Справа № 653/970/13-ц
іменем України
"27" червня 2013 р. Генічеський районний суд Херсонської області в складі судді Крапівіної О.П. , секретаря Пшеничної В.М., позивача ОСОБА_1., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» про зміну формулювання причини звільнення , стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , стягнення моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що згідно наказу за № 186 від 30.11.2007 року був прийнятий з 03 грудня 2007 року на посаду фотокореспондента державного засобу масової інформації - газети «Кримська світлиця», яка є структурним підрозділом Державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» центрального органу виконавчої влади Міністерства культури України.
У зв'язку з численними й системними порушеннями роботодавцем законодавства про працю 10 січня 2013 року був змушений подати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), яку надіслав на адресу Державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» .
Але наказом від 15 січня 2013 року № 07-к відповідачем його було звільнено з посади фотокореспондента редакції газети «Кримська світлиця» за власним бажанням згідно п. 1 ст. 38 КЗпП України, про що внесено в трудову книжку відповідний запис.
Вважає формулювання причини звільнення з роботи неправильним .
Просить поновити строк на звернення до суду в частині, що не стосується грошових вимог. Змінити формулювання причин звільнення з посади фотокореспондента газети «Кримська світлиця» - із «звільнений з займаної посади згідно п.1 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з переїздом на нове місце проживання - на «звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю згідно з ч. З ст. 38 КЗпП України та дату звільнення виправити - з « 15 січня 2013 року» на день вирішення справи в суді. Стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку відповідно до вимог ст. 44 КЗпП, що складає не менше 4028 грн., Стягнути з Відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з роботи за період з 15 січня 2013 року по день фактичного розрахунку 24.01.2012 року, стягнути з Відповідача суму завданої моральної шкоди у розмірі 3000 грн.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, відмовився від вимог щодо стягнення суми у вигляді надбавки за вислугу років , матеріальної допомоги на оздоровлення . Також додав, що упродовж усієї роботи відповідач не регулярно виплачував заробітну плату, унаслідок чого був змушений періодично позичати гроші на життя то у батьків, то у друзів.
Так, протягом 2012 року Відповідач здійснив 22 перерахування заробітної плати на картковий рахунок, відкритий у Приватбанку, тоді як повинно бути не менше 24, при цьому у березні зарплата не виплачувалась взагалі, а у квітні та листопаді - по одному разу, відповідно 10 та 14 числа. У лютому цього ж року відповідач виплатив заробітну плату 24 числа, а наступний перерахунок здійснив тільки 10 квітня, тобто через 51 день.
На порушення вимог ст. 110 КЗпП та ст. 30 Закону про оплату праці Відповідач при виплаті заробітної плати жодного разу не повідомив про її загальну суму з розшифровкою за видами виплат, про розміри і підстави відрахувань із заробітної плати, суму заробітної плати, що належала до виплати.
Відповідно до ст. 32 КЗпП переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника, однак на порушення цього застереження Відповідач, не запитуючи згоди і порушуючи таким чином законодавство про працю, з 01 квітня 2010 року перевів його з посади власного кореспондента на посаду фотокореспондента газети (наказ № 28-к від 18.05.2010 р.), хоча це не було обумовлене інтересами виробництва, до того ж при цьому істотно змінилися умови праці.
Разом з тим Відповідач не надавав щорічних відпусток протягом більше ніж двох років підряд: перша відпустка тривалістю 14 днів була надана у 2008 році, а наступна, тривалістю 36 днів, лише через чотири роки -у листопаді 2012 року (наказ від 19.10.2012р. № 159-к).
Вважає, що вправі був вимагати від Відповідача розірвати трудовий договір за власним бажанням внаслідок порушення ним законодавства про працю (ч. З ст. 38 КЗпП), а відтак мала би бути виплачена при звільненні вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.
Наказом Відповідача за № 07-к від 15 січня 2013 року його звільнено з посади фотокореспондента редакції газети «Кримська світлиця» згідно поданої заяви від 10.01.2013 - з 15 січня 2013 року - на підставі п.1 ст. 38 КЗпП.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Абзацом 2 наказу про звільнення генеральний директор Видавництва ОСОБА_3 уповноважила бухгалтерію провести з ним остаточний розрахунок та виплатити компенсацію за невикористані відпустки за 119 календарних днів, з чим не погоджується так як журналіст мав право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів. За 2007-2008 роки було надано лише 14 календарних днів щорічної відпустки. За наказом від 19.10.2012р. № 159-к була надана невикористана відпустка за 2010-2011 роки терміном на 36 календарних днів, а, отже, за весь період роботи використано 50 днів щорічної відпустки. Таким чином залишилися не компенсованими 11 днів щорічної відпустки: протягом роботи мали надати 180 днів відпустки (36 кал. дн.х 5 років); використано - 50 днів; повинні виплатити компенсацію за 130 днів, компенсували- 119 днів; 130-119= 11 днів.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Разом з тим на порушення вказаних норм законодавства про працю Відповідач тільки через дев'ять днів після звільнення - 24 січня 2013 року, перерахував на картковий рахунок 4835 грн. 08 коп. - суму, яку він вважав за необхідне виплатити при звільненні.
Крім того, на порушення вимог ч.І ст. 116 КЗпП України його не було письмово повідомлено про нараховані суми, належні при звільненні.
За наведених обставин не може з'ясувати, які ж конкретно суми, що належали від Відповідача при звільненні, були нараховані й виплачені, а які - не виплачені.
Відповідно до ч.І ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про його розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки відповідач при звільненні з роботи не виплатив 15 січня 2013 року всі належні суми, то повинен виплатити і середній заробіток за весь час затримки розрахунку аж по день фактичного розрахунку - 24.01.2013 року.
За змістом ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Унаслідок незаконних дій Відповідача завдана моральна шкода так як втратив душевний спокій, зазнав значних моральних страждань через постійне й системне порушення прав на регулярне і в повному об'ємі отримання заробітної плати, порушення інших названих у заяві вимог законодавства про працю. Після народження у жовтні 2012 року сина моральні страждання особливо загострились, оскільки брак коштів через невиплату Відповідачем заробітної плати поставив мою сім'ю в особливо скрутне матеріальне становище, адже потрібно було хоча би елементарним забезпечити новонародженого та надавати належне харчування цивільній дружині.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав повністю, пояснив, що підприємство є державним, тому іноді бували затримки виплати заробітної плати в декілька днів, тому що казначейством невчасно перераховувались кошти, таож позивач самостійно визначав час своєї відпустки, тому утворилась така заборгованість по дням невикористаної відпустки, але він отримав компенсацію даже більше ніж потрібно, заяву про звільнення написав , вказавши причину звільнення порушення законодавства та переїзд у зв'язку з переїздом на нове місце проживання, так як факт порушення законодавства підприємством не визнано та не підтверджено, тому позивача було звільнено за ч.1 ст.38 КЗпП України - за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце проживання. Також додав, що жодних скарг від позивача протягом роботи не надходило, позивачем пропущено місячний термін звернення до суду щодо вимог про начебто незаконне звільнення. Просить відмовити в позові.
В суді встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини : ОСОБА_1 згідно наказу за № 186 від 30.11.2007 року був прийнятий з 03 грудня 2007 року на посаду фотокореспондента - газети «Кримська світлиця», яка є структурним підрозділом Державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» .Наказом №12-К від 01.02.2010 року переведений на посаду власного кореспондента редакції. Наказом №2-ОД від 31.01.2012 року змінено найменування підприємства на Державне підприємство «Національне газетно-журнальне видавництво».Наказом №28-К від 18.03.2010 року переведений на посаду фотокореспондента редакції газети «Кримська світлиця» , наказом № 07-К від 15.01.2013 року звільнений згідно п.1 ст.38 КЗпП України у зв»язку з переїздом на нове місце проживання.
Відповідно до наданих матеріалів позивачем подано до підприємства заяву з проханням звільнити у зв»язку з неможливістю продовження роботи в наслідок невиконання роботодавцем вимог законодавства (порушення строків виплати заробітної плати, ненадання щорічної відпустки більш ніж два роки ) та враховуючи його переїзд на нове місце проживання просить звільнити його в день одержання такої заяви з займаної посади.
Позивача було звільнено наказом № 07-К від 15.01.2013 року звільнений згідно п.1 ст.38 КЗпП України у зв»язку з переїздом на нове місце проживання. Про дату звільнення позивач не заперечує.
Як вбачається з поданої працівником заяви про звільнення ним було визначено дві підстави звільнення: у зв»язку з переїздом на нове місце проживання та у зв»язку з порушенням трудового законодавства про працю.
Порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника визначений статтею 38 КЗпП України , яка встановлює порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк- відповідно до частин 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Крім того, згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.
В даному випадку суд вважає, що відповідач правильно застосував підставу для звільнення - переїзд на нове місце проживання так як факт порушення законодавства про працю не підтверджений та не визнаний роботодавцем, а інша підстава для звільнення була вказана самим працівником в заяві про звільнення, що відповідає ч.1 ст.38 КЗпП України.
Будь-яких належних доказів про порушення Державним підприємством «Національне газетно-журнальне видавництво» законодавства про працю щодо позивача ним не надано відповідно до ст.. 60 ЦПК України.
Що стосується ненадання роботодавцем відпустки більш ніж два роки суд вважає , що порушення зі сторони підприємства відсутні так як якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у т.ч. і за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої ст. 4 Закону України "Про відпустки" .
Відповідно до ст. 83 Кодексу законів про працю, у разі звіль нення виплачується грошова компенсація за всі невикорис тані дні щорічної відпустки,
У Постанові Пленуму Вер ховного Суду України № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оп лату праці» від 24.12.1999 роз»яснино , що грошова компенсація за невикористану відпустку, згідно зі ст. 83 КЗпП, може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпус тки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки у разі звільнення його з роботи.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, ус тановлених графіком, узгоджу ється між працівником і влас ником або уповноваженим ним органом.
В даному випадку позивачу надані дні відпусток згідно наданих ним заяв. Також посилання позивача , що він має право на відпустку тривалість 36 днів не ґрунтуються на матеріалах справи , відповідно до ст..6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік. Відповідно до додатку №3 до Галузевої угоди між Міністерством культури і туризму України та Центральним комітетом профспілки працівників культури України ( яка схвалена зборами трудового колективу підприємства відповідача) кореспондентам, фотокореспондентам передбачена можливість надання додаткової відпустки тривалістю до 7 календарних днів в 2007-2007 році, 4 календарних дні в 2008-2009 році , 7 календарних днів у 2012-2013 році 7 календарних дні. Тому розрахунок відповідача про те , що грошовій компенсації підлягають 102 дні невикористаної відпустки позивача є правильним. Фактично ОСОБА_1 виплачена компенсація за 119 днів невикористаної відпустки, тобто переплачено.
Що стосується переведення згідно наказу №12-К від 01.02.2010 року , яке позивач вважає незаконним , суд вважає таке посилання безпідставним так як до матеріалів надано такий , в якому зазначено підставу переведення - заява ОСОБА_1, що відповідає ст.. 32 КЗпП України.
Щодо суми виплати за затримку належних сум суд вважає, що вина підприємства у несвоєчасній виплаті розрахунку при звільненні позивача відсутня, так як відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Про такі нарахування та причини несвоєчасної виплати розрахунку позивача було повідомлено листом від 15.01.2013 року. Так як відповідачу було відкриті рахунки, нараховано фінансування та здійснено всі виплати по рахунку, що підтверджується випискою з рахунку за 23.01.2013 року, тому вина підприємства відсутня у несвоєчасній невиплаті розрахункових при звільненні. .
Так як відсутня вина підприємства у несвоєчасній невиплаті розрахункових при звільненні тому не підлягає задоволенню вимоги щодо стягнення компенсації за несвоєчасно виплачені розрахункові, відповідно з цього не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення моральної шкоди.
Згідно ч.І ст. 233 КЗпП працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП, суд може поновити ці строки (ст. 234 КЗпП).
Позивач пояснює, що він з позовною заявою в місячний строк помилково звернувся до Київського районного суду м. Сімферополя, ухвалою якого від 06.03.2013 її повернуто і рекомендовано звернутись до суду за зареєстрованим у встановленому порядку місцю проживання, тобто до суду за зареєстрованим місцем проживання.
Суд не вважає таку підставу поважною для поновлення строку звернення до суду, також суд враховує, що ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя 06.03.2013 року позивачу повернуто таку заяву, до Генічеського районного суду Херсонської області суду позов відправлено 09.04.2013 року(згідно конверта) тобто вже через місяць та 3 дні після повернення заяви судом м. Сімферополя, після звільнення пройшло 2 місяці 25 днів, тобто порушено місячний термін звернення до суду , який не підлягає поновленню.
За таких умов позов задоволенню не підлягає в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 15, 16, 60, 61, 88, 209, 213, 218, 223, 224-226 ЦПК , 233,234 ,117,116,32,38, 83 КЗпП України України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» про зміну формулювання причини звільнення , стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , стягнення моральної шкоди,- залишити без задоволення
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду до Генічеського районного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Генічеського
районного суду ОСОБА_4.