ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/9495/13 01.11.13
за позовом: Заступника прокурора Харківської області, м.Харків в інтересах держави в особі
1. Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків, ЄДРПОУ 23912956
2. Комунального закладу охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», м.Харків, ЄДРПОУ 02003563
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА», м.Київ, ЄДРПОУ 37102340
про стягнення 1 027 363 грн.
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від прокуратури: не з'явився
від позивача 1: не з'явився
від позивача 2: Ляміна І.І. - по дов.
від відповідача: Королевич Ю.П. - по дов.
Заступник прокурора Харківської області, м.Харків звернувся до господарського суду м.Києва в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків, Комунального закладу охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», м.Харків з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА», м.Київ про стягнення 1 027 363 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем умов договору №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р. про закупівлю товарів за державні кошти в частині здійснення поставки товару у визначені договором строки, що стало підставою для нарахування пені в сумі 522 803 грн. та штрафу в розмірі 504 560 грн.
Прокурор в судове засідання 01.11.2013р. не з'явився, проте, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103026761666.
Позивач 1 в поясненнях без номеру та дати, що надійшли до суду 17.06.2013р., позов прокурора підтримав у повному обсязі та просив розглянути справу без участі представника Харківської обласної державної адміністрації. В судове засідання 01.11.2013р. представник позивача 1 не з'явився.
Позивач 2 в поясненнях вих.№01/8686 від 31.10.2013р. позовні вимоги підтримав, просив позов прокурора задовольнити, посилаючись на дотримання строку позовної давності при зверненні до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач у відзиві б/н від 29.07.2013р., поясненнях б/н від 04.10.2013р. проти задоволення позову заперечив, посилаючись на пропущення строку позовної давності, а також невірне нарахування прокурором штрафних санкцій. Крім того, за твердженням позивача, затримка поставки товару за договором №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р. була обумовлена порушенням договірних зобов'язань контрагентами Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА».
01.11.2013р. до господарського суду надійшла заява б/н від 01.11.2013р. відповідача про застосування строку позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача 2 та відповідача, господарський суд встановив:
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).
Частиною 3 ст.13 Господарського кодексу України передбачено, що поставки продукції для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом. Придбання продукції для пріоритетних державних потреб за рахунок державних коштів здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель».
Відповідно до п.п.3, 5 ч.1 ст.1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» державною закупівлею є придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом; договором про закупівлю є договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари за державні кошти.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до Указу №895 від 08.09.2010р. Президента України «Про заходи щодо визначення і реалізації проектів із пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку», з метою реалізації в Харківській області Національного проекту «Нове життя» - Нова якість охорони материнства та дитинства», розпорядженням №476 від 29.08.2011р. Харківської обласної державної адміністрації було визначено Комунальний заклад охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» замовником на проведення проектних, підготовчих та будівельно-монтажних робіт для капітального ремонту із реконструкцією частини приміщень дев'ятиповерхового лікувального корпусу та добудови учбово-діагностичного корпусу для створення на цій базі регіонального перинатального центру ІІІ рівня.
Розпорядженням №637 від 04.11.2011р. Харківської обласної державної адміністрації було затверджено проект «Реконструкція приміщень Харківського регіонального перинатального центру ІІІ рівня» у складі Комунального закладу охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» кошторисною вартістю 45 152,247 тис.грн.
На виконання постанови №680 від 16.11.2011р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів щодо створення мережі регіональних перинатальних центрів, забезпечених інноваційними технологіями та сучасним обладнанням» Харківською обласною державною адміністрацією був затверджений кошторис на 2011 рік за кодом та назвою програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету - 6301130 «Заходи щодо створення мережі регіональних перинатальних центрів, забезпечення інноваційними технологіями та сучасним обладнанням» на загальну суму 35 млн.грн., з яких за кодом 2110 «Придбання обладнання і предметів довгострокового користування» - 17 млн.грн., за кодом 2143 «Реконструкція інших об'єктів» - 18 млн.грн.
10.11.2011р. між Комунальним закладом охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА» (учасник) було укладено договір №34/11-ВТ-2011 про закупівлю товарів за державні кошти, за змістом п.1.1 якого учасник зобов'язався у листопаді-грудні 2011 року поставити замовникові товари (33.10.1) «Устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне» (устаткування для оснащення перинатального центру - 35 найменувань), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.
Відповідно до п.1.2 укладеного договору кількість товарів, асортимент та ціни зазначені в специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору.
Здача-приймання товарів оформляється видатковими накладними (п.2.5 договору).
Згідно з п.3.1 договору від 10.11.2011р. ціна цього договору становить 11 783 600 грн., у тому числі, податок на додану вартість 5000 грн.
У пункті 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати у розмірі 11 783 600 грн., у тому числі, податок на додану вартість 5000 грн., яка здійснюється на підставі рахунку-фактури, відповідно до постанови №1404 від 09.10.2006р. Кабінету Міністрів України зі змінами.
В силу п.5.1 договору №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р. строк поставки товарів: листопад-грудень 2011р.
При цьому, відповідно до п.5.3 вказаного правочину після попередньої оплати поставка якісного товару здійснюється в асортименті, кількості та за цінами у строк до 31.12.2011р. В момент поставки товару замовнику останній проводить прийомку по супроводжуючим документам без відкриття упаковки та підписує видаткову накладну.
Датою поставки товару є дата підписання замовником видаткової накладної (п.5.5 договору).
Згідно з п.10.1 зазначеного правочину цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2011р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.
Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).
За змістом матеріалів справи, на виконання умов договору №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р. відповідно до платіжних доручень №3139 від 18.11.2011р., №3475 від 16.12.2011р., №3521 від 16.12.2011р. Комунальним закладом охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА» грошові кошти в сумі 11 783 600 грн.
Відповідачем, в свою чергу, згідно зі специфікацією до договору №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р. було поставлено позивачу 2 товар на загальну суму 11 783 600 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000219 від 30.12.2011р. на 2 316 600 грн., №РН-0000002 від 13.01.2012р. на 30 000 грн., №РН-0000001 від 13.01.2012р. на суму 10 000 грн., №РН-0000011 від 25.01.2012р. на суму 800 000 грн., №РН-0000014 від 30.01.2012р. на суму 630 000 грн., №РН-0000015 від 31.01.2012р. на суму 789 000 грн., №РН-0000017 від 13.02.2012р. на суму 2 667 000 грн., №РН-0000020 від 29.02.2012р. на суму 2 673 000 грн., №РН-0000027 від 06.04.2012р. на 1 448 000 грн., №РН-0000026 від 06.04.2012р. на 420 000 грн.
Разом з тим, як вбачається з наданих суду видаткових накладних, постачання товару було здійснено відповідачем з порушенням строків поставки, які передбачені п.5.3 договору №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р. Зокрема, датою останньої видаткової накладної є 06.04.2012р., хоча граничним строком поставки за договором сторони правочину визначили 31.12.2011р.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач 2 зобов'язання за договором №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р. про закупівлю товарів за державні кошти виконав належним чином, проте, відповідачем було затримано поставку замовленого товару, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора щодо прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА» здійснення свого обов'язку поставити товар у визначені договором строки.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
У п.7.2 договору від 10.11.2011р. сторонами було передбачено, що у разі затримки поставки товару, заявленого замовником, учасник сплачує пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з поставки якого допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (згідно зі ст.231 Господарського кодексу України), а у разі здійснення попередньої оплати учасник, крім зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахування індексу інфляції.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом позовної заяви, посилаючись на прострочення відповідачем поставки товару за договором №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р., прокурором було заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА» пеню за період з 01.01.2012р. по 06.04.2012р. в сумі 522 803 грн. та штраф станом на 01.02.2012р. в розмірі 504 560 грн.
Разом з цим, як вказувалось вище, відповідачем у відзиві б/н від 29.07.2013р. та заяві б/н від 01.11.2013р. було заявлено про застосування строку позовної давності для звернення до суду з розглядуваним позовом, з приводу чого господарський суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.
Разом з цим, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 зазначеного Кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Враховуючи зроблені судом висновки про наявність порушених прав позивачів, оцінивши доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності, господарський суд вважає за необхідне застосувати позовну давність та наслідки її спливу при розгляді даної справи.
При цьому, господарський суд виходить з того, що згідно з положеннями п.п.5.1, 5.3 договору №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р. про закупівлю товарів за державні кошти відповідач був зобов'язаний поставити замовлений товар до 31.12.2011р.
За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 5 ст.261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
За приписами п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Як було зазначено судом вище, згідно з п.7.2 договору від 10.11.2011р. у разі затримки поставки товару, заявленого замовником, учасник сплачує пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з поставки якого допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (згідно зі ст.231 Господарського кодексу України), а у разі здійснення попередньої оплати учасник, крім зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахування індексу інфляції.
Отже, позовну давність тривалістю в 1 рік стосовно вимог позивача про стягнення пені необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо з урахуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Одночасно, позовна давність стосовно вимог позивача про стягнення штрафу обчислюється з наступного дня після виникнення права на його нарахування відповідно до умов договору.
Наразі, зобов'язання з поставки товару мало бути виконано відповідачем не пізніше 31.12.2011р., тобто, періодом нарахування пені є період з 01.01.2012р. по 05.04.2012р. (з урахуванням того, що останню поставку було здійснено відповідачем 06.04.2012р). При цьому, наприклад, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, яка нарахована 01.01.2012р., сплинув 01.01.2013р., за вимогами про стягнення пені, яка нарахована 05.04.2012р., - 05.04.2013р. тощо.
Тобто, останнім днем позовної давності за вимогами про стягнення пені за договором №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р. є 05.04.2013р.
В свою чергу, строк позовної давності про стягнення штрафу, який нарахований станом на 01.02.2012р., закінчився 01.02.2013р.
Разом з тим, прокурор звернувся до господарського суду м.Києва з розглядуваним позовом лише 17.05.2013р., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, в якому позовну заяву було надіслано до суду.
Одночасно, з огляду на приписи п.п.4.4, 4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», судом враховано, що строк позовної давності за вимогами про стягнення пені та штрафу не переривався.
Згідно зі ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до п.п.4.4, 4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, у тому числі, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
За таких обставин, господарським судом не приймаються до уваги посилання прокурора на направлення відповідачем листа вих.№05/02 від 02.02.2012р. позивачу 2, оскільки вказаним листом Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА» підтвердило лише порушення договору в частині поставлення товару у визначені строки, проте додаткові вимоги кредитора у вигляді сплати пені та штрафу, стягнення яких є предметом розглядуваного спору, відповідачем не визнавались.
Крім того, необґрунтованими є доводи прокурора щодо виявлення порушення відповідачем договору в результаті проведеної перевірки, виходячи з наступного:
Пунктом 5 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.
Частиною 1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Згідно з Рішенням №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Відповідно до п.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
Тобто, прокурор як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.
Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави не має в розумінні чинного господарського процесуального законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу, зокрема, особою, в інтересах якої він звернувся.
За таких обставин, за висновками суду, дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, у тому числі, на прокурора.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 02.10.2012р. у справі №16/296-31/91-2012, від 06.12.2011р. у справі №16/183, від 19.04.2012р. у справі №31/108.
За висновками суду, позивач 2, що є стороною договору, був обізнаний про порушення відповідачем умов договору №34/11-ВТ-2011 від 10.11.2011р. та мав змогу звернутися протягом перебігу позовної давності, як до суду з позовом так і до органів прокуратури з відповідною заявою.
Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Обставин неможливості відповідного звернення до суду в межах строку позовної давності прокурором та позивачами всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено, а судом не встановлено.
Крім того, наявності інших обставин, які зробили своєчасне пред'явлення позову до суду неможливим або ускладненим, позивачами та прокурором всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено.
Як зазначалось, згідно з п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, з огляду на викладене вище, враховуючи пропуск прокурором та позивачами строку позовної давності, приймаючи до уваги недоведення поважності причин пропуску такого строку, господарський суд на підставі ст.267 Цивільного кодексу України відмовляє в задоволенні позову Заступника прокурора Харківської області, м.Харків в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків, Комунального закладу охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА», м.Київ про стягнення з 1 027 363 грн., у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Клопотання прокурора, що викладене в позовній заяві, про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА» залишено судом без задоволення з урахуванням наступного:
Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Відповідно до змісту п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання ймовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.
Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, прокурором у заявленому клопотанні не було зазначено обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Зокрема, прокурором та позивачами не представлено до матеріалів справи доказів, з фактом існування яких останні пов'язують необхідність застосування заявленого заходу до забезпечення позову.
Крім того, застосування одночасно заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту і на майно, і на грошові кошти відповідача суперечить приписам ст.67 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», заяву прокурора залишено без задоволення.
Відповідно до п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.267 Цивільного кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні позову Заступника прокурора Харківської області, м.Харків в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків, Комунального закладу охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПСЕРВІС-МЕДТЕХНІКА», м.Київ про стягнення 1 027 363 грн.
Стягнути з Харківської обласної державної адміністрації (61200, м.Харків, Київський район, вул.Сумська, буд.64, ЄДРПОУ 23912956) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 10 273,63 грн.
Стягнути з Комунального закладу охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (61058, м.Харків, Дзержинський район, пр.Правди, буд.13, ЄДРПОУ 02003563) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 10 273,63 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 01.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 06.11.2013р.
Суддя М.О. Любченко