20 листопада 2013 року Справа № 5010/2409/2011-Б-23/86
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М. - головуючого,
Коваленка В.М. (доповідач у справі),
Короткевича О.Є.,
розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "МЕГАБАНК", м. Харків (м. Львів)
на постанову та постановувід 12.08.2013 р. Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2013 р. господарського суду Івано-Франківської області
у справі№ 5010/2409/2011-Б-23/86 господарського суду Івано-Франківської області
за заявоюУправління пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську
до приватного підприємства фірма "Спіка", м. Івано-Франківськ
провизнання банкрутом
ліквідаторарбітражний керуючий Хлібейчук І.М.
голова комітету кредиторівтовариство з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест", м. Івано-Франківськ
в судовому засіданні взяли участь представники:
ПАТ "МЕГАБАНК"Кульбій-Кухар Ю.В., довір.,
ПАТ "Укрсоцбанк"Награбовський О.В., довір.,
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2011 року порушено провадження у справі № 5010/2409/2011-Б-23/86 про визнання банкрутом приватного підприємства фірма "Спіка" (далі - Боржник, Підприємство) за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (далі - Кредитор, Фонд) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін - далі - Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2013 року (суддя - О.В. Рочняк) Підприємство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Хлібейчука І.М., якого зобов'язано здійснити дії у процедурі ліквідації Боржника відповідно до вимог Закону про банкрутство.
Не погодившись із вказаною постановою суду, публічне акціонерне товариство "Мегабанк" (далі-Банк) звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2013 року.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 року (головуючий суддя - Мирутенко О.Л., судді: Кравчук Н.М., Гнатюк Г.М.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2013 року - без змін.
Не погоджуючись з цими судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Мегабанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як постанову господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2013 року, так і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 року.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 16, 22 Закон про банкрутство, ст. 110 Цивільного кодексу України, а також норм процесуального права.
Заслухавши пояснення представників скаржника та кредитора - ПАТ "Укрсоцбанк", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суди попередніх інстанцій в ході розгляду справи та ухвалення рішення про визнання Підприємства банкрутом, встановили, що комітетом кредиторів було прийнято рішення щодо необхідності звернення до суду із клопотанням про визнання Підприємства банкрутом, відкриття відносно нього процедури ліквідації, призначення ліквідатора. Також, суди встановили, що під час процедури розпорядження майном Боржника заяв від інвесторів та санаторів не надходило, а аналіз наявних активів, дебіторської заборгованості та фінансового стану Підприємства свідчить про неможливість задоволення визнаних кредиторських вимог не інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури. Апеляційним судом вказані висновки були підтримані в повному обсязі.
Заперечуючи такі висновки судів, заявник касаційної скарги зазначає, що був порушений порядок створення комітету кредиторів, оскільки він був сформований в січні 2013 року, коли оскаржувалась ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів, а постанова про залишення цієї ухвали без змін була винесена лише в травні цього року, у зв'язку із чим і рішення такого комітету про визнання Боржника банкрутом є неправомірним.
Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із запереченнями скаржника, оскільки вони викладені без врахування всіх встановлених судами обставин справи та з невірним тлумаченням норм законодавства.
Так, порядок та підстави визнання боржника банкрутом визначені, зокрема, нормами ст. 22 Закону про банкрутство.
Відповідно до ч. 1 вказаної статті у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
Такими випадками є, зокрема:
закінчення процедури розпорядження майном за відсутності клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації або пропозиції про укладення мирової угоди;
подання клопотання комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (ч. 8 ст. 16 Закону про банкрутство) тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами в оскаржуваних постановах, рішення про звернення до господарського суду із клопотанням про визнання Підприємства банкрутом було прийнято обраним 03.01.2013 року загальним зборами кредиторів, у відповідності до норм ст. 16 Закону про банкрутство, комітетом кредиторів Боржника на засіданні зборів комітету від 03.01.2013 року за результатами розгляду звіту розпорядника майна Боржника, а відповідне клопотання подано до господарського суду (т. 6 а.с. 2, 30-42).
Крім викладеного, суд касаційної інстанції зазначає, що лише рішення комітету кредиторів про звернення до суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом не є достатньою умовою та підставою для визнання такого боржника банкрутом. За наявності вказаного клопотання комітету кредиторів, господарський суд самостійно має перевірити ознаки, за яких боржника може бути визнано банкрутом. Саме про це зазначив і скаржник в своїй скарзі.
Так, норми ст. 1 Закону про банкрутство визначає категорію "банкрутство", як визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Таким чином ознаки, що складають категорію "банкрутство", відносно боржника встановлюються господарським судом за результатами розгляду справи та на підставі відповідних доказів в їх сукупності, а не лише на підставі клопотання комітету кредиторів.
Так, у справі були надані звіт розпорядника майна та фінансовий звіт Підприємства (т. 6 а.с. 43-49), яким судами надана правова оцінка, місцевим судом в постанові проаналізовані та надана правова оцінка господарській та виробничій діяльності Підприємства, наявним активам, дебіторській заборгованості, враховані висновки та показники, наведені в звіті розпорядника майна та в фінансовому звіті, а також додані докази на підтвердження викладених в звітах обставин, в результаті чого судами встановлено, що:
- заяв від санаторів та інвесторів у даній справі не поступало;
- відповідно, інших пропозицій стосовно подальшої процедури та руху справи не надійшло;
- а виявлених активів та розміру дебіторської заборгованості недостатньо для задоволення визнаних вимог кредиторів.
Отже, суди попередніх інстанцій, проаналізувавши стан фінансово-господарської діяльності Боржника, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання Боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури.
Також, суд касаційної інстанції враховує, що комітет кредиторів ще в січні прийняв рішення щодо банкрутства Товариства, однак вирішення цього питання відкладалось судом до вирішення апеляційним судом питання стосовно судового рішення, яким був затверджений реєстр вимог кредиторів (т. 5 а.с. 183-186, т. 6 а.с. 1, 5, 10, 15, 20, 30). Постановою ж апеляційного суду від 15.05.2013 року ухвала місцевого суду від 24.12.2012 року - про затвердження реєстру вимог кредиторів, була залишена без змін (т. 5 а.с. 183-186).
За таких обставин справи, касаційні вимоги публічного акціонерного товариства "МЕГАБАНК" щодо неправомірності визнання Підприємства банкрутом із настанням відповідних правових наслідків для Боржника не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувані постанови цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 16, 22, 23, 26, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін) та ст.ст. 41, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "МЕГАБАНК" залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 р. та постанову господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2013 р. у справі № 5010/2409/2011-Б-23/86 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
О.Є. Короткевич
Постанова виготовлена та підписана 21.11.2013 року.