06 листопада 2013 року м. Київ К/800/9936/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 року
у справі № 2а-5325/12/1070
за позовом приватного акціонерного товариства «УВК Україна» (далі - позивач, ПрАТ «УВК Україна»)
до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ПрАТ «УВК Україна» звернулося у листопаді 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.06.2012 року № 0000192301.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Дормашавто» за період з червня 2010 року по грудень 2010 року та з січня 2011 року по листопад 2011 року, за результатами якої складено акт від 18.05.2012 року № 122/22-6/34276081 та виявлені порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4., пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 255 728,00 гривень.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.06.2012 року № 0000192301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 297 938,00 гривень, у тому числі 255 728,00 гривень за основним платежем та 42 210,00 гривень за штрафними санкціями.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача прийняття послуг з перевезення від ТОВ «Дормашавто» за договором, який суперечить п. п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто є нікчемним, а тому не створює правових наслідків.
Висновки контролюючого органу щодо зазначеної угоди ґрунтуються на матеріалах перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, викладених в акті від 13.03.2012 року № 30/3-22-80 про те, що у ТОВ «Дормашавто» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Відтак відповідачем заперечується можливість виконання господарських операцій, які проводились позивачем з контрагентами, а тому і їх реальність. Окрім того, відповідачем зроблено висновки про нікчемність угоди між ТОВ «Дормашавто» та позивачем на підставі даних, отриманих у під час досудового розслідування по кримінальній справі № 71-00217, порушеній щодо директора ПП «Гранд Сервіс» ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Останній, за даними працівників ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі причетний до створення (придбання) ряду суб'єктів господарської діяльності, в тому числі - ТОВ «Дормашавто», внаслідок чого оперативними працівниками зроблено висновок про фіктивність названого підприємства.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР встановлено, що об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України (пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3).
Відповідно до абз. 3 п. 1.4 ст. 1 названого закону поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.
Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.06.2010 року між позивачем та ТОВ «Дормашавто» було укладено договір перевезення № 119-10, метою якого за п. 3.1 є перевезення і доставка вантажів у цілісності і схоронності до пункту призначення у терміни, зазначені у заявці на їх перевезення, яка є невід'ємною частиною цього договору. Згідно п. 1.1 зазначеного договору перевізник (ТОВ «Дормашавто») зобов'язується доставити довірений йому замовником (позивач) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
На підтвердження факту отримання послуг за вказаним договором, позивачем надано акти виконаних транспортних послуг та відповідні ним реєстри здійснених рейсів.
Реальність перевезення підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій відповідними товарно-транспортними накладними із указаними в них даними про водія та автомобіль, картами загрузки відповідних автомобілів.
Отримання вантажу в місці призначення підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій реєстрами вантажних квитанцій. Також позивачем надано для прикладу копії цих квитанцій.
Реальність економічної мети, зацікавленості позивача у дійсному отриманні послуг від ТОВ «Дормашавто» підтверджується наявною в матеріалах справи та досілдежною судами попередніх інстанцій робочою документацією, що супроводжує господарську діяльність позивача: відбіркові листи з переліком товарів, накладні на знаття з відповідального зберігання зі складу, видаткові накладні, що свідчать про прийом товарно-матеріальних цінностей на склад, з якого здійснювалось завантаження і перевезення товарів за переліком контрагентами позивача, в тому числі ТОВ «Дормашавто», копії договорів з іншими контрагентами позивача про надання комплексних логістичних послуг.
Розрахунок позивача за надані ТОВ «Дормашавто» послуги підтверджується дослідженими судами рахунками-фактурами, виписаними зазначеним контрагентом, реєстром платіжних доручень.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Дормашавто» мало право на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, дозволений вид робіт: внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами (ліцензія серії АВ № 530858 від 07.04.2010 року), що свідчить про реальну можливість надання відповідних послуг за вище вказаним договором з позивачем.
Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно із Законом № 168/97-ВР (п. 1.7 ст. 1).
За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно зауважено, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Судами встановлено, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому мав права виписувати податкові накладні.
У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно не прийняли до уваги посилання відповідача на висновки слідчого, викладені у матеріалах досудового слідства по кримінальній справі № 71-00217 як на підставу нікчемності угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом ТОВ «Дормашавто», з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
В силу частини 3 названої процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.
Так, відповідно до частини 2 статті 2 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.
Щодо правомірності винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення від 15.06.2012 року № 0000192301 в частині визначення грошового зобов'язання за порушення п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність такого нарахування, з огляду на відсутність в акті № 122/22-6/34276081 від 18.05.2012 року даних щодо перевірки підприємства з питань дотримання вимог вказаного кодексу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем на підтвердження правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення надано лист Голосіївського районного управління МВС України, згідно якого за ТОВ «Дормашавто» станом на 24.12.2012 року не обліковуються транспортні засоби. Проте судом апеляційної інстанції правомірно не врахований цей документ як належний доказ нікчемності угоди № 119-10 від 01.06.2010 року, оскільки спірним податковим повідомленням-рішенням визначене грошове зобов'язання у зв'язку із відносинами, які відбулися до дати його прийняття - до 15.06.2012 року. Тому, дані щодо обліковуваних за ТОВ «Дормашавто» транспортних засобів станом на грудень 2012 року не можуть бути підставою для встановлення будь-яких обставин, що можуть вплинути на вирішення даного адміністративного спору.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно не прийняв до уваги посилання відповідача на підписання первинних документів особою, яка в податковій звітності ТОВ «Дормашавто» не зазначена як директор чи головний бухгалтер підприємства, оскільки дані документи, як випливає з їх змісту, підписані замісником директора і скріплені відповідною печаткою юридичної особи. З огляду на що, у позивача не могло виникнути сумнівів щодо правоздатності зазначеної особи, а відтак - останній діяв правомірно.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби - відхилити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 року у справі № 2а-5325/12/1070 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
І.В. Приходько