"06" листопада 2013 р. м. Київ К-41418/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010 по справі №2а-2981/10/1670 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:
На розгляд суду передано вимоги суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД - ФО ОСОБА_1, позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0028131702/0/4587 від 28.11.2008, №0001081702/1/375 від 11.03.2009, №0001081702/2/696 від 15.05.2009, №0001081702/3/1134 від 01.07.2009, з урахуванням уточнених позовних вимог.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001081702/1/375 від 11.03.2009, №0001081702/2/696 від 15.05.2009, №0001081702/3/1134 від 01.07.2009, якими зобов'язано СПД - ФО ОСОБА_1 сплатити штраф в розмірі 1000,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь СПД - ФО ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,00грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з відсутності у податкового органу права змінювати призначення платежу, визначеного платником податку, та безпідставності зарахування сплачених коштів в рахунок сплати неузгоджених податкових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями, які оскаржено у судовому порядку.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 10.12.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 20.01.2011 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010 в частині задоволення позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп.5.3.2 п.5.3, п.5.4 ст.5, пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон України №2181-III), ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатом невиїзної камеральної перевірки своєчасності сплати податку на додану вартість СПД - ФО ОСОБА_1, складено акт від 17.11.2008 №3369/17-305/НОМЕР_1, яким встановлено факти несвоєчасності сплати узгодженої позивачем суми податку з податку на додану вартість в розмірі 434802,00грн. із граничним строком сплати - 21.04.2008, зокрема, 25.04.2008 - суми 9513,00грн. (5 днів затримки сплати податкового зобов'язання), 29.04.2008 - суми 10000,00грн. (9 днів затримки), у зв'язку з чим розраховано розмір штрафних санкцій (10%) -951,30грн. та 1000,00грн. відповідно.
На підставі акту перевірки та п.п.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України №2181, було прийнято податкове повідомлення-рішення №0028131702/0/4587 від 28.11.2008, яким за затримку на 1 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 19513,00грн. застосовано до позивача штраф у розмірі 10% в сумі 1951,30грн. за платежем податок на додану вартість
За результатами адмінітсратвиного узгодження податкове повідомлення-рішення №0028131702/0/4587 від 28.11.2008 було скасовано в частині 951,30 грн. штрафної санкції, в іншій частині залишено без змін та прийнято нові податкові повідомлення-рішення №0001081702/1/375 від 11.03.2009, №0001081702/2/696 від 15.05.2009, №0001081702/3/1134 від 01.07.2009, якими позивача зобов'язано сплатити штраф в розмірі 1000,00грн.
Згідно пп. 5.2.1. п.5.2. ст. 5 Закону України № 2181 податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту (у випадків адміністративного оскарження) .
Судами встановлено, що податкове зобов'язання з податку на додану вартість, за затримку погашення якого до позивача застосовано штраф по спірним податковим повідомленням - рішенням, виникло внаслідок несплати визначеного податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 434802,00грн. та штрафної санкції в сумі 3230,00грн. по податковим повідомленням-рішенням №0000951702/0/293 від 19.03.2007,№0000951702/1/635 та №0002271702/1/632 від 31.05.2007, які були оскаржені позивачем у судовому порядку.
Відповідно до приписів п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України №2181-III день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті і прийняття відповідного рішення.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Господарського суду Полтавської області від 22.08.2007 податкові повідомлення рішення №0000951702/0/293 від 19.03.2007, №0000951702/1/635 та №0002271702/1/632 від 31.05.2007 визнані нечинними. Разом з тим, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2008 постанову Господарського суду Полтавської області від 22.08.2007 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Проте, позивачем постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2008 оскаржено у касаційному порядку та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.03.2009 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на зазначену постанову, а також зупинено виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2008 до закінчення касаційного провадження.
Таким чином, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2008 не підлягала виконанню, а податкове зобов'язання не вважалося узгодженим.
Разом з тим, судом встановлено, що штрафну санкцію в сумі 1000,00грн. застосовано до позивача за затримку на 1 календарний день сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 438032,00грн.(434802+3230,00), з огляду на те, що 18.04.2008 (дата проголошення постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2008) податкове зобов'язання з податку на додану вартість набуло статусу узгодженого, 28.04.2008 настав його граничний термін сплати, а 29.04.2008 позивачем згідно платіжного доручення №106 було перераховано кошти в сумі 10000,00грн. Тому відповідно до пп.17.1.7. п. 17.1. ст. 17 Закону України №2181 штрафна санкція в розмірі 10% погашеної суми податкового боргу склала 1000,00грн. ( 10000х10%).
Проте, відповідно до платіжного доручення №106 від 29.04.2008 позивачем визначено призначення платежу «як аванс податку з доходів фізичних осіб ОСОБА_1 на 2008 рік» в сумі 10000,00грн., але помилково для перерахування коштів вказано розрахунковий рахунок, на який зараховуються суми податку на додану вартість.
В обліковій картці позивача вказану суму 29.04.2008 зараховано як «сплата податкового зобов'язання, визначеного платником податків», та надалі відображено як «збільшення переплати з податку на додану вартість» на 10000,00грн.
У подальшому відповідачем розцінено внесення позивачем коштів в сумі 10000,00грн. як погашення суми узгодження податкового зобов'язання в сумі 438032,00грн., тобто фактично змінено призначення платежу. При цьому, узгоджену суму податкового зобов'язання в сумі 438032,00грн. внесено до облікової картки позивача лише 28.05.2008, тобто через місяць після сплати позивачем коштів в сумі 10000,00грн.
Згідно п.7.7 ст. 7 Закону №2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.
Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України №2181.
Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України №2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України №2181-ІІІ, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв