"24" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/23437/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
в складі: головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Заїка М.М., Штульман І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011р. у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу по інвалідності відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію».
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р., яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011р., у задоволенні позову відмовлено.
З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ працівнику міліції виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Судами встановлено, що позивач з 27.11.1985р. до 10.12.1987р. проходив строкову військову службу, в період проходження якої брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
В подальшом позивач проходив службу в органах внутрішніх справ і наказом Управління МВС України в Луганській області №72 від 03.03.2011р. його звільнено у відставку на підставі пункту 65 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 05.03.2011р. До вислуги позивача зараховано період проходження ним військової служби.
Згідно виписки з акту огляду МСЕК позивачу з 21.03.2011р. встановлено третю групу інвалідності безстроково у зв"язку із захворюваннями, пов"язаними з виконанням обов"язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Листом від 15.06.2011р. № 9/1326 відповідач відмовив позивачу в оформлені матеріалів на виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності, мотивуючи своє рішенням тим, що захворювання позивача не пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що обов'язок виплати одноразової допомоги не може бути покладено на відповідача, оскільки інвалідність позивача не пов'язана з виконанням службових обов'язків в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
Поряд з тим судами не враховано, що за змістом статті 23 Закону України «Про міліцію» право на отримання одноразової допомоги пов'язане з періодом настання інвалідності, а не із захворюваннями які таку інвалідність спричинили.
Таким чином, судам необхідно було з'ясувати період настання у позивача інвалідності, а не обмежитись лише даними про захворювання, з якими вона пов'язана.
Крім того, оскільки позовні вимоги пов'язані з виплатою працівнику міліції передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію» допомоги, а тому даний спір відноситься до спорів з приводу проходження публічної служби для звернення до суду з яким встановлено місячний строк, однак в порушення вимог статті 159 КАС України щодо законності та обгрунтованості судового рішення, судами не було з'ясовано питання дотримання позивачем такого строку.
Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В свою чергу, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до частини 2 статті 227 КАС України є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 210, 220, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011р. у даній справі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.П. Стародуб
Судді: М.М. Заїка
І.В. Штульман