18 листопада 2013 року Справа № 901/1949/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Алєєвої І.В.
Євсікова О.О.
за участю представників:
Прокурора: Яговдіка С.М., посв. № 000730 від 09.08.2012 року;
Позивача -1: Матвіюка М.А., дов. № 220/321/д від 08.07.2013 року;
Позивача -2: не з'явився;
Відповідача: Попова Є.В., дов. № 28 від 10.07.2013 року;
Третьої особи: не з'явився;
розглянувши касаційну скаргу заступника Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 року
у справі № 901/1949/13 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом заступника Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України в інтересах держави в особі - 1) Міністерства оборони України
2) Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району
до товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінвест"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак"
про дострокове розірвання договору оренди, додаткового договору, зобов'язання повернути орендоване майно та визнання права власності на невід'ємні поліпшення
У червні 2013 року заступник Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України, виступаючи в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінвест", просив достроково розірвати договір № 2/19 від 20.04.2006 року та додатковий договір № 2/19/1 від 01.09.2011 року; зобов'язати відповідача звільнити та повернути за актом прийому-передачі Феодосійській квартирно-експлуатаційній частині району орендоване майно - нежитлове приміщення медичного пункту № 2 площею 122 кв. м. у будівлі № 103 військового містечка № 1, розташоване за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 1; визнати право власності на здійснені товариством з обмеженою відповідальністю "Трансінвест" невід'ємні поліпшення вказаного орендованого майна (т. 1, а.с. 3-8).
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач використовує об'єкт оренди всупереч умовам договору.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Центр медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" (т. 1, а.с. 1-2).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2013 року (суддя Соколова І.О.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 року (головуючий Проценко О.І., судді Заплава Л.М., Антонова І.В.) (т. 2, а.с. 27-36) у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 112-120).
Оскаржені судові акти мотивовано недоведеністю позовних вимог.
Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, заступник Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив оскаржені судові акти скасувати в частині відмови у позові про розірвання додаткового договору № 2/19/1 від 01.09.2011 року; зобов'язання відповідача звільнити та повернути за актом прийому-передачі Феодосійській квартирно-експлуатаційній частині району орендоване майно - нежитлове приміщення медичного пункту № 2 площею 122 кв. м. у будівлі № 103 військового містечка № 1, розташоване за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 1; визнання права власності на здійснені товариством з обмеженою відповідальністю "Трансінвест" невід'ємні поліпшення вказаного орендованого майна та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (т. 2, а.с. 43-46).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.10.2013 року касаційну скаргу Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.11.2013 року (т. 2, а.с. 41-42).
Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/913 від 13.11.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.
У судове засідання 18.11.2013 року представники позивача - Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району, третьої особи - Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" не з'явились, причин неявки суду не повідомили.
Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача - Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району, третьої особи - центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак".
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників позивача - Міністерства оборони України, відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінвест", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.04.2006 року між Центром санаторного лікування Повітряних Сил Збройних Сил України, правонаступником якого є Центр медичної реабілітації, санаторного лікування та соціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" та товариством з обмеженою відповідальністю "Трансінвест" було укладено договір оренди нерухомого військового майна № 2/19, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення медичного пункту № 2, інвентарний № 103 площею 122 кв. м. військового містечка № 1, розташованого за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 1, вартість якого визначена за експертною оцінкою та станом на листопад 2005 року складала 156 120,96 грн. (т. 1, а.с. 14-17).
Пунктом 1.3 договору № 2/19 передбачено, що майно передається орендарю для використання під підприємницьку діяльність у сфері охорони здоров'я та кафе.
Відповідно до п. п. 10.1 договору № 2/19 строк його дії передбачено до 19.04.2007 року.
На виконання умов вказаного договору 20.04.2006 року між сторонами був підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна (т. 1, а.с. 20).
Як встановлено судами, зазначений договір був погоджений керівниками Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району та Квартирно-експлуатаційного управління командування Повітряних Сил Збройних Сил України.
01.09.2011 року між Феодосійською квартирно-експлуатаційною частиною району та товариством з обмеженою відповідальністю "Трансінвест" було укладено додатковий договір № 2/19/1, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлове приміщення медичного пункту № 2 площею 122 кв. м. в будівлі № 103 військового містечка № 1, що знаходиться на балансі Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району та розташоване за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 1, вартість якого станом на 01.09.2010 року складала 481 913,42 грн. (т. 1, а.с. 35-39).
У вступній частині вказаного додаткового договору зазначено, що сторони домовились викласти умови договору у новій редакції у зв'язку з набуттям Феодосійською квартирно-експлуатаційною частиною району права виступати орендодавцем нерухомого військового майна як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах України, а також з метою приведення умов договору у відповідність до типового договору оренди, впровадженого в Міністерстві оборони України та з метою продовження терміну дії договору.
Згідно п. 1.3 додаткового договору нежитлове приміщення площею 49,7 кв. м. передається орендарю під підприємницьку діяльність у сфері здоров'я, а нежитлове приміщення площею 72,3 кв. м. під кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи.
Згідно п. 4.4 додаткового договору для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар подає заяву і матеріали згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 03 жовтня 2006 року № 1523.
Розділом 5 додаткового договору встановлені обов'язки орендаря, зокрема, використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору (п. 5.1); забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними та екологічними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки ( п. 5.4).
Відповідно до п. 5.7 додаткового договору орендар зобов'язується своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна.
Пунктом 6.3 додаткового договору передбачено право орендаря за письмовою згодою орендодавця, наданою з дозволу Міністра оборони України або уповноваженої ним особи за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.
Згідно п. 10.1 додаткового договору строк його дії визначено до 31.08.2014 року.
Відповідно до п. 10.8 додаткового договору у разі припинення або розірвання договору, поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди є власністю орендаря, а невід'ємне поліпшення - власністю орендодавця. Вартість проведених орендарем за дозволом орендодавця невід'ємних поліпшень орендованого майна орендодавцем не компенсується і є державною власністю.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 18.04.2013 року комісією Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району було проведено перевірку дотримання орендарем умов та обов'язків договорів оренди, за наслідками якої було складено акт візуального обстеження орендованого військового майна, яким встановлено, що орендарем здійснюється капітальний ремонт орендованого майна без отримання відповідного дозволу (т. 1, а.с. 49).
Зі змістом вказаного акту було ознайомлено представника орендаря, який зробив письмові заперечення щодо висновку комісії, яка відмітила факт грубого порушення орендарем його обов'язків.
16.05.2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим було складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, у якому зазначено, що проведення будівельних робіт на об'єкті нерухомого майна - медичному пункті в/ч А 1883, м. Судак, вул. Набережна здійснюється без відповідних документів (т. 1, а.с 51).
16.05.2013 року Судацьким міським відділом Головного управління Держтехногенбезпеки в Автономній Республіці Крим було проведено позапланову перевірку додержання вимог законодавства у сфері пожежної технологічної безпеки у кафе "Бістро" за адресою м. Судак, вул. Набережна та складено акт № 56, у якому встановлено факти порушення пожежної безпеки, а саме, положення НАПБА. 01.001-2004 (т. 1, а.с. 53-59).
Відповідно до п. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Згідно п. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Пунктами 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до п. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно п. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Підпунктом 1 п. 2 ст. 26 Закону України від 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до п. 3 ст. 26 Закону України від 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Як зазначалось вище, суди попередніх інстанцій встановили, що договір оренди військового нерухомого майна № 2/19 від 20.04.2006 року був укладений на період до 19.04.2007 року.
Пунктом 10.6 зазначеного договору передбачено, що у разі відсутності заяви орендаря про припинення чи укладення договору оренди на новий строк протягом місяця до закінчення строку оренди дія договору оренди припиняється після закінчення строку, на який його було укладено.
Враховуючи відсутність заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінвест" щодо припинення чи укладення зазначеного договору оренди на новий строк, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з 19.04.2007 року дію договору оренди нерухомого військового майна № 2/19 від 20.04.2006 року було припинено у зв'язку з закінченням терміну, на який його було укладено.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про відмову у позові в частині розірвання договору № 2/19 від 20.04.2006 року.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що додатковий договір № 2/19/1 від 01.09.2011 року, за яким сторони наново виклали умови договору є не зміною умов попереднього договору оренди № 2/19 від 20.04.2006 року, а окремим самостійним договором оренди нерухомого військового майна, який має інші від припиненого договору оренди умови.
Текст додаткового договору № 2/19/1 від 01.09.2011 року містить усі істотні умови договору оренди, притаманні для договорів оренди державного військового майна, передбачених ч. 1 ст. 10 Закону України від 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".
Як було зазначено вище, правовою підставою для задоволення позовних вимог прокурор обрав ст. ст. 526, 773, 778 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Згідно п. 1, 2 ст. 776 Цивільного кодексу України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.
Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.
Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 181 Закону Українивід 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" поточний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендарем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.
Капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.
Як зазначалось вище, п. 5.7 додаткового договору передбачено обов'язок орендаря своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна, а п. 6.3 додаткового договору - право орендаря за письмовою згодою орендодавця здійснювати саме реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.
Здійснивши аналіз вищевикладених правових норм та додаткового договору, суди дійшли висновку, що ні договором, ні чинним законодавством не передбачена необхідність отримання орендарем дозволу орендодавця на здійснення капітального та інших видів ремонту об'єкту оренди, а доказів, які б свідчили про наявність здійснених відповідачем реконструкції невід'ємних поліпшень орендованого майна, суду не надано.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно акту інвентаризації об'єкту оренди він був збудований у 1963 році та у більшій частині передавався у незадовільному стані, який потребував проведення капітального ремонту.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що п. 5.1 додаткового договору встановлено обов'язок орендаря використовувати орендоване майно відповідно до його призначення, а п. 6.1 додаткового договору передбачено право орендаря використовувати орендоване майно відповідно до умов цього договору.
Місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку, що для досягнення мети додаткового договору та можливості використання орендованого майна за призначенням, встановленим п. 1.3 додаткового договору орендар був змушений до проведення певного комплексу робіт для усунення перешкод у користуванні об'єктом оренди.
Як вказувалось вище, п. 6.3 додаткового договору передбачено саме право орендаря здійснювати невід'ємні поліпшення за узгодженням з орендодавцем.
Отже, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що навіть у випадку здійснення орендарем невід'ємних поліпшень без відповідного дозволу має місце не невиконання відповідачем зобов'язань за договором, а недотримання орендарем порядку реалізації свого права, передбаченого договором, а таке порушення не може бути підставою для розірвання договору відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України від 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".
Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Надавши оцінку таким письмовим документам, як акт перевірки додержання (виконання) вимог законодавства в сфері пожежної безпеки № 56 від 16.05.2013 року та акт візуального обстеження орендованого військового майна від 18.04.2013 року, суди дійшли висновку, що зазначені докази не є належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України як такі, що не відповідають вимогам Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
Враховуючи недоведеність істотного порушення умов договору, які могли бути підставою для його розірвання, суди дійшли висновку про відмову у позові в частині розірвання додаткового договору № 2/19/1 від 01.09.2011 року.
Згідно п. 1 ст. 27 Закону України від 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.
Враховуючи відсутність підстав для розірвання (припинення) договорів оренди нерухомого майн, суди попередніх інстанцій дійшли висновку і про відсутність підстав для задоволення позову як в частині звільнення та повернення майна до Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини району за актом прийому-передачі, так і в частині визнання права власності на здійснені поліпшення, якщо такі мають місце.
Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність доказів, які б свідчили про невизнання чи оспорення відповідачем будь-якого права власності позивачів як на об'єкт оренди, так і на будь-які невід'ємні поліпшення, якщо такі мають місце.
Крім того, апеляційна інстанція зазначила про неспроможність вимог про визнання права власності у зв'язку з невизначеністю особи, суб'єктивне право якої повинно захищатись у судовому порядку та, безпосередньо, захисту таких прав.
Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.
Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу заступника Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 року у справі № 901/1949/13 залишити без змін.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді: І.В. Алєєва
О.О. Євсіков