24 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/12143/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011
у справі № 2а-1004/10/7/0170
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ленз Інтернешнл"
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної
Республіки Крим
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -
рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю „Ленз Інтернешнл" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000152301/0 від 14.01.2010.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим скасовано, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000152301/0 від 14.01.2010.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив її в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 29.09.2008 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 29.09.2008 по 30.09.2009 та складено акт № 1358/23-2/36115558 від 25.12.2009.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000152301/0 від 14.10.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання на загальну суму 63581 грн.: основний платіж 49493 грн., штрафні санкції 14088 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32. ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток за період з 29.09.2008 по 30.09.2009 на суму 49493 грн., у тому числі за 2 квартал 2009 року в сумі 41893 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 7600 грн.
Відповідно до акту перевірки вбачається, що відповідач дійшов до висновку про наявність порушень з боку позивача виходячи з того, що при перевірці питання правомірності віднесення у валові витрати "юридичних послуг", отриманих від ПП „Стилар" було встановлено порушення ведення бухгалтерського та податкового обліку та звітності.
Позивачем був укладений договір про надання юридичних послуг №23 від 02.03.2009 з ПП „Стилар", виконання договору підтверджується актами приймання виконаних робіт.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.
Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи актами здачі приймання послуг та податковими накладними.
Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Посилання податкового органу, на те, що у наданих позивачем актах здачі-приймання наданих йому послуг не зазначено обсягів та конкретних видів робіт, та що у зазначених актах не розкрито зміст проведених господарських операцій, не можуть вважатися беззастережними та безперечними доказами в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій, а будь-яких інших доказів відповідачем надано не було.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України також вважає обґрунтованим спростування судом апеляційної інстанції посилань податкового органу на факт непідтвердження платником податків використання у власній господарській діяльності отриманих по спірним господарським операціям послуг, оскільки наведеними законодавчими приписами однією з правових підстав для включення витрат до складу валових визначено саме подальше використання у власній господарській діяльності придбаних у постачальників послуг, а не безпосередньо факт їх використання.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 у справі № 2а-1004/10/7/0170 слід відхилити, а судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити.
Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 у справі № 2а-1004/10/7/0170 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко