"07" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/46095/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Луцького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, начальника та дільничних інспекторів міліції Луцького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області Крохмаля Р.В., Троцюка В.П., Раульця І.М., Доброжанського А.В., управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, групи швидкого реагування ОРМОП "Беркут" управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області у складі Козлова Ю.В., Новосада В.П., Янюка В.Л., Процика А.М. про визнання дій, рішень та бездіяльності протиправними,
У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Луцького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, начальника та дільничних інспекторів міліції Луцького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області Крохмаля Р.В., Троцюка В.П., Раульця І.М., Доброжанського А.В., управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, групи швидкого реагування ОРМОП "Беркут" управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області у складі Козлова Ю.В., Новосада В.П., Янюка В.Л., Процика А.М. про визнання дій, рішень та бездіяльності протиправними.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2011 року, у відкритті провадження у адміністративній справі відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та направити справу до суду першої інстанції для розгляду справи по суті.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та перевіривши судове рішення у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час вчинення оскаржуваної процесуальної дії) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Пунктом 2 частини 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
У рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу -підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів міліції, прокуратури має свої особливості і не належить до управлінської сфери.
Як встановлено судом попередньої інстанції та вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до адміністративного суду з даним позовом є бездіяльність працівників міліції стосовно порушення кримінальної справи на підставі поданої позивачем заяви про службовий злочин працівниками міліції та державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій при проведенні незаконного вселення.
Позивач просить суд визнати таку бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати його прийняти рішення про порушення кримінальної справи.
З огляду на зміст правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, та заявлених вимог позивача, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі правовідносини врегульовані нормами Кримінально-процесуального кодексу України. Оскаржувані позивачем дії (бездіяльність) не пов'язані зі сферою управлінської діяльності. Зазначене виключає можливість розгляду даного позову в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм процесуального права при ухвалені оскаржуваних судових рішень.
За таких обставин, судові рішення першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Луцького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, начальника та дільничних інспекторів міліції Луцького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області Крохмаля Р.В., Троцюка В.П., Раульця І.М., Доброжанського А.В., управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, групи швидкого реагування ОРМОП "Беркут" управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області у складі Козлова Ю.В., Новосада В.П., Янюка В.Л., Процика А.М. про визнання дій, рішень та бездіяльності протиправними - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній