13 листопада 2013 року № 810/5382/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., за участю секретаря судового засідання Гололобова В.Ю. та представників сторін
від позивача: Прохода Ю.В.,
від відповідача: Банніков О.В.,
за результатами розгляду адміністративної справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СБМУ «Підряд»
доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районні головного управління Міндоходів у Київській області
проскасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «СБМУ «Підряд» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районні головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 23.09.2013 № 0000882301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 624130,00 грн. ( за основним платежем - 499290,00 грн., за штрафними санкціями - 124823,00 грн.).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду в усній формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагент позивача здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товару. Тому правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Укрпромбуд», є нікчемним оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Укрпромбуд» за серпень-вересень 2012 року.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 30.08.2013 № 100/22-3/25298093 (надалі - акт перевірки) (а.с.12-25).
Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Укрпромбуд», є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування позивачеві податку на додану вартість у розмірі 499290,00 грн.
Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача інформації, наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних системах державної податкової служби та матеріалів перевірки його контрагента, а саме: акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 08.04.2013 № 1290/22.1/24373361 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Укрпромбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» та іншими суб'єктами господарювання за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.
Між тим, як то вбачається зі змісту вищевказаного акту, його висновки ґрунтуються виключно на матеріалах перевірок контрагентів ТОВ «Укрпромбуд», зокрема, ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» та ТОВ «Альфа-Діос».
Так, вищевказаним актом перевірки контрагента позивача встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірок встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань та не підтверджено господарські операції, здійснені ТОВ «Укрпромбуд» з ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» та ТОВ «Альфа-Діос». Окрім того, податковим органом встановлено відсутність ТОВ «Укрпромбуд» за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки. З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку, що господарські операції підприємства не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв 'язку з чим ТОВ «Укрпромбуд» не могло фактично здійснювати господарські операції.
На думку податкового органу, діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.09.2013 № 0000882301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 624130,00 грн. ( за основним платежем - 499290,00 грн., за штрафними санкціями - 124823,00 грн.).
У той же час, позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.
З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту поставки товару за спірним правочином.
Так, судом встановлено, що 06.08.2012 між позивачем та ТОВ «Укрпромбуд» укладено договір купівлі-продажу № 0608-01 (а.с.29-31).
За умовами договору продавець (ТОВ «Укрпромбуд») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «СБМУ «Підряд») стабілізатор асфальтобетонної суміші ВИАТОП-66, загальна кількість та ціна якої визначається у специфікаціях на поставку, що є невід'ємною частиною даного договору. Якість продукції, що поставляється за цим договором, має відповідати вимогам діючих стандартів та має буди підтверджена відповідними сертифікатами.
Поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах DDР (Інкотермс в редакції 2010 року (пункт 4.2 договору від 06.08.2012).
Оплата за товар здійснюється у безготівковій формі на підставі рахунку-фактури (пункт 3.2 договору від 06.08.2012).
З матеріалів справи вбачається, що протягом серпня-вересня 2012 року між сторонами підписано відповідні специфікації до договору від 06.08.2012 (а.с.32-37), якими визначено кількість, вартість та умови поставок товару.
На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ТОВ «Укрпромбуд» рахунки та видаткові накладні, згідно яких позивачеві поставлено стабілізатор асфальтобетонної суміші ВИАТОП-66. На підтвердження факту транспортування продукції позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні (а.с.38-67).
Поряд із цим, ТОВ «Укрпромбуд» виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем (а.с.68-76), а саме:
від 10.09.2012 № 7 на суму 320400,00 грн. (у тому числі ПДВ - 53400,00 грн.);
від 11.09.2012 № 8 на суму 240300,00 грн. (у тому числі ПДВ - 40050,00 грн.);
від 04.09.2012 № 4 на суму 272340,00 грн. (у тому числі ПДВ - 45390,00 грн.);
від 07.08.2012 № 9 на суму 640800,00 грн. (у тому числі ПДВ - 106800,00 грн.);
від 10.08.2012 № 12 на суму 320400,00 грн. (у тому числі ПДВ - 53400,00 грн.);
від 09.08.2012 № 15 на суму 320400,00 грн. (у тому числі ПДВ - 53400,00 грн.);
від 22.08.2012 № 21 на суму 240300,00 грн. (у тому числі ПДВ - 40050,00 грн.);
від 29.08.2012 № 28 на суму 320400,00 грн. (у тому числі ПДВ - 53400,00 грн.);
від 31.08.2012 № 29 на суму 320400,00 грн. (у тому числі ПДВ - 53400,00 грн.).
Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою (а.с.80).
Суд зауважує, що вищевказані документи було надано позивачем під час перевірки та досліджено перевіряючими, що відображено у розділі 3 акту перевірки від 30.08.2013 № 100/22-3/25298093.
Як то вбачається із акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ТОВ «Укрпромбуд» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту у розмірі 499290,00 грн. у серпні та вересні 2012 року.
Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операціі між позивачем та ТОВ «Укрпромбуд» є нікчемними.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Укрпромбуд», недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.
Як то вбачається з актів перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Укрпромбуд», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.
Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Укрпромбуд», з підстав відсутності реальності поставки товару, судом досліджено дане питання та встановлено таке.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є виробництво бетонних розчинів, готових до використання.
Водночас, одними із основних видів діяльності ТОВ «Укрпромбуд» є оптова торгівля хімічними продуктами та неспеціалізована оптова торгівля, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.126-127).
В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих товарів, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
У судовому засіданні представником позивача надано пояснення з приводу підстав укладення спірного правочину та подальшого використання поставленого товару позивачем у господарській діяльності.
Так, представником позивача зазначено, що ТОВ «СБМУ «Підряд» є виробником асфальтобетонних сумішей, проектна потужність якого дозволяє виробляти 80000 тонн асфальтобетонних сумішей на місяць. На підприємстві є власна акредитована лабораторія, яка контролює якість виробленої редукції та здійснює вхідний контроль сировини, що підтверджується відповідним свідоцтвом про атестацію (а.с.107-110). Представником позивача зауважено, що протягом серпня-вересня 2012 року підприємством було придбано у ТОВ «Укрпромбуд» добавку, а саме «стабілізатор асфальтобетонної суміші «Віатоп-66» загальною кількістю 187 тон (187000 кг.). Зазначена добавка використовується при виробництві щебеневомастикових асфальтобетонних сумішів із розрахунку 0,004 тони (4 кг.) добавки на 1 тону асфальтобетонної суміші у відповідності до технологічного регламенту виготовлення, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с.111-123). ТОВ «СБМУ «Підряд» виробило щебеневомастикову асфальтобетонну суміш у кількості 46750 тон з використанням добавки «стабілізатор асфальтобетонної суміші «Віатоп-66», яку було придбано у ТОВ «Укрпромбуд».
Також, на підтвердження якості отриманого товару позивачем надано копії відповідного сертифікату та висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
За поясненнями представника позивача, у подальшому асфальтобетонну суміш було реалізовано представництву «ТОДІНІ Коструціоні Дженералі С.П.А.». На підтвердження вищевказаних обставин позивачем надано до матеріалів справи належні докази, зокрема, договір поставки, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні та інше (а.с.155-172).
Таким чином, враховуючи, що предметом спірного правочину є купівля «стабілізатору асфальтобетонної суміші «Віатоп-66», який у свою чергу використовувався позивачем для виготовлення щебеневомастикових асфальтобетонних сумішей, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Укрпромбуд» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари було використано позивачем у власній господарській діяльності.
Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, яким, зокрема, встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки. З огляду на вказане судом встановлено таке.
Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.
Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.
Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 10.10.2013 не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Укрпромбуд» (а.с.126-127).
Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для висновків про неправомірне формування позивачем податкових зобов'язань, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.
Суд також не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ «Укрпромбуд»; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.
Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акт податкового органу про неможливість проведення перевірки ТОВ «Укрпромбуд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків.
Так, зі змісту статті 73 Податкового кодексу України та методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом державної податкової адміністрації України № 236 від 22.04.2011, вбачається, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку з встановленням відсутності суб'єкта господарювання за місцезнаходженням (податковою адресою) складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначає Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232, з аналізу якого вбачається, що у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведеної зустрічної звірки контролю за додержанням податкового законодавства, а проведення звірки є лише заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, оскільки дії податкового органу щодо проведення зустрічної звірки полягають у співставленні даних та перевірці встановлених розбіжностей в податкових деклараціях, автоматизованих інформаційних системах органів державної податкової служби України, а також аналізі податкової інформації та документів.
Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту акту перевірки вбачається, що предметом перевірки були господарські відносин ТОВ «Укрпромбуд» із платниками податків: ТОВ «Ю.О. Електронікс-1» та ТОВ «Альфа-Діос». Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.
Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ «Укрпромбуд» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угоди, укладеної із позивачем, такою, що не спричинила реальних юридичних наслідків.
Водночас, з метою встановлення наявності у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів, судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази.
Втім, доказів, витребуваних судом, а саме: звітність форми 1 ДФ та декларацій з податку на прибуток ТОВ «Укрпромбуд» за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.
Натомість, позивачем надано до матеріалів справи лист ТОВ «Укрпромбуд» від 25.04.2013, яки було повідомлено, що на підприємстві штатна чисельність працюючих становить 7 осіб, одночасно повідомлено, що підприємство орендує офісні та складські приміщення, зокрема, за адресами: вул. Ракетна, 26, м. Київ та вул. Миру,19, м. Київ. (а.с.124). Також матеріали справи містять податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2012 року, поданий ТОВ «Укрпромбуд» до податкового органу, згідно якого на підприємстві працювало 7 осіб.
Між тим суд зауважує, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ «Укрпромбуд» матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.
Підсумовуючи наведене суд зауважує, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укрпромбуд». Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладеного правочину не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.
Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірний правочин не може визнаватися нікчемним, оскільки відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.
Окрім того, правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.
За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.
Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем із ТОВ «Укрпромбуд», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.
Як то встановлено судом, за рахунок операцій з ТОВ «Укрпромбуд» позивачем сформовано податковий кредит у сумі 499290,00 грн.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).
Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.
Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.
У ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.
Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, договори та платіжні документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.
Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).
Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання товару за спірним правочином документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.
Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 188, 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.
Підсумовуючи вищенаведене суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачеві сум податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.
Таким чином відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районні головного управління Міндоходів у Київській області від 23.09.2013 № 0000882301, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «СБМУ «Підряд» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 624130,00 грн. ( за основним платежем - 499290,00 грн., за штрафними санкціями - 124823,00 грн.).
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СБМУ «Підряд» (код ЄДРПОУ 25298093) сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 14 листопада 2013 р.