Справа № 500/2826/13-к
Провадження № 1/500/110/13
Іменем України
14 листопада 2013 року м. Ізмаїл
Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
у складі: головуючого - судді Яковенка І.І.,
за участю: секретаря судового засідання Тюміна Ю.О.,
прокурора Мараховського І.П.,
захисника ОСОБА_1,
підсудного ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 в м. Ізмаїлі Одеської області кримінальну справу за обвинуваченням:
ОСОБА_2, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Орлівка Ренійського району Одеської області, громадянина України, молдаванина, з вищою освітою, неодруженого, працюючого Орлівським сільським головою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України,
встановив:
ОСОБА_2 згідно рішенню першої сесії Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області шостого скликання №1-VІ від 15.11.2010 р. обіймає посаду Орлівського сільського голови.
22 червня 2011 року мешканець с. Орлівка Ренійського району ОСОБА_3 звернувся до Орлівського сільського голови ОСОБА_2 з проханням видати йому довідку про те, що домоволодіння АДРЕСА_2 належить йому.
Орлівський сільський голова ОСОБА_2, являючись головною посадовою особою територіальної громади АДРЕСА_3, а також службовою особою органу місцевого самоврядування, очолюючи виконавчий комітет ради, достовірно знаючи, що в погосподарській книзі № 9 Орлівської сільської ради за особовим рахунком НОМЕР_2 відсутні які-небудь записи та інформація про власників домоволодіння по АДРЕСА_2, чи про осіб, які зареєстровані за даною адресою, діючи в інтересах ОСОБА_3, 22.06.2011 р. від імені виконавчого комітету Орлівської сільської ради, склав та видав (підписав та завірив печаткою Орлівської сільської ради) останньому завідомо неправдивий документ, а саме довідку за вих. № 192/02-18 про те, що домоволодіння АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3
Підсудний ОСОБА_2 в судовому засіданні вину свою у вчиненні злочину не визнав та пояснив, що 22 червня 2011 року до нього в сільську раду прийшов ОСОБА_3 та попросив видати довідку про те, що він проживає за адресою: АДРЕСА_2, але у нього немає документів на цей будинок, та пояснив, що раніше він заключав договори на газопостачання та електропостачання у даному будинку, в 2009 р. припинив підприємницьку діяльність і йому необхідно переукласти договір на постачання електроенергії. Йому було відомо, що ОСОБА_3 з 1998 чи з 1999 року проживав в даному будинку зі співмешканкою ОСОБА_4, з якою вони спільно відремонтували вказаний дім, побудували господарські споруди, але право власності не оформили, проте ОСОБА_3 фактично являється господарем вказаного будинку. Він сказав секретарю сільської ради ОСОБА_5 видати таку довідку. Він знав, що ОСОБА_3 не був власником цього будинку та не може оформити даний будинок у власність, також він усвідомлював, що дана довідка не матиме негативних наслідків, у зв'язку з чим не вбачав у видачі цієї довідки яких-небудь порушень. Також підсудний ОСОБА_2 пояснив, що він точно знав, що ОСОБА_4 мала намір оформити дане домоволодіння, проте для цього їй необхідно було звертатися до суду. Багато жителів їхнього села проживають не за тими адресами, за якими вони зареєстровані. ОСОБА_3 дійсно просив видати довідку про те, що той проживає за вказаною адресою, проте за браком часу він не надав значення словам «належить» та «проживає». Винним він себе не вважає, оскільки видав довідку по тій адресі, де ОСОБА_3 проживає тривалий час, і останньому дійсно належить цей будинок не на праві власності, а на праві спільного проживання. Визнає, що помилився в тому, що не написав у довідці, що вона видана для надання в Ренійський РЕМ. Йому також відомо, що колишній чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - у 1990-ті роки поїхав з їх села. Договір, на підставі якого нібито належить будинок колишньому чоловіку ОСОБА_4, без печатки.
Однак, незважаючи на невизнання своєї вини підсудним ОСОБА_2, його вина у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, повністю підтверджується сукупністю наступних доказів, що були досліджені у судовому засіданні.
Так, свідок ОСОБА_5, повністю підтримавши свої показання, дані нею на стадії досудового слідства, що були оголошені судом (т. 3 а.с. 280 - 283), в судовому засіданні пояснила, що на той час вона працювала секретарем Орлівської сільської ради. В її обов'язки входило реєстрація всієї кореспонденції, ведення протоколів. ОСОБА_3 звернувся в сільську раду для того, щоб йому видали довідку про власність на домоволодіння за адресою, за якою він не зареєстрований. ОСОБА_2 дав їй вказівку надрукувати дану довідку та видати, що вона і зробила, надрукувала довідку про те, що будинок належить ОСОБА_3, зареєструвала в журналі вихідної кореспонденції та передала ОСОБА_2, який підписав вказану довідку, завірив печаткою сільської ради та видав ОСОБА_3 Вона казала ОСОБА_2 про те, що за адресою АДРЕСА_2 ніхто не зареєстрований, дане домоволодіння належним чином не зареєстроване, в експлуатацію не здавалося, а сам ОСОБА_3 зареєстрований в буднику АДРЕСА_3, однак сільський голова ОСОБА_2 сказав, що йому це відомо та відповідальність за видачу такої довідки бере на себе. В самій довідці вона допустила механічну помилку, замість вулиці «АДРЕСА_2», вказана вулиця «АДРЕСА_2» Також свідок ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_3 проживає в будинку по АДРЕСА_2, зі співмешканкою ОСОБА_7, якій належить дане домоволодіння, в них є спільна дитина. ОСОБА_3 на теперішній час також там проживає, але зареєстрований за іншою адресою. Навіщо видавалася ця довідка їй невідомо. Термін «належить» в її розумінні означає, що вони ведуть спільне сімейне господарство вже більш ніж 13 років. В даному будинку вони разом збудували гараж та паркан. Ведення обліку нерухомості являється повноваженнями виконкому. Вона не може сказати, як давно збудоване це домоволодіння. В погосподарській книзі олівцем було вказане ім'я ОСОБА_4, але домоволодіння не оформлене та не зареєстроване, свідоцтво про право власності нікому не видавалося. Запис в погосподарській книзі вноситься, якщо особа отримала свідоцтво про право власності. Свідоцтво про право власності видається виконкомом на збудовану нерухомість, тобто здійснюється тільки первинна реєстрація права власності. Згідно даних погосподарської книги домоволодіння належить колишньому чоловіку ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - на підставі договору, але той вибув в Російську Федерацію. Правочини щодо домоволодіння повинні реєструватися в погосподарській книзі. ОСОБА_5 також зазначила, що в сільській раді ведеться реєстрація договорів, наданих в оренду (найм), але ніяких подібних договорів щодо будинку по АДРЕСА_2 в сільраді не зареєстровані.
Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що в 2011 році він звернувся до Орлівського сільського голови з проханням видати йому довідку про те, що йому належить домоволодіння АДРЕСА_2. За цією адресою він проживав у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4, дане домоволодіння належить її чоловіку, який поїхав в Російську Федерацію. За даною адресою з 2002 року, він був зареєстрований, як приватний підприємець, у вказаному будинку вони відкрили магазин. Проте з 2006 року ОСОБА_4 поїхала в Італію, після чого приблизно з 2009 року не приїздила в будинок АДРЕСА_2. Фактично на даний момент за адресою: АДРЕСА_2 проживає він один. Зареєстрований він за адресою: АДРЕСА_3. Приблизно в 2009 році він закрив торгівельну точку в цьому будинку, у зв'язку з чим дана довідка необхідна була йому для надання в РЕМ, щоб змінити тарифікацію за спожиту електроенергію, оскільки в даний момент він сплачує за спожиту електроенергію, як звичайний споживач, а не як приватний підприємець. За довідкою він звернувся до сільського голови ОСОБА_2, а виписала та видала довідку секретар сільської ради. Вказана довідка була підписана сільським головою. Вказану довідку він надав тільки в РЕМ. Домоволодіння належить йому та ОСОБА_4 Даний будинок газифікований з 2000 року, усі квитанції зі сплати комунальних послуг надходять на його ім'я.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що приблизно з квітня 2010 року вона працює в Ренійському РЕМ на посаді керівника групи по роботі з побутовими абонентами. 15.06.2011 р. до неї звернувся ОСОБА_3 із заявою про укладення договору постачання електроенергії як побутовому абоненту, оскільки до цього він був абонентом, як приватний підприємець. ОСОБА_3 надав документи, що підтверджували припинення його підприємницької діяльності. 21 червня 2011 року він ознайомився з проектом договору та надав документи, що підтверджують його особу, і йому повідомили, що для укладення договору, йому необхідно також надати документи, що підтверджують його відношення до будинку, за адресою якого буде постачатися електроенергія. Протягом декількох днів ОСОБА_3 надав довідку, відповідно до якої йому належить будинок, розташований по АДРЕСА_2, після чого 01.08.2013 р. він забрав екземпляр укладеного договору. Також свідок ОСОБА_8 пояснила, що ціни на електроенергію за тарифікацією для побутових абонентів є нижчими ніж для підприємців. Без надання документів про відношення до будинку, РЕМ не зміг би укласти з ОСОБА_3 договір. Якби він не надав би відповідної довідки, то спочатку був би укладений тимчасовий договір строком не більше ніж на три місяці, а потім він мав би бути відключений від постачання електроенергії. Проте з ним був би укладений договір навіть і втому разі, якби в довідці було б зазначено, що ОСОБА_3 проживає за цією адресою, бо така довідка відображала би відношення абонента до домоволодіння.
Рішенням першої сесії Орлівської сільської ради VІ скликання № 1-VІ від 15.11.2010р. на підставі ч. 1 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Протоколу Орлівської сільської виборчої комісії №27017 від 01.11.2010 р. та інформації голови сільської територіальної виборчої комісії визнані повноваження Орлівського сільського голови VІ скликання ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 59).
Як вбачається зі статті 3.3.1. Статуту територіальної громади села Орлівка, затвердженого рішенням № ХХІV Орлівської сільської ради 29 червня 2004 року, зареєстрованого Ренійським районним управлінням юстиції 16 серпня 2004 року, (далі Статуту), Орлівський сільський голова є вищою посадовою особою місцевого самоврядування територіальної громади. Сільський голова по положенню очолює виконавчий комітет Орлівської сільської ради і головує на засіданнях сільської ради (т. 3 а.с. 8 - 19).
В ході проведення виїмки, згідно протоколу від 03.01.2012 р., у юрисконсульта Ренійського РЕМ була вилучена довідка, що видана виконавчим комітетом Орлівської сільської ради, про те, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, належить домоволодіння в АДРЕСА_2. На вказаній довідці вказаний вих. № 192/02-18 від 22.06.2011 р. (т. 3 а.с. 260).
З самої довідки № 192/02-18 від 22.06.2011 р. вбачається, що вона видана виконавчим комітетом Орлівської сільської ради в тому, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 належить домоволодіння в АДРЕСА_2. Довідка дана для пред'явлення за місцем вимоги. Довідка підписана сільським головою ОСОБА_2 та скріплена гербовою печаткою Орлівської сільської ради (т. 3 а.с. 261).
В ході огляду документу, відповідно до протоколу від 23.03.2012 р., була оглянута довідка № 192/02-18 від 22.06.2011 р., «видана виконавчим комітетом Орлівської сільської ради в тому, що ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 належить домоволодіння в АДРЕСА_2». Довідка видана для пред'явлення за місцем вимоги. Довідка виконана на бланку Орлівської сільської ради. В графі «сільський голова», навпроти прізвища ОСОБА_2, наявний підпис, виконаний ручкою синього кольору, довідка завірена мокрою печаткою Орлівської сільської ради (т. 3 а.с. 270).
З копії журналу реєстрації вихідних документів Орлівської сільської ради за 2011 рік, вбачається, що за порядковим номером 192, 22.06.2011 р. була зареєстрована довідка за місцем вимоги про те, що ОСОБА_3 належить домоволодіння (т. 3 а.с. 252 - 255).
Відповідно до даних висновків судової почеркознавчої експертизи № 1 від 03.01.2012 р., підпис від імені ОСОБА_2 в графі: «Сільський голова» довідки № 192/02-18 від 22.06.2011 р., виданої виконавчим комітетом Орлівської сільської ради Ренійського району Одеської області на ім'я ОСОБА_3, виконана ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 263 - 267).
Разом з цим з копії довідки КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації» від 16.11.2011 р. вбачається, що в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 прав власності не зареєстровано (т. 1 а.с. 84, т. 3 а.с. 256).
А згідно копії довідки КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації» від 10.11.2011р., КП «Ренійське БТІ» не володіє інформацією про власників домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (т. 3 а.с. 257).
Відповідно ж до копії довідки від 18.11.2011 р. та довідки від 22.03.2012 р. Орлівської сільської ради Ренійського району, згідно погосподарської книги № 9 особовий рахунок НОМЕР_2 в АДРЕСА_2, станом на 18.11.2011 р. та на 22.03.2012 р. ніхто не зареєстрований. Рішення виконавчого комітету про видачу свідоцтва про право власності на житловий будинок присадибного типу з господарсько-побутовими будівлями в АДРЕСА_2 не приймалося (т. 1 а.с. 85, т. 3 а.с. 258, 272).
Як вбачається з копії самої погосподарської книги № 9, особовий рахунок НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_2, графи списку членів домогосподарства не заповнені, жодна особа не зареєстрована (т. 3 а.с. 274).
З копії паспорта громадянина України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, вбачається, що він зареєстрований в АДРЕСА_3 з 02.11.1998 р. (т. 3 а.с. 278 - 279).
А згідно довідки Орлівської сільської ради від 26.03.2012 р. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований в АДРЕСА_3 (т. 3 а.с. 273).
З посвідченого секретарем виконкому Орлівської сільради договору купівлі-продажу будинку від 17.08.1992 р., що зберігається у виконкомі Орлівської сільської ради, вбачається, що ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_9 купила належний на підставі запису в погосподарській книзі виконкому Орлівської сільської ради депутатів за №12 ОСОБА_6 на праві власності будинок, розташований в с. Орлівка (т. 4 а.с. 239, 341).
З посвідченого секретарем виконкому Орлівської сільради договору купівлі-продажу будинку від 17.08.1992 р., що зберігається у виконкомі Орлівської сільської ради, вбачається, що ОСОБА_6 купив, а ОСОБА_9 продала належний на підставі запису в погосподарській книзі виконкому Орлівської сільської ради депутатів за №11 ОСОБА_9 на праві власності будинок, розташований в с. Орлівка (т. 4 а.с. 324, 342).
Згідно п. 22 особового рахунку НОМЕР_3 погосподарської книги № 12 Орлівської сільської ради за 1986 - 1994 р.р. по АДРЕСА_4, що була досліджена в судовому засіданні, ОСОБА_6 вибув з будинку по АДРЕСА_4 відповідно до запису в погосподарській книзі № 11, особовий рахунок НОМЕР_4 (т. 4 а.с. 343 - 346).
А як вбачається з особового рахунку НОМЕР_4 погосподарської книги № 11 Орлівської сільської ради за 1996 - 1995 р.р. по АДРЕСА_2, що була досліджена в судовому засіданні, за адресою: АДРЕСА_2, були зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_10. Відповідно до запису в п. 22 цього особового рахунку ОСОБА_6 вибув 18.02.1994 р. у м. Орськ РСФСР (т. 4 а.с. 347 - 350).
Таким чином з вказаного особового рахунку НОМЕР_4 погосподарської книги № 11 Орлівської сільської ради за 1996 - 1995 р.р. по АДРЕСА_2 випливає, що за адресою: АДРЕСА_2, залишилися проживати ОСОБА_4, з якою згодом став проживати у вказаному будинку свідок ОСОБА_3, та ОСОБА_10.
Згідно довідки від 30.09.2013 р. ПАТ «Енергопостачальна компанія Одесаобленерго», довідка № 192/02-18, що видана виконавчим комітетом Орлівської сільської ради від 22.06.2011 р., не призвела до завдання збитків Ренійському РЕМ (т. 3 а.с. 351).
Відповідно до копії договору про постачання електричної енергії № 379 від 14.08.2007 р., між ВАТ ЕК «Одесаобленерго», з одного боку, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, з іншого, був укладений договір на постачання електричної енергії. В графі «Споживач» зазначений приватний підприємець ОСОБА_3, АДРЕСА_2 (т. 4 а.с. 370 - 373).
З копії договору про користування електричною енергією о/с 3/520752 від 21.06.2011 р. вбачається, що він укладений між ОСОБА_3, що проживає за адресою: АДРЕСА_2, з одного боку, та Ренійським РЕМ ВАТ «Одесаобленерго», з іншого. На даному договорі міститься відмітка «Отримав 01.08.11» та підпис (т. 4 а.с. 369).
Згідно довідки від 06.11.2013 р. Державної податкової інспекції у Ренійському районі ГУ Міндоходів в Одеській області, ФОП ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 взятий на облік ДПІ 25.05.2002 р. № 865 та на даний час це платник податків за основним місцем обліку (стан 0). З 01.07.2008 р. знаходиться на загальній системі оподаткування та податки не сплачує, у зв'язку з переходом на загальну систему, свідоцтво про сплату єдиного податку здано (т. 4 а.с. 363).
Як вбачається із свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_5 від 29.12.2007 р., воно видане суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_3 В графі місце здійснення діяльності значиться АДРЕСА_2 (т. 4 а.с. 364).
Відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_6, 23.05.2002 р. ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець (т. 4 а.с. 365).
Згідно заяви на ім'я начальника ДПІ в Ренійському районі від 13.06.2011 р., ОСОБА_3 просить дозволу з 01 липня 2008 року тимчасово не працювати, та зобов'язується до 01 липня 2008 року здати свідоцтво про сплату єдиного податку. Адреса заявника ОСОБА_3 зазначена як: АДРЕСА_2 (т. 4 а.с. 366).
Таким чином, показання підсудного ОСОБА_2, дані ним в судовому засіданні, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_8, а також вищевикладені матеріали справи повністю співвідносяться між собою та відповідають один одному та свідчать про те, що підсудний ОСОБА_2 склав шляхом підписання та проставляння печатки та видав завідомо неправдиву довідку про те, що ОСОБА_3 належить домоволодіння в АДРЕСА_2, тоді як досліджені докази свідчать про те, що ОСОБА_3 лише проживав за вказаною адресою.
Суд не приймає до уваги посилання сторони захисту на те, що відомості вказані у довідці, виданій підсудним ОСОБА_2, не є неправдивими, оскільки свідок ОСОБА_3 тривалий час фактично проживав у домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_2, підтримував належний стан даного домоволодіння, здійснював його ремонт та поліпшення і фактично був господарем цього будинку, оскільки ОСОБА_2 в силу свого посадового положення усвідомлював (не міг не усвідомлювати), що саме домоволодіння не оформлене належним чином, що відомості про реєстрацію права власності, права користування, або інших речових прав на дане домоволодіння в сільській раді відсутні, в тому числі щодо будь-яких речових прав на нього свідка ОСОБА_3 Про ці обставини підсудного ОСОБА_2 повідомляла секретар сільської ради ОСОБА_5, яка була допитана в якості свідка, та сам ОСОБА_2 про це пояснив в суді.
Суд також не погоджується з посиланням сторони захисту на те, що дії ОСОБА_2 не завдали будь-якої матеріальної шкоди, а також не завдали і не могли завдати істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам громадян, Ренійському РЕМ, домоволодіння, як об'єкт права власності не вийшов з володіння, та ні до кого не перейшов, у зв'язку з чим ці дії, у відповідності до ч. 2 ст. 11 КК України, хоча формально і містять ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки, тобто не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Так, склад злочину, опис якого міститься у диспозиції ч. 1 ст. 366 КК, є формальним, і злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених у ній дій, незалежно від того, чи спричинили ці дії які-небудь наслідки і чи був використаний підроблений документ. Наміри ОСОБА_2, як сільського голови, посприяти ОСОБА_3 в переукладанні договору на поставку електроенергії за іншими тарифами мають значення саме для визначення мотивів вчинення злочину, а не для вирішення питання про наявність чи відсутність суспільної небезпеки вчиненого службового підроблення.
Завідомо неправдива довідка була складена та видана з метою використання її для укладення договору, таким чином вказана довідка мала наслідком встановлення прав та обов'язків як для ОСОБА_3, так і для РЕМ, тому посилання сторони захисту, що вказана довідка не мала будь-яких юридичних наслідків, є безпідставними.
Разом з цим, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тому виконання службовими особами своїх службових обов'язків на підставі, в межах і в порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного апарату, а також апарату управління підприємств, установ і організацій.
Об'єктом розглядуваного злочину є визначений законом порядок діяльності органу місцевого самоврядування, його апарату в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, що мають юридичне значення, і суспільна небезпека цього злочину полягає в порушенні вказаного порядку, тому відсутність матеріальної, чи іншої шкоди, суттєвість якої можна було б оцінити, не може впливати на кваліфікацію цього злочину та визнаватися вагомим аргументом на користь підсудного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на момент складання та видачі довідки мав можливість видати довідку в межах своїх повноважень та засвідчити факт проживання ОСОБА_3 за певною адресою, проте він, виходячи за межі визначеного законом порядку діяльності органу місцевого самоврядування в частині складання і видачі офіційних документів, достовірно знаючи, що будь-яких документів, які б посвідчували право власності, користування чи інших речових прав на домоволодіння у ОСОБА_3 не було, з метою допомогти останньому укласти договір на користування електроенергією на більш вигідних умовах аби утвердити свій статус в очах ОСОБА_3 та інших мешканців громади, склав та видав завідомо неправдиву довіку, вирішивши питання про належність майна певній особі, хоча згідно договору купівлі-продажу від 17.08.1992 р., що зберігається в сільській раді, дійсність якого в установленому законом порядку не оспорена, цей будинок придбала інша особа - ОСОБА_6, і згідно інших досліджених документів в цьому будинку також раніше проживали ОСОБА_4 та ОСОБА_10, а місце проживання ОСОБА_3 навіть не було зареєстроване в цьому будинку.
Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_3 за набувальною давністю має право на цей будинок також не можуть виправдовувати дій сільського голови, оскільки порядок набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно чітко встановлений чинним законодавством, якого мав дотримуватися підсудний, а не діяти на власний розсуд.
Суд не може в рамках розгляду даної кримінальної справи вирішувати питання про право власності тієї чи іншої особи на вказане домоволодіння, проте той факт, що на сьогоднішній день є різні позиції щодо наявності права власності у тієї чи іншої особи, свідчить про те, що ОСОБА_2 не повинен був, як службова особа органу місцевого самоврядування, вирішувати це питання та засвідчувати факт належності (наявності будь-яких прав) цього майна, а повинен був і міг в силу свого службового становища, як представник громади с. Орлівка, засвідчити фактичні обставини, до яких вирішення питання про належність домоволодіння ОСОБА_3 не входить.
Та обставина, що вказана довідка фактично була використана лише з метою укладення договору з постачальником електроенергії на «справедливих» умовах не може свідчити про малозначність діяння, оскільки вказана довідка є офіційним документом, властивістю якого є набуття, зміна чи припинення певних прав та обов'язків, та може надати певні переваги ОСОБА_3 в оформленні права власності на цей будинок, та, в свою чергу, порушити права інших осіб, які мають право на цей будинок, зокрема ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_10, які також раніше проживали та користувалися цим же будинком.
Про малозначність діяння також не може свідчити і постанова від 24.02.2012 р. про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 358 КК України за фактом використання вказаної неправдивої довідки (т. 4 а.с. 338 - 339), оскільки ця постанова стосується іншої особи - ОСОБА_3, та кримінальна справа відносно нього закрита не за малозначністю, а за відсутністю в його діях складу злочину, бо не здобуті докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 завідомо використав підроблений документ.
Факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_4 також не міг бути підставою для складання та видачі довідки сільським головою про належність ОСОБА_3 житлового будинку, оскільки врегулювання майнових сімейних відносини не віднесено до компетенції сільського голови.
Отже, аналіз усіх даних, що покладені в обґрунтування обвинувального висновку в сукупності з дослідженими в суді доказами, дозволяє суду дійти висновку, що зазначені докази є належними, допустимими та достовірними, а в сукупності вони є достатніми та взаємопов'язаними для постановлення обвинувального вироку.
Невизнання своєї вини підсудним ОСОБА_2 суд пов'язує з обраним ним способом захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності.
Таким чином, суд вважає доведеною винність ОСОБА_2 у вчиненні ним злочину, та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 366 КК України в редакції 2001 р. як складання та видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу.
При призначенні покарання підсудному ОСОБА_2, суд у відповідності до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Підсудний ОСОБА_2 вчинив злочин невеликої тяжкості.
ОСОБА_2 за місцем проживання характеризується позитивно (т. 4 а.с. 188).
Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_2, суд не вбачає.
При призначенні покарання суд приймає до уваги стан здоров'я підсудного ОСОБА_2, який згідно висновку лікарсько-консультативної комісії при Ренійській центральній районній поліклініці від 03.04.2012 р. хворіє (т. 4 а.с. 183).
Обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_2, суд також не вбачає.
При призначенні покарання суд також враховує те, що злочин ОСОБА_2 вчинив 22.06.2011 р., тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 р. №3207-VI, який набрав чинності з 01.07.2011 р. та яким ст. 366 КК України була викладена в новій редакції, яка погіршує становище підсудного, у зв'язку з чим вказаний Закон в силу ч. 2 ст. 5 КК України не має зворотної дії в часі, тому підлягає застосуванню редакція ст. 366 КК України 2001 р.
З урахуванням вказаних обставин, суд у відповідності до вимог кримінального закону та передбачених цим законом санкцій вважає, що для виправлення, перевиховання та запобігання нових злочинів винному ОСОБА_2 необхідним та достатнім буде призначення покарання за ч. 1 ст. 366 КК України в редакції 2001 р. у вигляді штрафу.
Суд також враховує висновки Верховного Суду України, викладені у його постановах від 28.11.2011 р., справа №5-19кс11, та від 21.11.2011 р., справа №5-25кс11, які в силу ч. 5 ст. 324 КПК України 1960 р. обов'язкові для застосування, та відповідно до яких додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 366 КК України - до зміни її редакції Законом від 07.04.2011 р. №3207-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», суд може призначити засудженому лише при призначенні основного покарання у виді обмеження волі.
А оскільки ОСОБА_2 не призначається основне покарання у виді обмеження волі, то і додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю не підлягає призначенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 по даній справі не затримувався та під вартою не тримався, запобіжний захід відносно нього не застосовувався. Суд не вбачає підстав для обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Питання про долю речових доказів підлягає вирішенню у відповідності до вимог ст.81 КПК України 1960 р.
Судом встановлено, що на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, що належить підсудному ОСОБА_2, був накладений арешт, відповідно до постанови від 05.04.2012 р. (т. 4 а.с. 179). Приймаючи до уваги, що санкцією ч. 1 ст. 366 КК України не передбачено додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, а також те, що цивільний позов у справі не заявлявся, то суд вважає за необхідне зняти накладений арешт.
Керуючись п. 11 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України,
ст. ст. 321 - 324, 332 КПК України 1960 р., суд -
засудив:
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України в редакції 2001 р., та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 366 КК України в редакції 2001 р. у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Речові докази зберігати в матеріалах кримінальної справи.
Скасувати арешт житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2.
На вирок може бути подана апеляція до Апеляційного суду Одеської області через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення.
Ізмаїльського міськрайонного суду І.І. Яковенко