"31" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/88594/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виконавчого органу Київської міської ради про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату недоотриманої одноразової компенсації за втрату годувальника, -
встановив:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виконавчого органу Київської міської ради про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату недоотриманої одноразової компенсації за втрату годувальника згідно розміру мінімальної заробітної плати, встановленої з 01 жовтня 2008 року в розмірі 669 грн.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
У касаційній скарзі, управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є вдовою особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ої категорії, інваліда 2-ої групи та відповідно до статей 9-11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на одержання одноразової компенсації сім'ям, які втратили годувальника внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується експертним висновком.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразова компенсація сім'ям, які втратили годувальника, внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення в розмірі 60 мінімальних заробітних плат.
Згідно частин 6, 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення смерті. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено на 2007 рік дію частин 1, 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»
Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України, пункт 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб» від 14 грудня 2006 року № 466-V (466-16), внесено зміни частини 4 статті 95 Кодексу Законів про працю України та статей 9 та 10 Закону України «Про оплату праці», згідно з якими, розмір мінімальної заробітної плати не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Цей Закон набрав чинності з 01 січня 2009 року.
Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI встановлено, що з 01 жовтня 2008 року прожитковий рівень, встановлений для працездатних осіб, складає 669 грн.
Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачі проводили позивачу нарахування одноразової компенсації як сім'ї, що втратила годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2007 року № 649, у зв'язку з чим, позивачу була нарахована одноразова компенсація у розмірі 7586 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині проведення перерахунку та виплати одноразової компенсації за втрату годувальника із числа інвалідів-ліквідаторів Чорнобильської катастрофи, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка дорівнює прожитковому рівню, встановленому з 01 жовтня 2008 року для працездатних громадян у розмірі 669 грн., виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.
Також, суди правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачів конкретної суми недоплачених коштів одноразової компенсації за втрату годувальника, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законодавством покладено такі повноваження.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради залишити без задоволення, а постанову Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виконавчого органу Київської міської ради про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату недоотриманої одноразової компенсації за втрату годувальника - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді С.В. Білуга
О.І. Гаманко