14 листопада 2013 року м. Київ К/800/21766/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року у справі №2а-14883/11/2670 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 про визнання нормативно-правового акту в частині незаконним, -
У жовтні 2010 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Київської міської ради, третя особа - фізична особа - підприємець ОСОБА_2, в якому просила, з урахуванням зміни позовних вимог: визнати абз. 11 ст.2 та ст.12 Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві, затверджений рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №930/2999, якими визначено, що технічна документації із землеустрою, що посвідчує право користування земельною ділянкою, є видом документації, яка не розробляється у випадках прийняття Київською міською радою рішень в порядку ч.6 ст.123 Земельного кодексу України, такими, що не відповідають вимогам ч.2 ст.185 та ч.1 ст.56 Земельного кодексу України; визнати абз.11 ст.2 та ст.12 Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві, затверджений Рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №930/2999, незаконними; визнати пункт 1 Рішення Київської міської ради "Про порядок передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві" (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №930/2999), яким затверджений Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві, таким, що не відповідають порядку і умовам набуття права власності та права користування майном (земельною ділянкою), визначених ч.2 ст.14 та п.7 ч.1 ст.92 Конституції України; визнати п.1 Рішення Київської міської ради "Про порядок передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві" (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №930/2999), нечинним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до Київської міської ради з клопотанням від 2 лютого 2010 року вх.№В-2087 щодо відведення земельної ділянки з подальшою реконструкцією та обслуговуванням закладу громадського харчування, що розміщується за адресою: АДРЕСА_1. Позивач зазначила, що її звернення залишено без розгляду, оскільки не вирішувалося на пленарному засіданні.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим по справі рішеннями ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення згідно ст.223 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернулася до відповідача з клопотанням від 2 лютого 2010 року щодо відведення земельної ділянки позивачу для реконструкції з подальшою експлуатацією обслуговуванням закладу громадського харчування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. До клопотання додала кадастрову справу №А-58389. Оскільки клопотання в установлений строк на пленарному засіданні ради не розглянуте, як зазначає позивач, звернулася до суду з позовом про: визнання дій Київської міської ради неправомірними; визнання позивача замовником комплексу земельно-кадастрових робіт по складанню технічної документації із землеустрою. 15 липня 2004 року Київською міською радою за №457/1867 прийняте рішення "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві" (із змінами і доповненнями, внесеними Рішенням Київської міської ради від 28 вересня 2006 року №36/93). Рішенням від 24 грудня 2009 року №930/2999 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №457/1867 "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві" затверджений Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві (надалі - Порядок №930/2999).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки оскаржуване рішення відповідача є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.
Відповідно до ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно ст.10 Закону України Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з відповідними доповненнями на час виникнення спірних правовідносин, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною першою статті 59 Закону України №280 встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. А частиною десятою зазначеної статті визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
З аналізу вказаних норм випливає, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. Слід зазначити, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.
Згідно ч.1 ст.8 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" від 5 січня 1999 року №401-ХІV, з відповідними змінами на час виникнення спірних правовідносин, місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Відповідно ч.1 ст.22 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року №858-ІV, з урахуванням відповідних змін, землеустрій здійснюється на підставі, зокрема, рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.
Порядок №930/2999 визначає загальні положення і встановлює особливості та процедуру надання в постійне користування, передачі в оренду та у власність земельних ділянок в м. Києві, оформлення права користування землею та посвідчення права власності на землю на підставі прийнятих Київською міською радою рішень.
Отже, Порядок №930/2999 прийнятий рішенням Київської міської ради з метою врегулювання питання реалізації права на землю фізичними та юридичними особами, а також встановлення процедури передачі (надання) земельних ділянок в користування або власність у місті Києві та у межах наданих їй повноважень Конституцією та чинним законодавством України.
Відповідно ст.123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Отже, відповідно до Земельного кодексу України і Порядку №930/2999, проект землеустрою є підставою для винесення рішення про надання земельної ділянки у користування у випадках, якщо необхідно змінити її цільове призначення або визначити місце розташування, розмір, тобто коли її межі не встановлені в натурі (на місцевості), тоді як технічна документація із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою розробляється лише у разі передачі земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення та не вимагається розроблення проекту землекористування.
Враховуючи вищенаведене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про безпідставність позовних вимог.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відхилити.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: