 44143,99 гривень.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив його позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнав, надав письмові заперечення на позов та пояснив, що Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”дія Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”в частині виплати грошової компенсації замість речового майна з 11 березня 2000 року зупинена, а тому підстав для задоволення позову немає. Крім того, наполягав на відмові позивачеві в позові у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Судом у справі встановлено наступне.
Відповідно до послужного списку прапорщика ОСОБА_1 позивач проходив військову службу за контрактом з 10.10.2001 року по 01.10.2003 року у військовому званні “прапорщик”, а відповідно до наказу Командувача ПС ЗС України від 29.05.2006 року позивач був звільнений у запас за п. 63 п/п “А”(після закінчення строку контракту) (а.с.3).
Згідно із довідкою, виданою Військово-медичним центром Повітряних Сил Збройних Сил України від 21.02.2007 року №32 у відповідача перед ОСОБА_1 по продовольчому забезпеченні до 10 березня 2000 року заборгованості немає. Крім того, у цій довідці зазначено, що норма №7, встановлена Постановою КМУ №316 від 12.03.1996 року, призупинена Законом України “Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів”№14-59-111 від 17.02.2000 року, а Постановою КМУ №426 від 29.03.2002 року скасована, тому продовольчий пайок, чи грошову компенсацію з 25.05.2001 року по 29.05.2006 року включно позивач не отримував.
Таким чином, як вбачається з матеріалів адміністративної справи, що і встановлено під час судового засідання, у Військово-медичного центру Повітряних Сил Збройних Сил України перед ОСОБА_1 заборгованості по виплаті продовольчого забезпечення до березня 2000 року не має, що стосується виплати цієї компенсації після 2000 року, то як встановлено з вищезазначеної довідки, продовольчий пайок чи грошову компенсацію позивач з 2001 року по час звільнення не отримував. Разом із тим, з розрахунку позивача вбачається, що заборгованість по продовольчому пайку становить 44143,99 грн., вона виплачена відповідачем не була.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Види забезпечення військовослужбовців встановлені у Законі України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Статтею 9 цього Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.
Відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону (в редакції з останніми змінами внесеними згідно із Законом №1082-ХІV від 21.09.1999, ВВР, №48, ст. 410) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Дію частини другої статті 9 призупинено в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них на підставі Закону України № 1459-ІІІ від 17.02.2000 року “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”.
Згідно з частиною 3 зазначеного Закону останній набирає чинності з дня його опублікування і на час розгляду справи у Вінницькому окружному адміністративному суді є чинним.
Однак, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний статус і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”передбачено, що військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забезпечення, а також грошове майно та продовольчі пайки, або за бажанням військовослужбовця грошову компенсація замість них.
Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнту індексації грошових доходів.
Згідно п. 1 ст. 27 Постанови КМУ від 28.10.2004 року “Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час” військовослужбовці, звільнені в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами та день підписання наказу про звільнення.
Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку про те, що їхня дія в частині призупинення права на отримання грошової компенсації за речове майно, а відтак і продовольче забезпечення, стосується виключно військовослужбовці, які проходять військову службу, і не поширюється на звільнених з цієї служби осіб.
Крім того, на думку суду, не виплата грошової компенсації замість продовольчого забезпечення позивачу у зв'язку із прийняттям Закону України № 1459-ІІІ від 17.02.2000 року “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”, суперечить нормам діючої Конституції, відповідно до вимог ч. 3 ст.22 якої, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Наведене повністю відповідає судовій практиці Верховного суду України, у тому рахунку висновкам, що викладені у ч.2 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 01.11.1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, відповідно до яких: “оскільки Конституція України, як визначено у її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суду при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй”, а також у постанові Верховного суду України від 20.02.2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення
З урахуванням наведеного, суд вважає, що Закон України № 1459-ІІІ від 17.02.2000 року “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”суперечить основному закону України -Конституції України, суттєво звужуючи зміст та обсяг існуючих прав позивача.
Що стосується пропущення позивачем річного строку звернення до суду з адміністративним позовом, то суд виходить з наступних підстав.
Частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Суд вважає за доцільне поновити позивачеві строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки після свого звільнення у 2006 році він не знав про те, що Законом України № 1459-ІІІ від 17.02.2000 року “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”було призупинено виплату грошової компенсації за продовольче забезпечення. І лише 21.02.2007 року відповідно до довідки Військово-медичного центру Повітряних Сил ЗС України від 21.02.2007 №32 ОСОБА_1 стало відомо про те, що грошова компенсація за продовольче забезпечення, яка мала бути виплачена йому, була призупинена положеннями вищезазначеного Закону. В результаті чого, позивач 12.02.2008 року, у річний строк, як свідчать матеріали адміністративної справи, звернувся з позовом до Ленінського районного суду м. Вінниці, а потім 23.10.2008 року і до Вінницького окружного адміністративного суду. Таким чином, на думку суду вищезазначена причина є поважною, а тому строк звернення до суду з адміністративним позовом підлягає поновленню.
Тому суд переконаний що, грошова компенсація замість продовольчого забезпечення ОСОБА_1 за період його служби з 25.05.2001 року по 29.05.2006 року підлягає виплаті.
Що стосується заявленої позивачем суми відшкодування грошової компенсації, то визначення її розміру відноситься безпосередньо до компетенції відповідача у справі, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності його дій.
На підставі всього вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
1. Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з адміністративним позовом.
2. Позов задовольнити частково.
3. Зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону Повітряних Сил Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за продовольче забезпечення за період проходження служби з 25.05.2001 року по 29.05.2006 року.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 26.12.08
Суддя Сауляк Юрій Васильович