Провадження № 2/263/3915/2013
19 листопада 2013 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Турченка О.В., при секретарі Лапоног Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування,
Позивачка звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з ОСОБА_4 вона знаходилася у зареєстрованому шлюбі з 23.12.1954 року. До смерті чоловіка вони разом вели спільне господарство та мешкали в квартирі АДРЕСА_1, яка належала їм на праві спільної сумісної власності подружжя на підставі свідоцтва про право власності на житло №13858, виданого Маріупольським державним виробничим підприємством по ремонту та експлуатації житлового фонду "Житловик" 24.12.1993 року. Після смерті чоловіка 17.04.2011 року відрилась спадщина, зокрема у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_1. Крім неї іншими спадкоємицями після смерті ОСОБА_4 є їхні доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 У вересні 2013 року вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом. Коли через деякий час вона звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, їй було відмовлено, оскільки наданий нею документ (свідоцтво про право власності на житло №13858, видане Маріупольським державним виробничим підприємством по ремонту та експлуатації житлового фонду "Житловик"), який підтверджує право власності спадкодавця ОСОБА_4 на ? частину квартири, не відповідає вимогам законодавства.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву з проханням розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала повністю.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, надали суду заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, позовні вимоги визнали повністю.
При зазначених обставинах, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін, оскільки в матеріалах справи мається достатньо доказів для вирішення по суті спірних правових відносин.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правові відносини.
Згідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_1 ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_4 23.12.1954 року.
Згідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис №727 від 18.04.2011 року.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло №13858, виданого Маріупольським державним виробничим підприємством по ремонту та експлуатації житлового фонду "Житловик" 24.12.1993 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4
Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 14.09.2013 року №35120014 після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 відкрита спадкова справа №65/2013.
Згідно довідки приватного нотаріуса ОСОБА_5 за вих.. №502/02-14 від 05.11.2013 року після смерті ОСОБА_4 спадкоємицею за законом першої черги, яка прийняла спадщину шляхом подачі заяви до нотаріальної контори від 14.09.2013 року є ОСОБА_1, дружина спадкодавця, інших спадкоємців, які прийняли спадщину, немає.
Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Стаття 1261 ЦК України передбачає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Стаття 1298 ЦК України передбачає, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Відповідно до п. 23 постанови ПВС України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 р., свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Постановою приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про відмову у вчинені нотаріальної дії від 24.09.2013 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, яке складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, у зв'язку з подачею спадкоємицею документів, які не відповідають вимогам законодавства і не можуть бути прийняті як правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності спадкодавця на вказану вище частку квартири.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Так, свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1, було видано на підставі розпорядження (наказу) від 24.12.1993 року №13858, про що було внесено відповідний запис до реєстраційної книги.
Згідно до абз.3 ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч.4 ст.3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, яка діяла на час виникнення прав на нерухоме майно) приватизація державного житлового фонду (далі приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до п.5 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир у власність громадян оформлялася свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструвалося в органах приватизації і не потребувало нотаріального посвідчення.
Відповідно до п.п. 13, 14 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року №56 (яке було чинним на момент виникнення права власності на квартиру) приватизація державного житлового фонду здійснювалася уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною виконавчою владою, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управління яких знаходився державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснювалася на підставі рішень відповідних органів приватизації.
Вищезазначеним Положенням також визначався порядок державної реєстрації права власності на квартиру, зокрема п.28 Положення передбачалася обов'язкова реєстрація в органах технічної інвентаризації свідоцтва про право власності на квартиру.
Таким чином, зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності не залежало від державної реєстрації до часу набрання законної сили ЦК України та Закону України від 01.07.2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Таким чином, право власності на приватизовану квартиру виникло у спадкодавця з моменту видачі розпорядження про передачу квартири в спільну сумісну власність, тобто з 24.12.1993 року.
З огляду на вказане суд вважає, що оскільки позивачка, як спадкоємиця прийняла спадщину після смерті чоловіка, але не може отримати свідоцтво про право на спадщину на спірну квартиру, то слід захистити її права та в судовому порядку визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 як за дружиною із майна, придбаного в період шлюбу подружжям, і як єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину.
Керуючись ст.ст. 11, 60, 80, 88, 197, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Суддя О.В.Турченко